Таким чином, головною фактичною підставою обрання запобіжного заходу є наявність неспростовних доказів вчинення обвинуваченим (підозрюваним) кримінально караного діяння.
Для обрання запобіжного заходу потрібні також додаткові фактичні підстави: наявність даних, які вказують на те, що обвинувачений (підозрюваний) може приховатися від слідства та суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини у справі, продовжити злочинну діяльність, перешкодити здійсненню правосуддя та виконанню вироку.
Виняткові випадки, за яких допустимим є обрання запобіжного заходу щодо особи до пред'явлення обвинувачення, можуть мати місце, наприклад, за таких обставин:
· підозрюваного затримано, строк затримання закінчується, звільнення з-під варти невиправдане через причину тяжкості вчиненого злочину та інших обставин, однак висунути обвинувачення не можливо, оскільки в строки, які залишилися, не можна забезпечити з’явлення обраного підозрюваним захисника або перекладача;
· для пред’явлення обвинувачення потрібно з’ясувати особу затриманого, хоча сам факт вчинення злочину саме даною особою не викликає сумніву (наприклад, був затриманий терорист на місці злочину);
· затриманий тимчасово захворів тяжкою хворобою і не може брати участі в слідчих діях.
Якщо запобіжний захід обрано щодо підозрюваного, то в такому разі обвинувачення має бути пред’явлено не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу, або запобіжний захід відміняється (ч. 4 ст. 148 КПК України).
Виняток із цього правила можливий лише в разі тяжкого захворювання особи, що позбавляє можливості пред’явлення їй обвинувачення. В такому разі слідчий виносить постанову про притягнен-ня цієї особи як обвинуваченого (з цього моменту вона стає обвинуваченою) і за наявності підстав, передбачених ст. 206, 208 КПК України, припиняє провадження по справі. На час припинення провадження по справі має припинятись і перебіг десятиденного строку, відведеного на пред'явлення обвинувачення. В ст. 208 КПК України зазначається: «У випадках, коли слідством буде встановлено, що обвинувачений після вчинення злочину тимчасово тяжко захворів, слідчий зупиняє провадження у справі з додержанням вимог частини 2 статті 206 цього Кодексу до видужання обвинуваченого ». При цьому обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід може бути залишений або скасований.
Після видужання обвинуваченого слідство відновлюється і закінчується провадженням на загальних підставах.
До обвинуваченого або підозрюваного може бути вжито тільки один із вказаних в законі запобіжних заходів.
Питання про наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу вирішує в кожному конкретному випадку особа, яка провадить розслідування у справі, прокурор та суд, беручи до уваги, зокрема, дані про те, що в обвинуваченого немає постійного місця проживання або постійних занять, що він намагався схилити свідків або потерпілих до давання неправдивих показань, знищити документи, предмети, які можуть стати речовими доказами, що він замислює або готує новий злочин
Вжиття запобіжного заходу є правом, а не обов’язком особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду . Визнавши непотрібним його обрання, а також за відсутності підстав для його застосування, вони обмежуються відібранням у обвинуваченого письмового зобов'язання про з'явлення. Це зобов'язання не є запобіжним заходом, і виносити постанову про його відібрання закон не вимагає.
У разі порушення такого зобов'язання щодо обвинуваченого можуть бути застосовані привід або суворіший запобіжний захід.
Про застосування запобіжного заходу особа, яка провадить дізнання, слідчий і прокурор виносять вмотивовану постанову, а суд — ухвалу, або це питання вирішується у вироку [19; 567].
Юридичною підставою обрання запобіжного заходу є постанова слідчого, органу дізнання та прокурора чи ухвала суду, винесені відповідно до закону. Законним таке рішення буде тоді, коли воно винесене за порушеною кримінальною справою, стосовно підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а іноді і засудженого, особою, яка провадить процесуальну діяльність по кримінальній справі, прокурором чи в передбачених законом випадках судом, за наявності визначених фактичних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 148 КПК України про застосування запобіжного заходу складається постанова з додержанням правил ст. 130 КПК України. У постанові вказуються: прізвище, ім'я та по-батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, яка передбачає відповідальність за даний злочин, обраний запобіжний захід та підстави його обрання. Постанова про обрання запобіжного заходу оголошується обвинуваченому під розписку. У разі його відмови розписатися слідчий робить відмітку про це у постанові.
