Політична культура включає в себе суспільне сформовані цінності, що визначають відношення до держави, державної влади, управління державою, функціонування державної влади. До політичної культури належать надбання суспільства в галузі державотворення, використання та розвитку держави, її захисту та збереження як цілісної і незалежної політичної організації народу. Оскільки політичні інтереси об'єктивні, стосуються всіх людей, що проживають в державі, то й цінності, що входять до політичної культури, мають загальнолюдське значення.
Стрижнем цінностей політичної культури є гуманізм — повага до людини, захист її достоїнства, честі і гідності, прав, свобод і власності.
Основні напрями політичної культури, що виражають безпосередні цінності політичного життя народу, закріплюються в Конституції. Вони знаходять відображення також в інших правових актах. Значний вплив на формування політичної культури здійснюють моральні цінності, що панують у суспільстві, наприклад, гуманізм.
Створені народом моральні цінності безпосередньо впливають і на правову культуру.
Правова культура об'єднує в собі здобутки людства в галузі права. До них насамперед належить реальне значення права в задоволенні потреб суб'єктів права. Головні цінності права, що є стрижнем правової культури, закладені в його регулятивній, охорончій та захисній функціях.
Правова культура засвоюється особою шляхом набуття знань про право, про свої права, свободи, обов'язки, способи та методи їх захисту та гарантії для особи її недоторканності, недоторканності її сім'ї та власності.
Правова культура, як і взагалі культура, яку опанувала людина, проявляється не лише в знаннях особи, а передусім — в її діях.
Знання права і вміння правильно ним користуватися свідчать про високий культурний рівень людини.
Лише при поверховому ознайомленні з правом здається, що це досить просте суспільне явище. Більш ґрунтовне вивчення показує складність права та його визначальне значення в повсякденному житті людини.
Знання права розкриває можливості доцільного і розумного використання правових цінностей для реалізації власних інтересів, задоволення потреб, що виникають у повсякденному житті людини. Знання права створює умови для активної соціальної, політичної, правової діяльності людини, що особливо важливо в умовах сучасного державотворення та створення цивілізованого правопорядку в Україні.
Культурні права. Ці права забезпечують для людини можливості формувати свій духовний світ, її незалежність і самобутність як особи, а також впливають на духовно-культурні відносини в суспільстві.
Право на користування рідною мовою (ст. 10). Державною мовою в Україні є українська. Водночас гарантується вільний розвиток, використання і захист російської й інших мов національних меншин України.
Свобода світогляду і віросповідання (ст. 35). Кожен має право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти релігійні культи і ритуальні обряди, здійснювати релігійну діяльність. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути звільнений від своїх обов'язків перед державою чи відмовитись від виконання законів за мотивами релігійних переконань. Якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, воно має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Право на освіту (ст. 53). В Україні повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність усіх ступенів освіти від дошкільного до вищого в державних і комунальних навчальних закладах, надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадянам, які належать до національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Право на свободу літературної, художньої, породної і технічної творчості (ст. 54). До цього права входить право громадян на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати або поширювати ці результати без згоди автора.
Стаття 53. Кожен має право на освіту.
Повна загальна середня освіта є обов'язковою.
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.
Культурна спадщина охороняється законом.
Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
Шляхи розбудови української правової держави
поняття та основні ознаки правової держави
До основних ознак, за якими котрусь державу можна було б визначити як правову, належать:
закріплення в конституції та інших законах основних прав людини;
панування у суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни;
врегулювання відносин між особою та державою на підставі загальнодозвільного принципу: «особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом»;
взаємовідповідальність особи та держави;
наявність у всіх громадян правової культури, зокрема життєво необхідних юридичних знань, а також умінь і навичок їх використання в практичному житті;
розподіл державної влади між законодавчими, виконавчими та судовими органами держави;
юридична захищеність особи;
високе становище у суспільному та державному житті суду;
неухильне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед, державними органами.
Отже, наведені вище ознаки повинні бути притаманні державі, що перетворюється на правову, в тому числі й Україні. Тепер для більш чіткого з'ясування змісту проаналізуємо кожну з них.
Література:
1. Правознавство Михайла Настюка. Основи правознавства П.І.Ігнатенка.
2. Правознавство В.В. Копейчикова М.П. Драгоманова.
3. Конституція України від 28 червня 1996 року.