Реферат на тему:
Правова культура - важливий чинник професійної діяльності ОВС
План.
1. Поняття правової культури. Основні засоби та механізм формування правової культури в сучасних умовах.
2. Проблеми становлення правової культури громадян у процесі демократизації суспільства.
3. Підвищення рівня правової культури працівників міліції як необхідна передумова формування правової держави в Україні.
Правова культура є особливою складовою духовної культури людства, що фіксує досягнення суспільства у розвитку правових феноменів в цілому, розкриває роль правових ідеалів та цінностей в житті суспільства, реальних здобутків держави у сфері захищеності прав і свобод людини. Вона має свої, притаманні лише їй специфічні властивості та функції, що відрізняють її від інших форм культури завдяки її безпосередньому зв'язку з державою, законодавством, правом. Особливість правової культури полягає у тому, що вона представляє собою не просто право чи його практичну реалізацію, а певну форму існування духовної культури людства взагалі, ефективний інструмент забезпечення порядку в суспільстві, що дозволяє людині захищати свої інтереси і права у разі їх порушення, визначати особливий характер відносин особистості із суспільством та державою, забезпечити нормальне, цивілізоване життя людини у відповідності із чинним законодавством, сприяти розбудові демократичної правової держави. Вона використовується для характеристики всієї правової надбудови, демократичних принципів та інститутів, юридичної практики в цілому.
В умовах перехідного періоду, демократизації суспільного життя правова культура розглядається як стратегічний феномен, покликаний зайняти провідну роль у розбудові демократичної, правової держави. Будучи різновидом загальної культури і складаючись з духовних і матеріальних цінностей, що належать до правової дійсності, правова культура пронизує саме право, правосвідомість, правові відносини, правотворчу, законотворчу, правоохоронну й іншу правову діяльність.
До цього часу серед вчених не існує єдиного погляду на природу правової культури та загальноприйнятого підходу до наукового визначення її поняття. Тому і виникають певні труднощі, як у теоретичних дослідженнях з питань розвитку теорії правової культури, так із питань її практичної реалізації. У науковій юридичній літературі на сьогодні нараховується більше 250 визначень правової культури, що є свідченням неоднозначності та багатоплановості цього поняття. Такий стан справ у дослідженні правової культури можна пояснити тим, що у кожному окремому випадку наукового дослідження поняття правова культура використовується у певному змістовному контексті, для характеристики всієї правової надбудови, всієї правової матерії, але "під певним кутом зору".
Концепція правової культури Є.В. Назаренко розглядає її під кутом зору реалізації принципів гуманізму та справедливості, сукупності досягнень суспільства у галузі регулювання суспільних відносин, по забезпеченню верховенства права в суспільному житті. Ця концепція передбачає:
1) встановлення в суспільстві природного права, що лежить в основі створення цивілізованого законодавства та забезпечує в законодавстві та інших нормативних актах держави принципів справедливості та гуманізму, невідчужуваних прав і свобод людини, її честі та гідності, а також гарантії їх забезпечення; забезпеченість правопорядку - тобто, реалізація демократичного процесу законодавства і правотворчості в цілому;
2) верховенство Конституції України і законності в системі нормативних актів держави, забезпечення правової законності у процесі правовідносин та застосування права державними органами, наявність демократичного, професійного і престижного правосуддя та професійної системи правоохоронних органів, здатних у процесі своєї діяльності реально забезпечити охорону правопорядку;
3) наявність розвиненої правосвідомості суспільства, соціальних груп, професійної юридичної правосвідомості, орієнтованої на розуміння, визнання і захист загальнолюдських цінностей у галузі правового регулювання.
Правова культура розглядається як сукупність досягнень суспільства, його соціальних груп у галузі регулювання суспільних відносин,яке забезпечує верховенство права в суспільному житті, тобто панування у суспільному житті правових принципів справедливості і гуманізму, захисту прав і свобод людини, його честі і гідності, реальне забезпечення місця людини як вищої соціальної цінності. Тут в цілому перераховані найбільш суттєві складові правової культури, окреслені основні положення, що складають її зміст, важливі ознаки, що дають можливість охопити проблему розвитку духовної культури людства в цілому та демократизувати всі сфери суспільного життя. Ці провідні ознаки правової культури, що кореспондуються із вирішенням проблеми розбудови демократичної правової держави, відповідають сучасним потребам українського суспільства на даному етапі його розвитку. Таким чином, правова культура включає:
- повагу до права;
- юридичні знання і уявлення;
- традиції, потреби, навички діяльності у відповідності до закону;
- реальну діяльність громадян у режимі законності, відповідно до правових установок та переконань;
- правосвідомість, що адекватна правовій системі;
- традиції, потреби і навички діяльності у відповідності до закону;
- реальне діяння у дотриманні законності, відповідно до правових установок і переконань;
-правову активність населення, посадових осіб та законодавців, урядовців тощо.