Стаття 150 КПК України визначає обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу.
«При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу крім обставин, зазначених у статті 148 цього Кодексу, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують».
Вирішуючи питання про застосовування запобіжного заходу, і слід враховувати також обтяжуючі та пом’якшуючі обставини, ступінь суспільної небезпечності злочину.
Особистість обвинуваченого (підозрюваного) характеризують, зокрема, його минула діяльність, тяжкість інкримінованого злочину, наявність або відсутність певних занять, постійного місця проживання, вік, здоров'я, сімейний стан обвинуваченого (підозрюваного) можуть суттєво вплинути на обрання конкретного запобіжного заходу.
До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних чи тих, які мають грудних дітей жінок, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.
Отже, загальні цілі застосування запобіжних заходів у кримінальному процесі регламентуються ч. 1 ст. 148 КПК України:
1. Запобігання (звідси — запобіжні заходи):
• спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду;
• перешкоджанню встановленню істини у кримінальній справі;
• продовженню злочинної діяльності;
2. Забезпечення виконання процесуальних рішень.
Загальними підставами застосування запобіжних заходів є достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений (ч. 2 ст. 148 КПК):
1. Намагатиметься ухилитися від:
• слідства і суду (наприклад, висловлював наміри виїхати за межі населеного пункту; оголошувався його розшук у цій справі; одержав закордонний паспорт) або
• виконання процесуальних рішень (ухилявся без поважних причин від явки за викликом: ігнорував письмове зобов'язання про явку);
2. Перешкоджатиме встановленню істини у справі (намагався вплинути на свідків і/або потерпілих, інших обвинувачених, схиляючи їх до відмови від дачі показань; погрожував експерту з такою самою метою).
У 1995 р. предметом розгляду у Верховній Раді України був проект закону про внесення змін до КПК, пов'язаних із новою регламентацією підстав до застосування запобіжних заходів (автор В. Онопенко). Законопроект передбачав, шо підставою до застосування запобіжних заходів мають бути не "підстави вважати", а "достатні дані". Проект не набрав достатньої кількості голосів депутатів.
3. Продовжуватиме злочинну діяльність (раніше був засуджений, після вчинення злочину, у зв'язку з яким порушено справу, знову вчинив злочин, злочини).
Така поведінка зазначених осіб:
- шкодить виконанню кримінальним процесом своїх завдань;
- порушує баланс змагальності, бо сторона захисту незаконно посідає вигіднішого становища (ухиляється від слідства, суду; перешкоджає встановленню істини тощо).[19; 133]
Підставами до застосування запобіжних заходів є дані:
· про негативну поведінку обвинуваченого, що загрожує балансу можливостей сторін;
· що вказують на можливість продовження такої поведінки в майбутньому.
В Лобойко висловлює цікаву думку, що ”регламентуючи підстави до застосування запобіжних заходів, держава немов би вибачається перед обвинуваченим, державні органи і не застосовували б обмежень, але така поведінка особи змушує їх це зробити”.
Текстуально ч. 1 і ч. 2 ст. 148 КПКдещо схожі. Відмінність цілей і підстав застосування запобіжних заходів полягає в тому, що цілі є бажаним майбутнім результатом, якого очікують після застосування того чи іншого заходу, а підстави - це те, що вже відомо і покладено в основу рішення про застосування запобіжного заходу. Певно, що в законі достатньо було б вказати тільки на підстави, оскільки самепідстави, а не цілі, покладено в основу процесуального рішення. Також цілі та підстави застосування запобіжних заходів формулюються в гіпотезі норми кримінально-процесуального права ("якщо обвинувачений буде"), яка повинна характеризуватися єдністю змісту. Формулювання двох різних понять в одній гіпотезі "розпорошує" її зміст.[19; 133]