2) Довірчий фонд - в обсязі 4 млрд. СДР, або 4,9 млрд. долл. (1976-- -1981 рр.); створений в основному за рахунок прибтку від продажу на аукціонах частини золотого запасу МВФ. Одержувачами кредитів із цього фонду були найменш розвинені країни. Умови даних кредитів були порівняно пільгові: країни-позичальники не вносили в МВФ еквівалент одержуваних коштів у національній валюті, процентна ставка невисока 0,5%, строк кредиту 10 років. Ці умови найбільшою мірою відповідали вимогам країн, що розвиваються. 55 країн одержали з довірчого фонду 3 млрд. СДР. Інша частина була передана державам, що розвиваються, пропорційно їхнім квотам;
3) Фонд додаткового кредитування або фонд Віттєвеєна - по імені директора-розпорядника МВФ; час дії 1979-1984р. Мета цього фонду - надавати за рахунок позикових коштів додаткові кредити країнам, що відчувають особливо різкі і затяжні кризи платіжних балансів і вичерпавшим ліміт звичайних кредитів МВФ. Ресурси фонду Віттєвеєна (7,8 млрд. СДР, понад 10 млрд. долл.) сформовані за рахунок кредитів 13 країн-членів МВФ, а також Швейцарського національного банку. Кредити з цього фонду одержали 26 країн;
4) Фонд розширеного доступу до ресурсів МВФ; спадкоємець фонду додаткового кредитування, функціонував у 1981-1992р. Мета фонду надавати додаткові кредити країнам-членам, у яких масштаби нерівноваги платіжних балансів непомірно великі в порівнянні з розмірами їхніх квот. Цей фонд використовувався в тих випадках, коли країна потребувала кошти у більших розмірах, ніж вона могла одержати в МВФ у рамках чотирьох кредитних долей і системи розширеного кредитування, і на більш тривалий строк для здійснення коригувальних економічних заходів при більшому періоді погашення кредиту. Джерелом ресурсів фонду були власні кошту МВФ, притягнуті у формі підписки і запозичення в інших країн. У зв'язку зі збільшенням квот країн-членів МВФ зазначений фонд припинив свою діяльність у листопаді 1992р.;
5) Фонд структурної перебудови (із березня 1986р.): надає пільгові кредити найбіднішим країнам, що розвиваються, що відчувають хронічну кризу платіжного балансу з метою здійснення середньострокових програм макроекономічної і структурної перебудови. Станом на вересень 1993р. 36 країн (із 61 країни, що мають на них право) одержали ці пільгові кредити в сумі 1,5 млрд. СДР, або біля 2,1 млрд. дол.
Умови позик: 0,5% річних: погашення протягом 10 років; традиційний період до 5 років. Ліміт кредитів - до 50% квоти. Джерело ресурсів (2,7 млрд. СДР) - погашення кредитів, наданих довірчим фондом;
6) Розширений фонд структурної перебудови; із грудня 1987р. надає кредити за рахунок як невикористаних ресурсів фонду структурної перебудови, так і спеціальних позик і пожертвувань (6 млрд. СДР). По своїм цілям і механізму функціонування цей фонд є спадкоємцем фонду структурної перебудови. Крім 61 країни право одержання кредитів від цього фонду в квітні 1992р. було надано ще 11 країнам, включаючи Албанію і Монголію. 29 країн використовували це право до вересня 1993р. на суму 3,2 млрд. СДР (фактично - 2,4 млрд. СДР). Країна-член має можливість одержувати ці кредити строком на 3 роки до 190% квоти, іноді при виняткових обставинах до 255% квоти. Спочатку строк для укладання угод про позики був установлений по листопад 1990р., надалі він неодноразово подовжувався (до 28 лютого 1994р.).
Наприкінці 1993р. утворений новий розширений фонд структурної перебудови - правонаступник попереднього. Обсяг нового фонду - 5 млрд. СДР (біля 7 млрд. долл.) для надання пільгових позик строком три роки і 2 млрд. СДР (біля 3 млрд. долл.) для субсидування процентних ставок по цих позиках. Термін дії нового розширеного фонду структурної перебудови - до кінця 1996р., а кошти по укладених угодах будуть даватися країнам-позичальникам до кінця 1999р. [10, c. 10-37]
Ситуація на українському валютно-кредитному ринку є складною і зовнішня фінансова підтримка спроможна полегшити кризу. Звичайно, винятково за рахунок міжнародних фінансових ресурсів жодної глибокої економічної проблеми вирішити не можна, було б дуже ризикованим, якби Україна вирішила жити тільки за рахунок іноземної підтримки. Процес інтеграції української економіки у світову може значно підвищити рівень життя населення. Тому необхідно працювати над питанням інтеграції України у світову економіку. Але для цього необхідно подивитися навколо, проаналізувати сьогоднішню ситуацію навколо країни, її становище у світі, перспективи одержання іноземних інвестицій в економіку країни.
