Усе це не тільки обумовлює актуальність вивчення потреб слідчої практики, але й висуває як проблему визначення засобів і методів такого вивчення. Важливість цього полягає в тому, що питання про прийоми та способи вивчення потреб практики не було предметом спеціального дослідження. Разом з тим особливості виявлення і дослідження потреб практики досить специфічні в силу їх природи, особливостей процесів формування та проявлення.
Методи, що використовуються для вивчення потреб практики, повинні забезпечувати вирішення двох основних завдань:
а) виявлення потреб;
б) характеристику потреб.
Вирішення першого завдання реалізується, по-перше, такими методами як аналіз матеріалів, що містять інформацію про потреби, різні види попиту, спостереження, а, по-друге, і математичними, науковознавчими методами та шляхом опису, порівняння.
Аналіз документів. Помітне місце серед методів вивчення потреб практики посідає метод аналізу документів, змістом якого є сукупність прийомів розчленування предмета дослідження на складові частини.
Це один із широко застосовуваних і ефективних методів збору первинної інформації. Документи з різним ступенем повноти не тільки відображають факторологічний аспект слідчої практики, але й фіксують узагальнені підсумки діяльності, матеріали відомчого інспектування — стан діяльності та розвиток усіх видів діяльності правоохоронних органів. У них містяться відомості про процеси і результати діяльності окремих підрозділів і правоохоронних органів в цілому. Внаслідок цього документи становлять великий інтерес для вивчення потреб.
Прийоми пошуку інформації стосовно потреб практики визначаються, перш за все, характером документів (рівнем охоплення сфери діяльності, яка цікавить, цільовим призначенням, змістовною спрямованістю, періодичністю, складом виконавців тощо).
Так, кримінальні справи відображають характер і результати окремих фактів розслідування, статистичні дані — узагальнені підсумки діяльності, матеріали відомчого інспектування діяльності у певній структурі в цілому або за конкретним напрямом діяльності тощо.
З урахуванням цього , залежно від конкретної мети дослідження (у якій галузі діяльності і які саме потреби вивчаються),здійснюється підбір необхідних документів — джерел, що містять відповідну інформацію а також вибірка і обробка відповідних даних. Характеристика окремих документів та їх змістовної спрямованості викладена у главі «Джерела інформації про потреби слідчої практики».
Важливе місце у зборі інформації про потреби слідчої практики належить методам опитування, що спрямовані на пізнання закономірностей соціальних процесів та тенденцій їх розвитку шляхом збирання і обробки інформації, що виражає думку різних суспільних груп. До них належать анкетування, інтерв'ювання, експертне опитування. Конкретні соціологічні дослідження дозволяють отримати дані про те, про що не може бути зібрана інформація за допомогою інших методів (спостереження, аналіз документів, експеримент). Наприклад, методом спостереження можна виявити які саме трудові операції здійснюються при проведенні слідчих дій та яким чином, але відповідь на запитання, чому саме так, а не інакше це відбувається, може дати лише сам виконавець або учасник події.
Дані методи сприяють з'ясування рівня знань, відносин, оцінки певної категорії людей стосовно до об'єктів вивчення. Цим визначається їх значення при вивченні слідчої діяльності, багато із внутрішніх процесів якої, як уже зазначалось, не може бути пізнана без виявлення та обліку і самих її учасників.
Варте уваги те, що у комплексі методів збору соціологічної інформації опитування найбільш популярне. Але це не означає, що воно є універсальним методом для отримання даних, що характеризують потреби практики. Специфіка цього методу полягає у тому, що багато аспектів діяльності з розслідування злочинів не доступні прямому спостереженню, у цих випадках потрібні дані можна отримати лише звернувшись до безпосередніх учасників процесу, що досліджується. Проте, інформація, отримана в ході соціологічного дослідження, віддзеркалює проблему потреби лише у суб'єктивному вигляді, що пройшла через свідомість носіїв цієї інформації. Тому не завжди можна ставити знак рівності між об'єктивною реальністю, що виступає предметом дослідження, та даними, що відображають думку практичних працівників про факти, явища і події [38, с. 39]. Зрозуміло, що завжди є важливим урахування можливих спотворень інформації, отриманої у процесі соціологічного дослідження, пов'язаних з особливостями процесу відображення різних аспектів слідчої практики у свідомості практичних працівників.
Найпоширенішою у практиці прикладної соціології формою опитування є анкетування, яке може використовуватися для аналізу проблем, що вимагають вирішення у частині попереднього дослідження потреб практики, їх змістовних сторін, оцінок, думок з приводу різних аспектів слідчої діяльності.
