Реферат на тему:
Морально-етичні проблеми професійної діяльності працівника міліції.
План.
1. Мораль як соціальний феномен.
2. Структура і функції моралі.
3. Специфіка і структура професійної етики працівника міліції. Моральний зміст правоохоронної діяльності.
Життя сучасного суспільства являє собою складне багатовекторне явище, яке відображає різноманітні потреби та інтереси соціальних, національних, політичних, професійних, вікових та інших груп людей, що пронизують всі сфери їх існування. В цьому процесі мораль є важливим універсальним регулятором взаємовідносин між ним і фактором людяного духовно-особистісного розвитку. Загальний характер моральної регуляції, не виключає наявність в ній правової специфіки, що відображає особливості того, чи іншого виду діяльності людей. Але перш ніж приступити до визначення цих особливостей, тобто – до обґрунтування необхідності з’ясування питання про професійну мораль треба визначитись стосовно того, що ж саме розуміють люди під цим поняттям.
Мораль (з латинською – моральний, - норов) є одним з способів нормативного регулювання поведінки людини в суспільства. Вона представляє собою систему принципів і норм, що визначають характер відношень між людьми у відношенні з прийнятим в даному суспільства розумінням добра і зла, справедливого і несправедливого, гідного і негідного. Виконання вимог моралі забезпечується силою духовного впливу, суспільною думкою, внутрішнім переконанням, совістю людини, громадським осудом.
Особливістю моралі є те, що вона регулює поведінку і свідомість людей в усіх сферах життя (виробництво, побут, сім’я, міжособові, міжгрупові та інші стосунки). Мораль поширюється також і на міждержавні (політичні) відносини. Моральні принципи мають загальне значення, охоплюють всіх людей, закріплюють основи культури їх взаємовідносин в довгому процесі історичного розвитку суспільства.
Будь-який вчинок, поведінка людини може мати різне значення (правове, політичне, естетичне, релігійне), але його моральний бік, моральний зміст оцінюють однаково. Моральні норми повсякденно відтворюються в суспільстві силою традиції, владою загальновизнаної дисципліни, громадською думкою. Їх виконання контролюється всіма членами суспільства
Відповідальність в моралі має духовний, ідеальний характер (осуд чи схвалення вчинків) виступає в формі моральних оцінок, які людина повинна усвідомити, внутрішньо сприйняти і згідно з цим спрямовувати свою поведінку. Така оцінка повинна відповідати загальним принципам і нормам, загальним поняттям про належне, гідне, чесне і т.д.
Мораль залежить від умов людського буття, суспільних потреб людини, але визначається рівнем суспільної та індивідуальної свідомості. Поряд з іншими формами регулювання поведінки людини в суспільства мораль забезпечує узгодженість діяльності багатьох індивідів, перетворюючи її в сукупну масову діяльність, що підлягає певним соціальним законам.
Тому визначаючи зміст моралі, можна стверджувати, що до неї відносяться: звички, традиції, звичаї, поведінка людини, моральні норми, оцінки, принципи, ідеали, цінності, відносини між людьми.
Мораль – це система поглядів, уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людини; це форма суспільної свідомості людини, один з типів її світогляду; це духовна нормативно-регулятивна система забезпечуючи узгодженість діяльності людей в усіх її сферах. І, нарешті, мораль, це об’єкт вивчення філософської науки, яка має назву “Етика”. Тому предмет етики – закономірності функціонування і розвитку моралі як регулятивної системи. Суть моралі, як і будь-якого явище, неможливо пояснити і зрозуміти, не з’ясувавши як вона виникла, які її джерела. Відомо, що мораль, як правило формується стихійно, в процесі праці, яка вимагає спільних колективних зусиль в умовах родового суспільства, а її виникнення пов’язане із суспільними потребами:
- в регулюванні відносин членів колективу до праці;
- в регулюванні сімейно-шлюбних відносин;
- у зміцненні соціальної єдності роду.
В колективі виникають такі перші моральні норми, як обов'язковість праці для кожного, дисципліна, порядок, рівний розподіл продуктів праці і т.д.
В сімейно-шлюбних відносинах формуються свої норми, заборони, які регулюють відносини між статями, батьками і дітьми, старшими і молодшими. Ці норми закріплювались у вигляді звичаїв, традицій, ритуалів, які були головною регулятивною силою моральних відносин.
Кожному суспільстві притаманні свої власні особливості розвитку і розуміння моралі (яке суспільство така й мораль), бо вона завжди опосередковано відображає реальні зміни в ньому.
До основних історичних типів моралі відносяться:
1) мораль первісного суспільства;
2) релігійна мораль притаманна феодальному середньовічному суспільству;
3) мораль епохи Відродження, яка була пов’язана з секуляризацією суспільства і носила антропоцентричний характер;
4) буржуазна мораль – пов’язана з розвитком товарно-грошових відносин і приватної власності;
5) комуністична (соціалістична мораль) – що базувалася на тезах Маркса про заперечення приватної власності, відмирання держави про тільки революційний шлях розвитку суспільства, класову боротьбу, диктатуру пролетаріату, відкидання права;
6) сучасний тип моралі – (постсоціалістичний) – який для нашого суспільства пов’язаний з розвитком ринкових відносин (в економіці), розбудовою правової держави, виникненням громадянського суспільства (в політиці).
