· забезпечення зберігання технічних засобів у стані постійної готовності до використання;
· вивільнення часу слідчого і переключення його уваги на вирішення творчих питань, пошук, оцінку і використання доказів тощо.
Проведене нами дослідження підтверджує це становище. Опитані слідчих підрозділів органів внутрішніх справ і прокуратури в 70,5 % випадків виділяють відсутність технічного помічника як серйозну обставину, що впливає на якість і результативність діяльності по розслідуванню злочинів.
Третьою формою реалізації даних вивчення потреб слідчої практики виступає розробка конкретних криміналістичних рекомендацій. Суть цієї форми полягає у прямому виконанні конкретного запиту практики, тобто реалізація функції науки криміналістики — забезпечення практики науково-технічними досягненнями.
У всіх тих випадках, коли потреба слідчої практики визначена на рівні необхідності у конкретному технічному засобі, тактичному прийомі методиці розслідування, проблема полягає у формуванні завдання на проведення дослідження (розробки) певному виконавцю (установі, співробітнику).
Для забезпечення цього необхідно встановити порядок, при якому усі результати вивчення потреб практики зосереджувалися б у одному, певному органі, покликаному оцінювати їх та давати вказівку на розробку прийнятих пропозицій. Цей орган має бути позавідомчим (не Міністерство внутрішніх справ, не Міністерство юстиції і не прокуратура) і мати повноваження для дачі відповідних доручень усім науково дослідним та проектно-конструкторським установам, які обслуговують правоохоронні органи.
У зв'язку з оцінкою заявок на задоволення виявлених потреб практики шляхом розробки криміналістичних рекомендацій важливого значення набуває питання про їх форму і зміст, способи впровадження у практику. Справа в тому, що Іноді у висловлюваннях практичних працівників про насущні потреби практики вказуються на ті, які фактично вже вирішені, тобто трапляються випадки, коли інформація про конкретні рекомендації не дійшла або не сприйнята адресатом. За відсутності чітко налагодженої системи інформування таке не є винятком.
Аналіз публікацій з поглядів повноти вирішення означених питань показав, що вони у своїй більшості відображають певну інформацію, необхідну для вирішення практичних завдань: позитивний досвід розслідування, приклади успішного застосування технічних засобів, аналіз допущених помилок. У них можуть також ставитися невирішені проблемні питання, пропозиції, спрямовані на удосконалення цієї діяльності тощо. Але характерною рисою цих публікацій, у тому числі безпосередньо адресованих конкретним категоріям практичних працівників, є те, що в них дуже рідко подаються вичерпні описи конкретних засобів, методик, прийомів, необхідних умов і порядку їх застосування, характер можливих результатів (у тому числі можливість негативних наслідків), переваги перед іншими засобами, які можуть бути використані для вирішення аналогічних задач. Іншими словами, у публікаціях не завжди відбиваються характеристики, необхідні для з'ясування змісту і суті пропонованого нововведення, прийому чи засобу, ефективності його застосування на практиці. Винятком позитивного плану є публікації з питань експертних досліджень, де, як правило, детально відбивається сама методика та можливості її використання [51, с. 85].
Для реального використання на практиці науково-технічних досяг нень важливі не лише розробка відповідних потребам засобів і методів, доступність інформації про них, але й бажання практичних працівників шукати і використовувати цю інформацію. У зв'язку з цим нами вивчалось питання про рівень ознайомлення слідчих з працями з актуальних проблем слідчої діяльності, виданими за останні 10 років, у результаті з'ясувалась оцінка ними практичної значущості їх змісту та використання у своїй роботі. Найвищий рівень ознайомлення з окремими роботами у групі слідчих МВС склав усього 23%, а у слідчих прокуратури — в одному випадку —75 %, у інших —менше, ніж 40 %. Оскільки основний контингент опитуваних склали слідчі Києва та Київської області, було перевірено, чи не надана перевага київським виданням (завдяки їх доступності). У список було включено сім видань, опублікованих у Києві, та сім — в інших містах. Коефіцієнт ознайомлення (середній числовий показник ознайомлення з виданням) виявився практично однаковим — відповідно 38,5 та 34,7. Вкрай низький рівень ознайомлення з джерелами інформації про криміналістичні рекомендації, природно спричиняє ще нижчий рівень практичного застосування рекомендацій, тим більше, що слідчі відносять юридичну літературу до основних джерел задоволення своїх професійних потреб.
