Загальні правила застосування запобіжних заходів:
1.Може бути застосовано тільки у порушеній кримінальній справі й лише за наявності до того підстав;
2. При вирішенні питання про застосування того чи іншого запобіжного заходу, крім підстав, зазначених у ст. 148 КПК, враховують також інші: тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюють або обвинувачують особу; її вік, стан здоров'я; сімейний і матеріальний стан; вид діяльності; місце проживання та інші обставини, що її характеризують;
3. Може бути обраний тільки органом дізнання, слідчим, прокурором, судом (суддею);
4. Запобіжний захід, не може бути суворішим, ніж покарання за статтею, за якою особу обвинувачують (наприклад, взяття під варту застосовують у справах про злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки — ч. 1 ст. 155 КПК);
5. Запобіжний захід обирається, як правило, щодо обвинуваченого, підсудного, засудженого, а щодо підозрюваного — у виняткових випадках (ч. 4 ст. 148 КПК);
6. Застосування запобіжного заходу дозволено тільки щодо належного суб'єкта (наприклад, не можна застосовувати щодо неповнолітнього, який не досяг віку кримінальної відповідальності);
7. Щодо однієї особи може бути застосовано тільки один загіобіжний захід. Однак це не заперечує можливості одночасного застосування іншого заходу процесуального примусу (наприклад, обвинуваченого, щодо якого обрано підписку про невиїзд, можна усунути від посади, яку він обіймає);
8. Запобіжний захід застосовують і замінюють на інший за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судці або за ухвалою суду, а взяття під варту - виключно за постановою судді або за ухвалою суду;
9. Запобіжний захід скасовують або замінюють, якщо вже немає потреби в раніше обраному заході;
10. Запобіжний захід, крім взяття під варту, обраний прокурором, може бути скасовано або замінено слідчим (органом дізнання) лише за згодою прокурора;
11. Запобіжний захід може бути змінено у випадках, якщо:
- його обрано необгрунтовано або незаконно, але є підстави до обрання іншого заходу;
- суттєво змінилися обставини, що їх було враховано при обранні запобіжного заходу (наприклад, змінилася кваліфікація злочину, стан здоров’я обвинуваченого погіршився тощо);
12. Запобіжний захід скасовується:
• при закритті кримінальної справи (ч. 1 ст. 214 КПК);
• при постановленні виправдувального вироку (ч. 9 ст. 335 КПК). Якщо підсудний перебуває під вартою, то суд негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання (ст. 342 КПК);
• при постановленні вироку, яким підсудного звільнено від відбування покарання або засуджено до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі.
Процесуальна характеристика окремих запобіжних заходів
Згідно зі статтею 149 КПК України систему запобіжних заходів складають:
1) підписка про невиїзд;
2) особиста порука;
3) порука громадської організації або трудового колективу;
3-1) застава;
4) взяття під варту;
5) нагляд командування військової частини.
Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 165-2 цього Кодексу.
Окрім названих у ст. 149 КПК України запобіжних заходів до неповнолітнього обвинуваченого може бути вжито спеціальний запобіжний захід, передбачений ст. 436 КПК України, який полягає в тому, що від батьків, опікунів, піклувальників неповнолітнього обвинуваченого або від адміністрації дитячої установи, в якій він виховується, відбирається письмове зобов’язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його з’явлення до слідчого, прокурора і в суд за викликом.
Особи, які дають таке зобов’язання, попереджаються про характер обвинувачення, пред’явленого неповнолітньому, та про їх відповідальність у разі його нез’явлення в органи слідства або в суд-
На батьків, опікунів та піклувальників, які не забезпечили з’явлення неповнолітнього обвинуваченого за викликом, може бути накладено грошове стягнення в тому ж порядку, який встановлено для поручителів при застосуванні запобіжного заходу у вигляді особистої поруки.
До осіб з числа адміністрації дитячої установи, з вини яких не було забезпечено з’явлення неповнолітнього, можуть бути вжиті заходи дисциплінарного або громадського впливу.
Питання прозастосування таких заходів вирішується представником органу розслідування або судом в окремій ухвалі.
Слідчий, прокурор, суд, приймаючи рішення про застосування даного запобіжного заходу, повинні перевірити, чи в змозі особа, якій доручається нагляд за неповнолітнім, в силу свого характеру і стану здоров’я, кола обов’язків та ставлення до їх виконання, моральних якостей забезпечити реальний нагляд за поведінкою обвинуваченого і його з’явлення за викликом.
