Більш складною формою моральної свідомості в порівнянні з нормами, є принципи моралі, які представляють собою більш узагальнений вираз вимог моралі.
Саме моральні принципи складають серцевину моралі, визначають її гуманну спрямованість.
На відміну від норм моралі, які визначають тактику поведінки в конкретних життєвих ситуаціях, принципи моралі визначають узагальнену соціальну орієнтацію, стратегію поведінки, є своєрідною програмою діяльності. Найважливішими принципами моралі є гуманізм, справедливість, законність. Якщо норми моралі не мають беззастережного смислу і при певних умовах відступ від них не тільки допустимий, але й необхідний (наприклад, вимога говорити правду не означає, що треба видавати секрети ворогу), то принципи є безумовними моральними вимогами, слідування яким обов’язково у всіх випадках життя.
Найбільш широкою і узагальненою формою моральної свідомості є моральний ідеал. Моральний ідеал – це поняття моральної свідомості в якому моральні вимоги, які ставляться перед людьми, виражені у вигляді образу морально-досконалої особи, уявлення про особистість яка ввібрала в себе всі найбільш високі моральні якості.
Моральний ідеал відображає як наявне – об’єктивно існуючі моральні відносини, так і майбутнє – об’єктивну необхідність їх подальшого розвитку. В цьому плані моральний ідеал – це санкціоноване суспільством або іншим об’єктом моралі уявлення про найдосконаліші моральні відносини, яке відображає прогресивні тенденції морального розвитку в їх спрямованості в майбутнє.
Вчинок – не стільки одномоментний акт, скільки процес дій. Моральні відносини створюють конфліктну ситуацію: після оцінки її людина приймає рішення, керуючись певними мотивами; вибравши засіб вона здійснює
Вольовий акт. Цей результат мимоволі оцінюється іншими і викликає відповідну дію, що знову означає спілкування. Така роль вчинку як “зв’язуючої ланки” в системі моральної свідомості і відносин.
Моральний вчинок в свою чергу складається з ряду елементів: власне дія, попередня йому діяльність моральної свідомості – спонукання, мотив, намір, вибір рішення; наступна діяльність моральної свідомості – самооцінка людиною свого вчинку і відношення до його оцінки з боку оточуючих.
Особливістю існування, функціонування, розвитку та співвідношення трьох основних елементів моралі – моральної діяльності, моральних відносин та моральної свідомості є те, що майже ніколи не існує повного співпадіння між ними. Ці елементи постійно знаходяться у стані розвитку і протиріч, навіть, в рамках кожного з цих елементів постійно відтворюються ці діалектичні протиріччя, наприклад, в моральній діяльності – між метою, засобами і результатами; в моральних відносинах – між відношення людини до себе і до інших, до представників своєї власної соціальної чи професійної групи та інших; в моральній свідомості – між її нормами та ідеалами.
Функції моралі являють собою синтез і призначення її основних елементів (почуттів, норм, принципів, понять, ідеалів).
В сучасній літературі в якості основних виділяють пізнавальну, ціннісно-орієнтуючу, регулятивну, виховну функції моралі:
1. гносеологічна (пізнавальна) функція моралі полягає в тому, що мораль відображає спеціальній соціальний об’єкт – взаємовідносини людей, які проявляються в моральних почуттях, нормах, принципах, поглядах, оцінках. Вона надає індивіду знання цінностей, значимість існуючих суспільних відносин. Істинність чи хибність моральних цінностей визначається людською практикою, соціальним досвідом людей;
2. ціннісно-орієнтуюча функція моралі зв’язана з оцінкою існуючих моральних відносин крізь призму потреб суспільства, окремих груп, індивіда. Її суть в тому, будь-яка система моральних норм, принципів і ідеалів становить собою сукупність цінностей, які служать орієнтирами діяльності суспільства і особи. Індивід, опановуючи систему цінностей, вироблену суспільством, формує свої погляди і переконання, які служать для нього засобами орієнтації;
3. регулятивна функція – основна функція моралі. Мораль регулює, направляє в певне русло відносини між людьми (ставлення людини до людини, сім’ї, групи, суспільства). Безпосереднім внутрішнім регулятором поведінки є почуття (почуття обов’язку, совісті), зовнішнім – норми. Важливу роль в цьому процесі відіграють принципи і ідеали. Але на відміну від почуттів і норм, які визначають поведінку в конкретних, типових ситуаціях, принципи і ідеали надають загальну спрямованість поведінці, не індивідуалізуючи її до типових конкретних ситуацій;
4. виховна функція полягає в тому, що конкретизуючи в собі моральний досвід людства, мораль транслює його зміст в надбання кожного нового покоління людей. Зміст морального виховання і полягає в тому, перш за все, що людина, вступаючи в життя, повинна сприймати загальнолюдські моральні цінності як свої, виступати за їх утворення і примноження.