Сьогодні зміст правової культури не може замикатися лише на юридичному просторі власної країни, держави, а виходить далеко за її межі. Таким чином, правову культуру можна визначити як категорію філософії права, яка характеризує обумовлене соціальним, духовним, політичним, економічним ладом правове життя людини й людства, що виражається у досягнутому рівні розвитку правової діяльності, правосвідомості і в цілому у рівні правового розвитку суб'єктів (людини, різних соціальних груп, людства взагалі), а також забезпечує верховенство права у суспільному житті, гуманітарні принципи справедливості, свободи й гуманізму, людини як вищої соціальної цінності, захист її честі й гідності, відображає ступінь гарантованості державою, міжнародними інституціями системи прав і свобод людини, загальнолюдських цінностей.
Якщо конкретизувати поняття правової культури щодо окремої особи, то правову культуру можна визначити як ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особи (зумовлені правовою культурою суспільства), які забезпечують її правомірну діяльність. У такому контексті правова культура особи містить знання законодавства, переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів та уміння користуватись правовим інструментарієм у практичній діяльності.
Правова культура суттєво впливає на розбудову та становлення демократичної держави через систему юридичної освіти, правове виховання, правову практику, діяльність громадян, посадових осіб, урядовців, службовців, систему діяльності правоохоронних органів тощо. Тому сьогодні значно зростає роль юридичної освіти, загальнодержавної програми правового виховання, що охоплює всі прошарки населення України.
Державно-правова реформа, що відбувається в Україні, принципово змінила ставлення до юридичної грамотності населення, до підготовки фахівців-юристів. Вона стала однією із самих потрібних професій, у зв'язку з тим, що сьогодні не можна здійснювати демократичні перетворення, реформувати економіку на непрофесійній основі. Саме високий рівень правової культури населення, професіоналізм і конструктивізм юристів фахівців, визначають ефективність законодавства і реформування всіх сфер суспільного життя.
Особливе місце в системі правової культури належить правовому вихованню. Правове виховання - це система формування правової свідомості і правової культури населення. Воно представляє собою комплекс заходів, що здійснюються різними державними і громадськими організаціями (і не тільки ними), спрямований на виховання у громадян такої правової культури, яка охоплювала б усе передове в галузі знань про державу і право, поєднувала б ці знання з практикою, перетворювала б їх на законослухняну поведінку всіх членів суспільства. Разом з тим цей комплекс не є контролем над свідомістю особи, і не форма соціально-апологетичного пристосування людини до потреб держави, а специфічна правова допомога особі у розвитку її творчої індивідуальності, почутті людської гідності, розумінні права і його ролі як засобу забезпечення її законних прав та інтересів.
В цілому правове виховання - це складна і багатопланова діяльність, яка охоплює такі аспекти: діяльність юристів і юридичних установ, взаємодію численних державних органів, громадських організацій, трудових, навчальних колективів, громадян, правовий вплив яких є процесом донесення до свідомості особи певної суми правових знань, формування у неї правових переконань, настанов щодо цілеспрямованої соціальне корисної дії.
До структурних елементів правовиховного процесу відносять:
- організаційну систему правового виховання, яка складається з суб'єктів, об'єктів та правовиховної діяльності;
- форми правового виховання - способи зовнішнього виразу правовиховної діяльності (індивідуальна, групова, масова і серед них – правове навчання, правова пропаганда, контрольована соціально-правова практика);
- методи правового виховання - сукупність певних прийомів, засобів впливу на правосвідомість і поведінку об'єктів. Серед цих засобів домінуючим автор визнає метод переконання;
- засоби правового виховання — всі матеріальні і духовні засоби, що використовуються в процесі правового виховання.
Критеріями правового виховання є глибина та міцність правових знань, повага до права, переконаність та впевненість в їх дієвості, значущості та справедливості, інтерес до вивчення права, непримиренність до правопорушень і правопорушників, готовність особи до корисної діяльності в сфері правової діяльності.