Однією з важливих особливостей моральних відносин є їх універсальність. Остання виявляється в тому, що вона пронизує всі сфери життя і діяльності людей.
В залежності від об’єкту моральні відносини можна класифікувати на такі види: моральні відносини суспільства і особистості; особистості і особистості; особистості до самої себе; особистості до людства.
За ознакою універсальності і сфер моральні відносини можна класифікувати на: відношення до праці і стосунки з людьми в процесі праці; відносини в суспільно-політичній діяльності; в правовій, науковій, педагогічній, сімейно-побутовій і т.д.
Вся система моральних відносин є необхідною умовою і засобом морального розвитку особистості. Включаючись в ці відносини, індивід осягає розумом моральний зміст діяльності суспільства, класу, групи, своєї діяльності, освоює суспільно вироблений моральний досвід і робить його своїм. Останній закріплюється в суб’єктивній моральній свідомості, моральних потребах, почуттях, нормах, ідеалах, які виступають внутрішнім стимулом його власної діяльності і поведінки. Багатство і розмаїття моральних відношень в які включена особа, визначають багатство і розмаїття її моральної культури.
Моральні відносини – це завжди значимі взаємовідносини людей, той ціннісний каркас їх зв’язків, який закріплений в натурі людей, визначає їх самопочуття, розуміння сенсу і значимість буття, канали морального спілкування, регуляції поведінки і передачі морального досвіду. (Для хірургічного лікування рана, яку наніс злочинець, і виробнича травма – однакові. Але з точки зору моралі, рана, яку наніс злочинець, виражає свідоме посягання на життя і гідність іншої особи. Саме ця дія має аморальне значення, вимагає морального засудження, а юридично кваліфікується як злочин).
Будь-який вчинок людини, в якому проявляється певне моральне відношення, об’єктивно набуває значення позитивної чи негативної цінності чи їх суперечливого поєднання.
Зі змінами матеріальних, соціально-економічних умов життєдіяльності людини проходить і зміна тих цінностей, які були закріплені в духовній культурі суспільства, в прийнятих в ньому моральних відносинах. Зникають старі і з’являються нові цінності змінюється їх взаємна підлеглість – одні висуваються на перший план, інші усуваються на другий. Разом зі змінами моральних відносин людей в суспільстві змінюється їх моральна свідомість.
Третім елементом (блоком) загальної структури моралі є моральна свідомість. Як специфічна форма суспільної свідомості, вона зароджується в процесі діяльності, безпосередньо відображає моральну практику, а через неї економічний базис і інші надбудовні відносини.
Моральна свідомість – це система поглядів, ідей, уявлень про належну поведінку, яка відповідає соціальним інтересам. В моральній свідомості суб’єкта отримує своє відображення система принципів і норм, які визначають межі вільних дій, вчинків людини у відповідності з їх моральною цінністю.
Моральна свідомість накопичує моральний досвід людства, систематизує його і створює шаблони для стереотипної поведінки, яка цілком ефективні для звичайних моральних ситуацій. Для вирішення проблемних конфліктних ситуацій моральна свідомість відпрацьовує творчі елементи – розум і моральну інтуїцію. Моральна свідомість виступає як складна програма, сформована на раціональному рівні, шляхом логічного міркування і в той же час володіє творчою властивістю до вирішення проблемних ситуацій і моральних протиріч, коли не спрацьовує розумовий шаблон і виникає потреба в пошуку нового рішення. Діалективність морального мислення особи обумовлена і її світоглядними позиціями. Тому в рішенні конфліктної ситуації моральна свідомість особи проявляє свою світоглядно-методологічну сутність.
Моральна свідомість, яка є ідеальною, включає в себе емоційно-почуттєвий і раціональний рівні відображення моральної практики. Перший проявляє себе через систему моральних почуттів і соціально-психологічних механізмів суспільної свідомості в цілому, другий – через систему раціонально сформованих понять, тверджень, кодексів поведінки. Обидва рівні об’єднують нормативно-оціночні властивості моральної свідомості.
Емоційно-чуттєвий і раціональний компоненти свідомості суб’єкта знаходяться в нерозривній єдності, але вирішальна роль в моральному житті належить, безумовно, переконанням, які формуються під впливом соціального середовища та виховання. Моральні переконання об’єднують почуття і розум, надають стійкості поведінці, твердості характеру, визначають загальну спрямованість поведінки суб’єкта.