Процесуальну характеристику запобіжних заходів, на мою думку, найбільш зручно та доцільно провести за логіко-правовою схемою, запропонованою Л.М. Лобойко:
1) визначення запобіжного заходу;
2) спосіб запобігання;
3) мета застосування;
4) підстави застосування;
5) умови застосування;
6) процесуальний порядок застосування;
7) строк дії;
8) юридична відповідальність за порушення.
Процесуальна характеристика ізоляційних запобіжних заходів
Процесуальна характеристика ЗАТРИМАННЯ.
1. Затримання - це тимчасова ізоляція підозрюваної у вчиненні злочину особи шляхом поміщення її до спеціальної установи.
До прийняття Конституції України затримання вважали невідкладною слідчою дією. В частині 3 ст. 29 Конституції України вперше було зазначено, що затримання є тимчасовим запобіжним заходом. Пізніше — в ході "малої судової реформи" — затримання отримало такий "статус" в кримінально-процесуальному законі — ч. 2 ст. 149 КПК. Хоча до цього часу вчені дискутують: затримання є запобіжним заходом,чи слідчою дією.
Кримінально-процесуальне затримання слід відрізняти від:
- фізичного затримання особи на місці вчинення злочину або з поличним (п. 2 ст. 94 КПК), що має характер захоплення і його можуть здійснити як представники влади, так і окремі громадяни;
- доставлення особи до правоохоронного органу на строк до однієї години в порядку, передбаченому законодавством України про адміністративні правопорушення;
- затримання особи (до 3 годин) в адміністративному порядку. Зазначені дії відрізняються від кримінально-процесуального затримання за метою, мотивами, підставами, умовами, суб'єктами, строками, порядком здійснення.
2. Спосіб запобігання: обмеження свободи підозрюваного шляхом поміщення його до спеціальної установи: ізолятора тимчасового тримання або на гауптвахту (для військовослужбовців).
3. Мета затримання:
1. З’ясувати причетність затриманого до злочину;
2. Вирішити питання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (тому затримання називають тимчасовим запобіжним заходом, оскільки протягом строку затримання вирішується питання про необхідність обрання "постійного" заходу — взяття під варту).
4. Підстави застосування. Згідно із ч. 1 ст. 106 КПК особу може бути затримано за підозрою у вчиненні злочину лише за наявності однієї з таких підстав:
1) якщо цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
2) якщо очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на певну особу, що саме вона вчинила злочин;
3) якщо на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину;
4) за наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, якщо мала місце хоча б одна з підстав:
— ця особа намагалася втекти;
— вона не має постійного місця проживання;
— не встановлено особи підозрюваного.
5. Умова застосування затримання: за злочин, у вчиненні якого підозрюють особу, меже бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі.
6. Процесуальний порядок застосування затримання. За наявності підстав до затримання орган дізнання (слідчий, прокурор):
1. Роз’яснює особі право мати побачення із захисником з моменту затримання, про що складається протокол (ч. 2 ст. 21 КПК України);
2). Складає протокол затримання, в якому роз’яснює затриманому його права та обов’язки (ч. З ст. 106 КПК);
3. Копію протоколу з переліком прав і обов’язків негайно:
- вручає затриманому;
- направляє прокуророві (на вимогу прокурора надсилає йому також матеріали, що були підставою для затримання);
4. Негайно повідомляє про затримання особи одного з її родичів.
Якщо затримано співробітника кадрового складу розвідувального органу, то повідомляє цей орган. Затримання і пов'язані з цим обшук особи та огляд речей кадрового співробітника розвідувального органу при виконанні ним своїх службових обов'язків здійснюються тільки в присутності офіційних представників цього органу (ч. 2 ст. 20 Закону України від 22 березня 2001 р. "Про розвідувальні органи України").
У разі затримання помічника-консультанта народного депутата правоохоронні органи зобов'язані невідкладно повідомити про це народного депутата (ч. 5 ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України");
5. Поміщає затриманого до місця попереднього ув'язнення (ізолятора тимчасового тримання);
6. У разі оскарження затримання до суду, скаргу негайно надсилає начальник місця попереднього ув’язнення до суду (порядок розгляду суддею таких скарг регламентовано в ч. 7 ст. 106 КПК);
7. Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи попереднього ув’язнення, начальник місця ув’язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення: про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.