Основним інструментом опитування є анкета — набір запитань, які цікавлять дослідника. Запитання в анкеті можуть бути закритими та відкритими, прямими та непрямими, основними та другорядними. Закритими вони виступають у тому випадку, коли на них в анкеті приводиться повний набір варіантів відповідей. Така форма опитування значною мірою скорочує час для заповнення анкети та її підготовки для обробки. Закриті запитання бувають альтернативними та не альтернативними. Альтернативні питання передбачають можливість вибору респондентом лише одного варіанта відповіді. Неальтернативні питання допускають вибір респондентом декількох варіантів відповідей. На відміну від закритих відкриті питання не містять підказок та не «нав'язують» респонденту варіант відповіді. Вони дають можливість висловити свою думку відносно злободенних проблем, наявних труднощів, шляхів їх вирішення, інших питань. Вибір форми питання обумовлений а) пізнавальним завданням (тобто залежить від змісту інформації, яку дослідник хоче отримати); б) знанням, чи не знанням дослідником усіх можливих варіантів відповідей на сформульоване запитання.
Закриті варіанти питань найкраще формулювати для виявлення фактів і відносин, що передбачають наперед відомий і однаковий перелік можливих варіантів відповідей. Формулювання відкритих питань дає можливість отримати різнопланову інформацію про структуру уявлень респондентів. Проте відкриті питання, як правило, збільшують кількість респондентів, які не дали відповідей на них.
Іноді запитання анкети вимагають від респондента критичного ставлення до оточуючих, висловлення оцінки негативних явищ дійсності тощо. Такі прямі питання у ряді випадків або залишаються без відповіді, або містять неправдиву інформацію. У подібних випадках на допомогу досліднику приходять питання, сформульовані у непрямій формі. Респонденту пропонується ситуація, яка не вимагає оцінки його особистих якостей чи обставин його діяльності.
Основні питання анкети спрямовані на збирання інформації про зміст явища, що досліджується, другорядні — на виявлення адресата основного питання (питання-фільтри), перевірку щирості відповідей (контрольні питання).
Для перевірки поінформованості респондентів про потреби практики та визначення правильності формулювання питань анкети проводять пілотажне (пробне) дослідження. При апробації анкети перевіряється, зокрема, повнота списку можливих відповідей, що включаються у перелік закритих питань. Це дозволяє виявити обставини, які були упущені при складанні анкети. Крім того, можуть бути виявлені формулювання, які не можна застосувати або є складними для сприйняття респондентами.
У сучасній практиці соціологічних опитувань інтерв'ю використовують рідше, ніж анкетування різних форм. Використання цієї форми опитування залежить від конкретних цілей і завдань дослідження, а також від його організаційних можливостей. У процесі проведення інтерв'ю безпосередньо відбувається контакт дослідника та опитуваного, тим самим розширюються можливості збільшення надійності даних за рахунок зменшення кількості респондентів, які не відповіли, і помилок при заповненні анкети. Участь дослідника дозволяє максимально пристосувати питання бланка-інтерв'ю до можливостей відповідача. У випадку утруднення в розумінні респондентом запитання у дослідника є можливість пояснити його формулювання, поставити уточнююче запитання. Висловлювання респондентів можуть істотно різнитися за обсягом, композицією, повнотою, рівнем інформованості, аналітичним проникненням у суть запропонованого запитання. Усі ці особливості отриманих відповідей є предметом аналізу.
Специфічним методом опитування є експертна оцінка, яка використовується у тих випадках, коли немає можливості (або вона є складною) для прямого вивчення і вимірювання будь-яких об'єктів. Вона доповнюється думкою опитуваних фахівців (експертів) про ці об'єкти. За допомогою експертів можлива не лише оцінка окремих фактів та явиш, але й категорій (понять, визначень тощо), визначення їх значення і місця у будь-якій системі.
Експертне опитування може бути самостійним моментом вивчення конкретного питання, а також доповненням або засобом контролю даних, які отримують іншим способом. Найдоцільніше його поєднання із даними анкетування та інтерв'ювання.
Особливість методу експертної оцінки полягає в тому, що він спрямований на виконання інформації, орієнтації та установки респондентів, їх ставлення до подій, явищ дійсності. І те, що там інформація базується на індивідуальному інтересі опитуваних і може бути досить суб'єктивною, зовсім не суперечить науковому характеру її отримання. Висновки фахівців, пов'язані в силу професійної діяльності з вивченням стану боротьби зі злочинністю, практики і досвіду, можуть дати надійну і точну картину, яка не поступається за своєю достовірністю масовим опитуванням.