З урахуванням того, що зміст і форма публікацій мають істотне значення для сприйняття практикою криміналістичних рекомендацій, а отже,і для розв'язання потреб практики, виникає необхідність спеціального їх розгляду. Це пов'язано із задачею створення максимально сприятливих умов для сприйняття і засвоєння слідчим інформації про потреби практики, що наводиться у криміналістичних рекомендаціях. Розв'язання цієї задачі обумовлюється декількома обставинами. Відомості про рекомендації повинні розповсюджуватися у відносно короткий час між розробкою рекомендації та її використанням, причому ця передача повинна бути у чітко сформульована і логічно побудована у доступній формі.
Одним із основних джерел інформації про наукові розробки є публікації. Проте і вони мають характерні істотні недоліки: несвоєчасне і неточне надходження інформації до адресатів, невеликі наклади та обмежувальні грифи.
Більшості джерел властивий чисто теоретичний характер, їх зміст насичений, як правило, матеріалами наукової полеміки. Наявні рекомендації, як правило, не виділяються якістю поліграфічного виконання, детальні публікації зустрічаються зрідка, що утруднює пошук потрібних даних. Недостатня оперативність при випуску деяких видань призводить до того, що в них нерідко міститься застаріла інформація, У зв'язку з цим пропонується виділяти у публікаціях певний перелік даних, що містять інформацію про криміналістичні рекомендації, які можна використовувати на практиці:
· детальний опис рекомендованого для застосування нововведення, технічного засобу, прийому, методики;
· вказівка на конкретну мету застосування нововведення;
· опис умов застосування нововведення;
· посилання на існуючі або перелік спеціальних правил застосування нововведення;
· вказівка на порядок використання результатів застосування нововведення у кримінальному процесі; вказівка на недоліки та обмеження у застосуванні [52, с. 33.].
Такий перелік вимог до змісту і форми криміналістичної рекомендації підкреслює їх сутність і роль у забезпеченні реалізації даних вивчення потреб слідчої практики.
Зрозуміло, що не всі види публікацій мають відповідати усім вимогам наведеного переліку. Так, наприклад, публікації проблемного плану, що висувають якусь нову ідею, не можуть містити елементів, що відповідають рівню завершеності рекомендації. Але для публікацій практичного спрямування, що пропонують порядок використання нововведення, прийому, науково-технічного засобу, такий перелік є гарантією їх точного сприйняття і відповідної реалізації.
Концентрованим виразом цих вимог, що істотно спрощують пошук та вибір необхідних матеріалів, міг би стати чіткий розподіл публікацій за рубриками. Такими рубриками могли б бути: «Назрілі проблеми», «В порядку обговорення», «Опис досвіду», «Практика вимагає» тощо. Ви дання таких публікацій дозволить:
· підвищити повноту, конкретність, а отже і дієвість публікацій тасамої системи розповсюдження інформації про криміналістичні рекомендації;
· акцентувати увагу дослідників на комплексній підготовці конкретного нововведення до використання;
· скоротити час пошуку рекомендацій і сприйняття нових пропозицій;
· спростити процес застосування рекомендацій; визначити вибір подібних рекомендацій з певної їх кількості.
Удосконалення інформованості про розроблені для задоволення потреб практики рекомендації, забезпечення їх використання у практичній діяльності і обліку при організації і проведенні наукових досліджень, вимагають упровадження єдиної системи, єдиного центру, у якому зосереджувалися б усі нові розробки і пропозиції, що містять монографії, науково-практичні посібники, статті, дисертації, матеріали наукових і науково-практичних конференцій, нарад тощо. Картотека таких рекомендацій стала б своєрідним банком даних і була б ефективним засобом підвищення якості підготовки нормативних актів, що регламентують діяльність по розслідуванню злочинів.
У зв'язку з інформуванням практичних працівників про нові засоби та прийоми збирання І дослідження доказів, покликаних вирішувати на явні потреби практики, слід наголосити на існуючому розриві між теорією та практикою, що полягає в тому, що від теоретичного розв'язання конкретного питання до його практичної реалізації, тобто від можливостей до дійсності нерідко спостерігається величезна відстань. Тому у спеціальній літературі абсолютно правильно підкреслюється необхідність обов'язкової вказівки при публікації даних про новий засіб, прийом, методику, що вимагаються для їх практичного впровадження, а також ким і у які строки це може бути здійснене.
У роботі органів, що здійснюють розслідування, на певному етапі виникає ситуація, коли розв'язання окремих питань утруднене і вимагає нових підходів і засобів. Тому для визначення того, які аспекти слідчої діяльності потребують вдосконалення і в якому саме напрямі, необхідно знати потреби практики, її невирішені проблеми, те, без чого гальмується її вдосконалення, яке повиннебути пізнане і використане для підвищення її рівня і якості на основі сучасних досягнень науки і техніки. Слідча діяльність, як і будь-яка інша соціальна система, вимагає для свого функціонування пізнання і обліку потреб, спрямованого на підвищення її здібності до виконання свого функціонального