Такі основні положення теорії етики про її структуру і функції.
Якщо термін “мораль” латинського походження, то “етика” походить від давньогрецького слова “етос” – місцеперебування, спільне помешкання. В ІУ столітті до нашої ери Аристотель позначив прикметником “етичний” клас людських добро чинностей – доброчинностей характеру на відміну від добро чинностей розуму – діаноетичних. Аристотель створив поняття “етика” для позначення науки, що вивчає доброчинності. Таким чином етика як наука існує понад 20-ти століть.
В сучасному розумінні етика – філософська наука, що вивчає мораль як одну з найважливіших сторін життєдіяльності людини і суспільства. Якщо мораль являє собою об’єктивно існуюче специфічне явище суспільного життя, то етика як наука вивчає мораль, її сутність, природу, структуру, закономірності виникнення і розвитку, місце в системі інших суспільних відносин, теоретично обґрунтовує певну моральну систему.
Сутність професійної діяльності правоохоронних органів України безпосередньо виявляється в їх назві: це забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, запобігання і припинення правопорушень, охорона і забезпечення громадського порядку (Закон України “Про міліцію”, ст.2). А всі інші функції – виявлення і розкриття злочинів, захист власності, участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам та інші, є елементами цього важливого обов’язку. Правоохоронні органи -- це елемент владних структур держави – який повинний бути гарантією права і законності як системи соціальних норм і відношень, що забезпечують нормальну життєдіяльність нашого суспільства.
Основними методами професійної діяльності правоохоронних органів України як визначають нормативні документи, є переконання, профілактика правопорушень, роз’яснювальна робота і, як виняток, примусові санкції, застосування спеціальних засобів і вогнепальної зброї, затримання, які можуть також приймати форму прямого насилля.
І тут зразу ж виникає питання: чи може примус і, навіть, пряме насилля бути моральним? Чим його можна виправдати? І взагалі – чи можна його виправдовувати? Дискусії з цього приводу в нашій країні та й в усьому світі тривають безперервно.
Сьогодні доведено, що примусові методи необхідні на даному рівні розвитку суспільства. Питання полягає в тому, в яких рамках вони можуть бути застосовані і до кого? Безперечно, що основним критерієм цуього застосування є Закон. Саме через правові відносини, наявність розвинутого правового поля, дійсно, здійснюється державою та її органами певний примус (економічного, політичного, правового і т.д. характеру), обґрунтовується його застосування і обмеження такого застосування і рамках службових повноважень і функцій органів держави. Саме це слугує яскравою ілюстрацією до тези про існування діалектичних протиріч в моралі. Стосовно моральної діяльності це виглядає таким чином: мета – правопорядок, засоби – переконання і примусу, результат – розбудова правової держави.
Природно, що працівники міліції постійно задають собі питання про справедливість тих чи інших своїх вчинків і дій. І дійсним фахівцем своєї справи стає той, хто оцінює свої дії не тільки з точки зору закону, а й по честі, по совісті.
Людина живе не тільки хлібом, а насамперед прагне правди, свободи, совісті, честі і моральності.
Ті якості, які традиційно вважаються моральними і невід’ємною стороною службової діяльності співробітника правоохоронних органів, показником його професійної майстерності, рівня морального і культурного розвитку.
Як зазначається в Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ України, діючому з 1991 року, “Народ України, надавши широкі повноваження співробітникам ОВС у сфері охорони правопорядку, вправі вимагати від них чесного і сумлінного виконання посадових обов’язків на основі високого професіоналізму, чуйного ставлення до конституційних прав і свобод громадян незалежної України.
Працівник органів внутрішніх справ повсякденно втручається в складні сфери людських взаємовідносин, виступає в ролі арбітра в конфліктних ситуаціях, що зачіпають долі багатьох людей. Як представник державної влади він не може бути необ’єктивним, грубим, недоброзичливим, безтактним. Обов’язкова якість працівника – тримати себе коректно, з гідністю, притаманною правоохоронцю. Його основний обов’язок полягає в служінні суспільству, захисті життя і майна громадян, сприянні повазі до всіх законодавчих акті держави”.
Специфікою роботи ОВС є постійні психологічні і фізичні навантаження. Але це суспільно необхідна і почесна справа, яка вимагає від кожного працівника високих загальнолюдських та професійних якостей.
Сьогодні державна служба в Україні на відміну від підприємництва не приносить якихось особливих дивідендів її представникам. Держава перебуває в стані перманентної економічної кризи, хоча й останнім часом, намітилися певні позитивні зміни на макроекономічному рівні, які, на жаль, пересічний громадянин на собі не відчуває. Але усвідомлення того, що суспільство надало ті владні повноваження, високий престиж державної служби, визначений законом, повинні компенсувати певні матеріальні втрати. Повага суспільства до людей в формі – важливий критерій духовного і морального здоров’я суспільства, могутності і стабільності держави.