Звичайно, слідча практика має потреби високого рівня спільності стосовно криміналістичної техніки та експертних досліджень, але її представники ( практичні працівники ) відчувають і висловлюють нагальну потребу у розробці конкретних засобів і методик, недосконалість чи відсутність яких позначається на повсякденних можливостях та результатах діяльності.
Стосовно ж інших питань і розділів криміналістики потреби, по-перше, в принципі мають загальний характер. Наприклад, наголошується на вкрай незадовільному стані розкриття та розслідування будь-якого виду злочину, тобто не задовольняє не якійсь там одиничний засіб, прийом чи метод, а їх комплекс, що використовується з метою розслідування злочинів. По-друге, потреби, як правило, поглинають низку різноманітних часткових потреб, у тому числі в конкретних технічних засобах, методиках тощо, необхідних для вирішення загальної потреби.
Це свідчить про своєрідну комплексність потреб стосовно окремих питань слідчої діяльності та науки криміналістики, яка має враховуватися при виявленні та вивченні потреб слідчої практики. Це, зокрема, означає, що в окремих випадках конкретна форма заявки не розкриває усього змісту висловленої потреби, що і повинно бути зроблене у процесі подальшого вивчення для визначення конкретних шляхів її розв'язання.
Непряма форма вираження потреб полягає у відсутності прямої заявки про наявність конкретних потреб і пов'язана з можливістю їх встановлення на основі аналізу даних, які можуть свідчити про невирішені питання та певні недоліки у діяльності.
Подібні дані знаходять своє відображення у матеріалах статистичної звітності, форми якої побудовані таким чином, що дозволяють оцінити діяльність органів попереднього розслідування, суду, виправно-трудових установ з якісно-кількісного боку. Аналіз відповідних показників дає змогу зробити відповідний висновок про те, наскільки ефективною є робота правоохоронних органів при провадженні ними попереднього розслідування, судового розгляду і виконання вироку. Результати вивчення статистичних показників дозволяють, наприклад, виявити окремі недоліки, тобто відобразити потреби подальшого удосконалення діяльності органів, які здійснюють боротьбу зі злочинністю.
При цьому важливо підкреслити, що, оцінюючи ефективність роботи правоохоронних органів, не слід орієнтуватися лише на офіційно зафіксовані статистичні дані. Вони мають бути підтверджені інформацією, отриманою при вивченні фактичної постановки роботи у тому чи іншому органі, дослідженні конкретних справ і матеріалів (доповідних записок, довідок, рапортів, аналітичних оглядів тощо), аналізі різного роду обліків, вибіркових соціологічних досліджень діяльності слідчих апаратів [32, с. 59], а також при аналізі і узагальненні експертної практики науково-дослідних установ[33;66-69 ]
У звітних матеріалах є показники, які характеризують роботу слідчого апарату органів внутрішніх справ з якісної сторони. Найважливішими з них є такі: показник розкриття злочинів, кількість справ, що повернуті на додаткове розслідування, результати їх повторного розслідування. Зростання чи зменшення кількості справ, що повернуті на додаткове розслідування, у співставленні з результатами повторного їх розгляду характеризує якість роботи слідчого апарату, показує найтиповіші помилки, що припускаються слідчим.
У зв'язку із зростанням рівня злочинності, а також враховуючи роботу слідчих в умовах практично незмінної процедури попереднього розслідування, навантаження на слідчих постійно зростає. Це призводить до негативних наслідків, часто прихованих, не охоплених системою облікових показників [34;202.]. Час від часу залишок справ збільшується, як і кількість припинених справ за п. 1 і 3 ст. 206 КПК України, порушуються процесуальні терміни, особливо у стадії попереднього слідства, погіршується його якість і за іншими показниками, з'являється небезпека порушення законних інтересів громадян, залучених до сфери кримінального судочинства. Проте, ніхто не має на меті формулювати це як потребу і прямо вона ніяк не окреслюється і не заявляється.
