Реферат на тему:
"Основні концепції
демократії"
План:
1. Демократичні принципи організації і функціонування державної влади.
2. Демократія і права людини.
3. Демократія і законність в умовах формування правової держави.
1. Демократичні принципи організації
і функціонування державної влади.
Що таке демократія? Більшість наших співвітчизників і сучасників над цим, мабуть, не задумується, вважаючи, що "і так усе ясно". Однак багато хто не в змозі, як показують результати численних опитувань, дати досить ясну й осмислену відповідь на це питання. Судження висловлюються наївні, вигадливі і дивні. Так, у газеті "Аргументи і факти" (№8, 1988) приводяться наступні відповіді: "говорити те, що думаєш"(31%), воля вибору (13,2%), рівність людей незалежно від посад (8,7%), справедливі відносини між людьми (7%), "коли нагорі слухають, що говорять унизу"(6,1%), влада народу (5%) і т.п. Подібні дані привели "Московські новини" (№4, 1992): "коли люди поєднуються і допомагають один одному", "можливість робити те, що тобі подобається" і т.п.
Справа не на багато полегшується, коли звертаєшся до книг і політологічних авторитетів. Наявність безлічі тлумачень демократії визнає і намагається звести до чотирьох "значень" В.П.Пугачов ("Основи політології", М.,1992). Шість визначень демократії дає Юзеф Бохеньський ("Сто марновірств", М.,1993). Це досить узагальнені розуміння демократії. Фактично ж трактувань демократії не один десяток. Істотні розходження виявляються навіть у тому випадку, коли демократія розглядається непредвзято і під одним якимсь визначеним кутом зору, наприклад, як система "правління народу". Почате Девидом Хелдом ('Models of Democracy', Oxf., 1987) узагальнення подібних аналітичних трактувань "правління народу" дало дев'ять базових моделей, деякі з який утворять якісно різні версії.
Усі ці факти й обставини мало кого можуть утішити. У кінцевому рахунку, більшість людей зовсім не цікавить, хто і як трактує поняття демократії. Люди, як правило, хочуть знати, що ж представляє із себе демократія "насправді".
Поняття демократії поширюється на усі форми держави, у якому народу належить верховенство у встановленні влади і контроль над нею. При цьому допускається, що свою верховну владу народ може виявляти як безпосередньо, так і через представників. Відповідно до цього демократія визначається, насамперед, як форма держави, у якій верховенство належить загальній волі народу. Це є самоврядування народу, без його розходження на «чорних і білих», «пролетарів і буржуазію», тобто всієї маси народу в сукупності. Отже, демократичній ідеї однаково суперечить усяке класове панування, усяке штучне узвишшя однієї людини над іншим, якими б людьми вони ні були. Таким чином, класова демократична теорія, сприйнята більшовиками, була протиріччям самої собі.
На підставі цих визначень монархічна Великобританія вважається в тому числі сучасною теорією не менш демократичною, ніж республіканська Франція. Так само і ряд інших монархічних країн, як Швеція, Норвегія, Данія, Нідерланди вважаються незрівнянно більш демократичними, чим проголошені такими багато держав чи Африки Латинської Америки.
Висунувши як загальний ідеал державного розвитку ідеал правової держави, ми найчастіше розглядаємо демократію як одну з форм правової держави. З цього погляду демократія означає можливо повну свободу особи, волю її шукань, волю змагання думок і систем. Якщо Платон істота демократії вбачав у тім, що кожна людина одержує тут можливість жити, у відповідності зі своїми бажаннями, те це визначення як не можна краще підходить до сучасному розумінню демократії. І зараз ідеї демократії відповідає можливо повний і вільний прояв людської індивідуальності, відкритість для будь-яких напрямків і проявів творчості і т.п. І хоча практично демократія являє собою керування більшості, але, як улучно сказав Рузвельт, «кращим свідченням любові до волі є те положення, у яке ставиться меншість. Кожна людина повинна мати однакову з іншими можливість виявити свою сутність».
Кельзен знайшов для цієї системи відносин вдале визначення, назвавши її системою політичного релятивізму. Це значить, що якщо система політичного абсолютизму являє собою необмежене панування якого-небудь одного політичного порядку, однієї сукупності вірувань, поглядів із принциповим запереченням і забороною всіх інших, то система політичного релятивізму не знає в суспільному житті ніякого абсолютного порядку, вірувань, поглядів. Усі політичні думки і напрямки для неї відносні, кожне має право на увагу і повагу. Саме релятивізм є той світогляд, що передбачається демократичною ідеєю. Тому вона і відкриває для кожного переконання можливість виявляти себе й у вільному змаганні з іншими переконаннями затверджувати своє значення. Демократична ідея вимагає волі для усіх, без яких би то ні було вилучень і лише з обмеженнями, що випливають з умов спілкування.