Валютний курс в Україні
Із запровадженням у грудні 1992р. купона в обіг (не лише в готівковий, а й у безготівковий) почалося офіційне визначення його валютного курсу. Згідно з Декретом, прийнятим Кабінетом міністрів України, було визначено ринковий режим встановлення валютного курсу українського карбованця.
Як показала практика встановлення ринкового режиму визначення валютного курсу українського карбованця не дало позитивних результатів. Економіка України фактично не була готовою до запровадження режиму "плаваючих" курсів.
Фіксація офіційного курсу карбованця забезпечила обмеження впливу курсового чинника на динаміку цін за критичними для України статтями імпорту, зокрема імпорту нафти та газу. У той ж час система фіксованого валютного курсу мала істотні недоліки. Це по суті був відхід від логіки ринкової трансформації економіки України, який завдав великої шкоди економічному процесу.
Основною ознакою валютного регулювання за цієї системи була фактично повна заборона вільного ціноутворення на валютному ринку. Отримана резидентами валюта мала в обов'язковому порядку продаватися за офіційним (фіксованим) курсом у такому співвідношенні:
40% від надходжень - на валютному тендері;
10% - обов'язковий продаж у резерви НБУ;
50% залишалося в розпорядженні підприємств, однак єдиним покупцем і цієї частки заробленої валюти міг бути лише НБУ.
Фіксація в Україні валютного курсу призвела до:
зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті і збільшення частки бартерних операцій. Якщо в цілому за 1993р. бартерні операції становили 23,2 % загального обсягу експорту, то в 1994р. їх частка збільшилася до 50 %;
зменшення надходжень валюти на внутрішній валютний ринок України;
зростання зовнішнього боргу України;
зниження обсягу виробництва на імпортозалежних підприємствах;
"втечі" капіталу за кордон.
У відповідності з Указом Президента України "Про вдосконалення валютного регулювання" з 1 жовтня 1994р. офіційний курс українського карбованця, який до цього визначався адміністративно, почав визначатись на підставі відновлених торгів на УМВБ. Водночас було розформовано тендерний комітет, який виконував продаж частини заробленої резидентами валюти за завищеним валютним курсом карбованця з метою оплати контрактів "критичного імпорту". З 17 листопада 1994р. резиденти отримали доступ на біржу для закупівлі валюти з метою переказу за кордон прибутку, отриманого іноземними інвесторами від іноземних інвестицій в Україні, та здійснення проліцензованих Національним банком України валютно-кредитних операцій, пов'язаних з рухом капіталу.
За 1994р. офіційний курс долара США по торговельних операціях зріс у 8 разів, а обсяги його продажу - майже в 3 рази. За цей же час офіційний курс німецької марки підвищився в 8,8 раза, російського рубля - у 3,3 раза(Див. додатки).
Темп падіння курсу готівкового карбованця протягом 1994р. був приблизно в 2 рази нижчий, ніж безготівкового, оскільки його курс залежав від фіксованого курсу валют значно менше, ніж безготівковий(Див. додатки). За готівковою валютою курс долара США зріс більш як у 3 рази, німецької марки - у 4 рази, російського рубля - приблизно в 1,5 разу.
Наведені вище дані свідчать про досить очевидну ситуацію: вивільнення офіційного валютного курсу супроводжувалось швидким падінням курсу карбованця, темпи якого визначалися початковою різницею між офіційним і ринковим курсами, що існувала перед відновленням роботи УМВБ.
Лібералізація курсу українського карбованця до іноземних валют значно вплинула на надходження валюти на валютний ринок. Якщо за 10 місяців 1994р. на тендерах і аукціоні щомісячно в середньому продавалося 118,3 млн.дол., то в листопаді продаж валюти (доларів США, німецьких марок, російських рублів) уже становив 176 млн.діл. США, у грудні - 254,4 млн.дол.сша.
У цілому за 1994р. резиденти одержали за контрактами близько 1,5 млрд.дол. США, близько 250 млн.нім. марок і більше 800 млрд.рос. руб.
У першому півріччі 1995р. валютний курс українського карбованця був більш стабільним. Це підтверджують дані таблиці(див. додатки). Якщо протягом 1993р. середньозважений курс карбованця порівняно з 1992р. зменшився в 23,5 раза, у 1994р. - у 6,5, то з січня по липень 1995р. середньозважений місячний курс карбованця до долара США зменшився всього в 1,3 раза. Таке уповільнення пояснюється активною реалізацією впродовж 1995р. курсу на загальну фінансову та макроекономічну стабілізацію, суттєвим уповільненням інфляційних процесів.
Позитивну роль відіграли і заходи щодо подальшої лібералізації валютного ринку, його поступової децентралізації. Відображенням цього стало зростання обсягів валютних і валютно-кредитних операцій в Україні. Загальний розмір купівель валюти на ринку України зріс з 280 млн.доларів США в січні 1995р. до 806 млн. у серпні 1995р.