Викладене вище дані, що є значним емпіричним матеріалом, можуть і повинні використовуватися наукою криміналістикою для виявлення потреб і визначення шляхів їх задоволення. Але потреба у цих показниках безпосередньо не формулюється, проте дані аналізу роботи слідчих органів свідчать про існування обставин, що вказують на неблагополуччя, недоліки у системі органів попереднього розслідування чи за окремими напрямами їх діяльності, які впливають на результатах виконання завдань боротьби зі злочинністю. Це дає підстави вважати, що існує об'єктивно обумовлена необхідність зміни умов функціонування системи органів попереднього розслідування, тобто потреба. На основі аналізу виявлених обставин можна сформувати струнку систему знань про потреби слідчої практики, що є базою для проведення наукових розвідок.
Поділ потреб за формою вираженості сприяє чіткому їх розподілу з прикладною метою (для розробки засобів їх задоволення і подальшого пізнання) і спонукає до використання для вивчення потреб усіх можливих джерел їх відображення.
При розгляді потреб слідчої практики з позицій використання їх для визначення напрямів наукових досліджень та удосконалення слідчої практики необхідно зважати на те, що ступінь конкретності вираження потреб не залежить від інформаційної ємності джерел.
Найбільш інформаційноємні матеріали науково-практичних конференцій (коефіцієнт інформативності 2,38) за ступенем конкретності вираження потреб посідають третє місце (24,2 %). Ступінь конкретності потреб є найважливішим показником їх наукової цінності, що істотно впливає на можливості їх задоволення. Обсяг загального формулювання потреб з усіх джерел інформації складає 39,4 %. Потребує також підкріплення додатковою інформацією, отриманою при вивченні кожного окремо взятого джерела. Цю інформацію слід використовувати як допоміжну, орієнтовну і, природно, прикладна цінність її зменшується. Основоположними, відправними, базовими інформаційними запитами при визначенні конкретних розробок можуть бути лише конкретно сформульовані потреби (у нашому дослідженні вони складають 26,7 %). Різниця між загальним формулюванням потреб та конкретно сформульованими потребами пояснюється змістовною стороною публікацій у різноманітних джерелах.
Виявлені у процесі дослідження форми вираження потреб ніби утворюють певну формалізовану процедуру їх оцінки. Це, в кінцевому рахунку, дозволяє не тільки підвищити рівень виявлення потреб, але й упорядкувати форми реалізації даних вивчення потреб слідчої практики.
Масштабність потреб характеризує рівень їх спільності, і за цією ознакою вони можуть бути розподілені на потреби конкретних органів, регіональні та загальні, тобто такі, що відображають проблеми на певному рівні — від окремого органа до всієї системи правоохоронних органів держави.
Визначення рівня виявлених потреб має важливе значення, оскільки з цим пов'язані обсяг і характер тих заходів, які мають бути розроблені і здійснені. В одному випадку може йтися про усунення недоліків чи розв'язання проблем діяльності конкретного органу, у другому — певного регіону з урахуванням його специфіки, у третьому — в масштабі всієї системи правоохоронних органів відповідно до зміни завдань і умов, що стосуються її в цілому.
Крім указаних підстав класифікації потреб слідчої практики можливі й інші. Наприклад, за функціональними ознаками — потреби слідства, експертних підрозділів, оперативно-розшукових служб; за предметністю — організаційні, тактичні, методичні тощо.
З урахуванням викладеного слід підкреслити, що виявлення потребпрактики, як правило, є складним процесом і вимагає спеціального та систематичного їх вивчення. Цей процес нескінченний, оскільки на зміну виявленим і вирішеним потребам практики приходять нові, обумовлені необхідністю подальшого розвитку та удосконалення слідчої діяльності.
Особливе місце у процесі дослідження проблем практики посідають методи пізнання закономірностей розкриття і розслідування злочинів, які є складовою частиною методології криміналістики. Вивчити потреби практики — значить виявити їх, зробити явними, розкрити. Наука має величезну кількість всіляких методів пізнання оточуючої нас дійсності. Використання науково - обґрунтованих методів для отримання знань у будь-якій сфері наукової діяльності є необхідною умовою її ефективності [36, с. 84].
Вивчення потреб практики є основою для розробки криміналістичних методів, засобів та прийомів і визначенням стану практики боротьби зі злочинністю. Проте вивчення потреб практики ще не стало одним із постійних напрямів діяльності криміналістичних, судово-експертних та інших наукових установ, органів прокуратури, юстиції і внутрішніх справ з визначення конкретних завдань для їх розробки, апробації та впровадження результатів.