Моральні почуття досить різноманітні і становлять складну систему. До них відносяться:
- почуття патріотизму і любові до Батьківщини, почуття обов’язку, відповідальності перед суспільством, колективом у справедливості;
- престижно-статусні почуття, пов’язані з потребою самоствердження (почуття власної гідності, честі і совісті, гордості і сорому, власної правоти провини, задоволення собою і каяття, самовиправдання і самозвинувачення і т.д.);
- альтруїстичні почуття (бажання допомогти іншому, співчуття, підбадьорити людину в важливі хвилини, чутливість та ін.), тобто почуття, які зігрівають спілкування внутрішнім теплом безкорисливого добра;
- комунікативні почуття, які виникають на основі задоволення потреб спілкуванні (симпатія, довіра, повага, приязнь).
Всі ці почуття закріплюють стійкі соціальні зв’язки суспільного життя і міжособових відносин. Ядром моральних почуттів є почуття совісті, обов’язку, честі і гідності.
Роль моральних почуттів в житті людей і суспільства надзвичайно важлива: по-перше, вони є чуттєво-емоційною формою пізнання і оцінки вчинків, дій і поведінки людей з позицій суспільно вироблених норм і ідеалів, виражають їх позитивну чи негативну моральну цінність, тим самим і ставлення до них самої людини; по-друге, в даній якості моральні почуття виступають сильним засобом регуляції стосунків між людьми, людьми з різними соціальними спільнотами : суспільством, нацією, класом, колективом, сім’єю; і є засобом гармонізації індивідуального і суспільного в поведінці людей; по-третє, суспільно значимі норми, принципи інтуїтивно перетворюються у внутрішні переконання людини. Останні визначають активну спрямованість відношення людини до світу, вибір характеру своєї поведінки, виступають мотивом власної творчої активності. Висока соціальна значимість моральних почуттів полягає і в тому, що вони активізують творчі зусилля людини в різних сферах її життя, діяльності. Нарешті, вчетверте, моральне почуття є не тільки засобом регуляції, гармонізації суспільних відносин, але і засобом самоствердження людини, розкриття її потенційних творчих здібностей, її всебічного розвитку, її внутрішнього світу. Ось чому формування моральних почуттів у кожної людини, а також у працівників міліції, є одним з важливих завдань морального виховання.
Позитивним моральним почуттям протистоять негативні, тобто егоїстичні почуття, такі як заздрість, себелюбство, боязкість, недовіра, душевна черствість, байдужість. По суті вони є аморальними почуттями, оскільки позбавлені головної ознаки моральності – усвідомлення необхідності сприяти зміцненню соціальних зв’язків. У працівників міліції ці почуття можуть бути виражені відсутністю професіоналізму, вони є джерелом не тільки аморального ставлення до людей, але й протиправних, антисоціальних дій і вчинків.
На раціональному рівні моральна свідомість виступає у вигляді особливого роду питань що мають нормативно-цілісний зміст моральних норм, моральних принципів і ідеалів.
Моральні норми – це найбільш прості форми моральних вимог, які ставляться перед кожною людиною. В них закріплений морально-оціночний досвід людей. Інтереси суспільства і кожної людини. Вони орієнтовані на підтримання суспільного життя і діяльності людей, суспільства в цілому. Моральні норми дозволяють, з одного боку – зробити правильний вибір дій і вчинків в типових ситуаціях, а з іншого – здійснюють оцінку і контроль за цими діями, і, відповідно, за допомогою суспільної думки регулюють поведінку людей.
Розрізняють позитивні і негативні норми моралі. Перші з них визначають необхідну лінію поведінки, вимагають вчиняти певні дії (бути чесним, поступитися місцем старшому). Інше забороняють деякі дії, обмежують вибір вчинку: (не заздри, не ображай людину). Разом з тим одна і та ж думка може бути висловлена і в формі заборони і в формі позитивної вимоги одночасно: “не обманюй” і “будь чесним” і т.д.
Норми моралі як і моральні почуття, є універсальними регуляторами поведінки. Одні із них регулюють ставлення людини до себе, інші – до інших людей різних поколінь, статі, віку, а ще інші – до середовища (природи, культури, праці).
Функції норм моралі досить різноманітні. Вони використовуються суспільством як засоби регламентації, підтримки, забезпечення, опіки, контролювання, регуляції зв’язків і відношень соціальних груп, спільнот в соціальній структурі, як засоби включення людини в соціальну структуру. Головне укладається в тому, що вони забезпечують нормальну життєдіяльність суспільства і особистості, впливають на моральну поведінку через її самосвідомість, самооцінку, мотиви і установки.
Перетворення норм моралі із зовнішнього фактору в самосвідомість – процес складний, але виключно важливий. Здійснюється він не тільки через систему морального виховання, але і активного включення людини у всі сфери суспільної діяльності.