Цю мораль називають ще перехідною, бо для неї зберігають своє значення деякі норми і принципи соціалістичних відносин (бо більшість громадян України виховувалися як особистості ще при пануванні комуністичної ідеології), але активно з’являються, затверджуються, розвиваються нові моральні цінності, ідеали та орієнтири, що носять загальнолюдський характер. Тому, на нашу думку, цей тип моралі вірно було б назвати – правова мораль, чи мораль правового суспільства.
Типологізацію моралі можна також провести і по “горизонтальному” принципу, бо в усіх розвинутих (цивілізованих) типах суспільства вони (ці типи) існують і активно розвиваються. До них належать: загальнолюдська, національна, державна, групова, професійна, вікова, статева та індивідуальна мораль.
Все це дає підстави стверджувати, що мораль це складне явище духовного життя суспільства, яке носить універсальний характер, пронизує всі види відношень в які вступають люди в процесі своєї життєдіяльності.
Слова “мораль”, “етика” сприймаються в наш час неоднозначно. З одного боку, ми начебто розуміємо, що без моралі жити не можна, з іншого – моральне легко набуває у нас присмаку набридлого, нещирого на кшталт “морального кодексу будівника комунізму”, “морально-трудового виховання”, “моральної стійкості”.
Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що називають моральними, - це, звісно, важливо і цікаво для кожного. Порядна людина має рахуватися з вимогами моралі. Проте, хіба ми не бачимо, як раз у раз святкує життєві перемоги той, хто здатний через ці вимоги переступити? Що за порядність на голодний шлунок? Може моральність – це привілей тих, хто має достаток? А може мета моралі в тому, щоб здобути цей достаток, звільняючи себе і своїх близьких від злиденності, несумісних з людською гідністю?
Ставлячи ці запитання, ми вже занурюємося в царину етики, в роздуми про людську моральність, про її критерії і сутність, структура і функції.
Більш повне уявлення про сутність моралі дає аналіз ї структури та функцій.
В структурі моралі можна виділити три основні елементи: моральна діяльність, моральні відносини, моральна свідомість. Основою моралі є моральна діяльність людей.
Структуру моральної діяльності, як і будь-якої людської діяльності, складають мета, засоби і результат. Кожна діяльність має свою конкретну мету (людина планує, передбачає) і разом з тим, завжди присутній моральний мотив (в ім’я чого здійснюється дана справа: в ім’я добра, справедливості, інших моральних цілей чи містить злий умисел). Ця сторона передбачає моральний зміст мети.
В будь-якій предметній діяльності можуть використовуватись прийняті чи не прийняті з точки зору досягнення мети – засоби. Наприклад, в діяльності працівників міліції при проведенні допиту, який переслідує гуманну ціль, можуть використовуватися як гуманні так і негуманні засоби: погроза, психологічний тиск, насильство. Ця сторона передбачає моральний зміст засобів діяльності.
Так само як мету і засоби, предметна діяльність і результат (зроблено те і те) зі своїми ранніми чи пізніми, позитивними чи негативними наслідками, які можуть сприяти досягненню морального ідеалу або ж навпаки. Такий один з аспектів моральної характеристики людської діяльності.
Інший моральний аспект діяльності зв’язаний з тим, що в будь-якій людській діяльності між її учасниками складаються специфічні моральні відносини (колективістські, формальні чи неформальні, гуманні чи індивідуалістичні). І в решті решт, відношення людини до своєї праці може бути як добросовісним, сумлінним, так і недбалим, формальним.
Розглянуті вище аспекти і складають зміст поняття “моральна діяльність”. Таким чином, моральна діяльність виступає як сторона, аспект, якісна ознака людської діяльності в будь-якій її сфері і матеріальній, і політичній, і правовій, побутовій і т.п., оскільки останні продиктовані моральними мотивами (почуття обов’язку, устремління до добра, справедливістю до реалізації суспільних ідеалів), можуть бути піддані моральній оцінці.
Другим структурним елементом (блоком) моралі є моральні відносини – дві сторони одного історичного процесу. Моральні відносини формуються в процесі моральної діяльності, є її продуктом і разом з тим виступають її умовою, через які здійснюється ця діяльність.
Моральні відносини існують у вигляді сукупності тих залежностей і зв’язків, в які вступають люди в процесі моральної діяльності. В них відображається об’єктивний соціальний інтерес суспільства, класу, групи, колективу, особистості. Вони закріплюють на практиці зразки поведінки і виступають як єдина, внутрішньо організована, взаємно підлегла і зв’язана сукупність норм, заборон, існують як певна система. Кожний індивід, незалежно від своєї волі і бажання з необхідністю включений в сферу моральних установок.