Багато вчених називають демократію вільним правлінням (free government). Це ще раз показує, якою мірою поняття волі нерозривно сполучається з представленням про демократичну форму держави і, здавалося б, вичерпує його.
Демократизація і сучасна демократія по своїй суті є з'єднання всіх можливих і так чи інакше випробуваних форм політичного опосередкування дій і форм організації. Цю ідею трохи парадоксально загострив У. Черчілль, виступаючи в британському парламенті 11 листопада 1947 року. "Демократія, - сказав він, - найгірша форма правління, якщо не вважати всі інші, котрі час від часу піддавалися перевірці".
Демократія погана своєю всеїдністю (плюралізмом, толерантністю). Це тягне безліч неминучих витрат, наприклад, багаторазове дублювання функцій, проробленню безлічі альтернатив і т.п. У результаті система по визначенню не може бути досить ефективної для того, скажемо, щоб "наздогнати і перегнати" чи "здійснити радикальну реформу", за пару років утиснувши країну в рамки капіталізму зразка К. Маркса. Для ефективного рішення таких задач саме і годить тоталітаризм. Він чи подібні "однозначні" системи, що претендують на максимальну ефективність, саме і піддаються, по думці Черчілля, перевірці. Вона звичайно підтверджує ефективність "однозначної" системи, але відразу показує руйнівність, а те і просто безглуздість поставлених цілей. З погляду Черчілля, краще не спокушати долю погонею за небувалими і зверхефективними формами правління, а задовільнятися "гіршим" - змішанням того, що працює і дозволяє нехай повільно, але вірно вирішувати практичні задачі.
Сучасна демократія рішуче відрізняється від класичної, хоча і зв'язана з нею, як, утім, і з класичною монархією й аристократією, з тимократією і теократією, з іншими приватними формами правління. Відмінність сучасної демократії від безлічі ранніх змішаних систем полягає в послідовності і раціональності з'єднання випробуваних часом політичних структур і зв'язаних з ними функцій. Те, що ми називаємо демократичними принципами і процедурами власне кажучи є раціональними засобами забезпечення стійкості і стабільності масивних, щільних і багаторівневих політичних систем сучасності. Сучасна демократія в результаті з'являється як раціональне і критичне освоєння складними модернізованими політичними системами спадщини всіх трьох епох, гнучке і прагматичне його використання.
Що значить бути демократом сьогодні? Відповідей на це питання може бути дана безліч. З погляду розглянутих проблем бути демократом означає насамперед знайти здатність до неупередженої і всебічної оцінки максимального числа, а в ідеалі всіх наявних альтернатив. Це означає також максимально повне знання політичної спадщини всіх епох політичного розвитку, здатність раціонально освоїти ця спадщина і використовувати його в повсякденному політичному житті.
2. Демократія і права людини.
Питання прав і сбовод людини і громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої і зовнішньої політики всіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод людини, їхньої практичної реалізації є тим критерієм, по якому оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.
Коли говорять про демократичну державу, то в першу чергу мають через його соціальність: які права і волі проголошені в цій державі і як громадяни можуть користатися цими правами, як держава піклується про своїх громадян.
Воля людини — це вихідне поняття проблеми прав людини і громадянина. Розрізняють права людини природні, тобто зв'язані із самим існуванням і розвитком, і придбані, котрі в основному характеризують соціально-політичний статус людини і громадянина (інститут громадянства, право на участь у дозволі державних справ тощо). Саме воля створює умови для реального придбання прав і їхньої реалізації. З іншого боку, права людини закріплюють і конкретизують можливість діяти в межах, установлених правовим статусом. Слід зазначити, що люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їхні природні права. До того ж, у демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом волі людини.
Серед прикладів – Велика хартія вільностей, прийнята в 1215 р. Там написано: « Жодна людина не може бути схоплений, укладений у в'язницю, чи позбавлений свого майна, чи знедолений законом, чи в будь-якому виді знищений, також ми не можемо переслідувати його чи намагатися заарештувати його, за винятком випадків, коли винесене правове рішення його чи співгромадянами законодавством держави. Нікому не буде продано, відмовлене чи відстрочене його право на правосуддя.»
Сучасні держави формувалися з однієї сторони під впливом гасел французької буржуазної революції. Французька Декларація прав людину і громадянина 1789 рік проголосила, що «усі те, що не заборонено законом, те дозволено». У Росії ж приблизно в цей час, у зводі законів, установленим Петром I , існувала норма, по якій «поліція припиняє всяку новизну, законам противну».