Реєстрацію способів учинення злочинів здійснюють у вигляді інформаційно-пошукових карток, які заповнюють як на нерозкритий, так і на розкритий злочин. У картці описують спосіб дії злочинця та сліди, залишені при цьому. Спосіб вчинення злочину чи адміністративного правопорушення передбачений у кожній інформаційно-пошуковій картці збирання інформації для формування єдиного банку даних. Знання способу вчинення злочину дає змогу робити припущення щодо професійних навичок і окремих ознак зовнішності злочинця з метою його пошуку.
4. ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ОБЛІКУ ОЗНАК І ВЛАСТИВОСТЕЙ ОСІБ, ЯКІ ВЧИНИЛИ ЗЛОЧИНИ
Одним з об'єктів криміналістичного обліку є особа, яка вчинила злочин. Це зумовлено тим, що в механізмі злочину ця особа посідає центральне місце (без суб'єкта немає злочину). Отже, у фокусі уваги правоохоронних органів у випадку вчинення злочину перебуває людина, яка скоїла цей злочин і яку називають по-різному залежно від виду правових відносин, суб'єктом яких вона є. З моменту вчинення злочину виникають кримінально-правові відносини між державою і людиною, яка вчинила злочин. Таку людину називають особою, котра вчинила суспільне небезпечне діяння, що містить ознаки злочину. З моменту порушення кримінальної справи ця особа стає суб'єктом кримінально-процесуальних правовідносин і під час розслідування справи, її розгляду в суді та ухвалення вироку набирає відповідно процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого. Після набрання вироком чинності та його виконання ця особа стає суб'єктом кримінально-виконавчих правовідносин, що виникають з приводу виконання та відбування кримінального покарання. Але протягом усіх цих етапів ідеться про одну й ту саму особу, яка має відносно сталу сукупність певних фізичних, біологічних та соціальних ознак і властивостей. За допомогою розроблених криміналістикою методів дослідження, науково обгрунтованих і сучасних технічних способів, прийомів і засобів виявлення, фіксації та перевірки інформації отримують інформацію про властивості та ознаки певної особи або, іншими словами, здійснюють криміналістичне дослідження чи діагностування особи, яка вчинила злочин.
Упродовж усіх перелічених етапів, спілкуючись з цією особою, її знайомими, рідними, свідками, потерпілими, а також досліджуючи наявні у справі докази, слідчий, суддя, працівники кримінально-виконавчої системи отримують певну інформацію про ознаки та властивості цієї особи.
Криміналістичне дослідження особи, яка вчинила злочин, має суттєве значення не тільки для повного, всебічного та об'єктивного розслідування кримінальної справи й обгрунтованого призначення покарання, а й є водночас передумовою для здійснення профілактичної роботи із запобігання злочинам, успішного застосування основних засобів виправлення та ресоціалізації засуджених, а також забезпечення законних прав та інтересів цієї особи, дотримання законності.
Пріоритетного значення набуває криміналістичне дослідження не тільки фізичних і біологічних, а й соціальних властивостей і ознак людини, які характеризують людину як особистість на рівні індивідуальної й суспільної свідомості, її ставлення до закону, суспільства, сукупності моральних і етичних цінностей.
З дослідженням соціальних властивостей особи нерозривно пов'язане питання про встановлення ступеня її суспільної небезпечності, що суттєво впливає на вирішення питання про обрання до обвинуваченого запобіжного заходу під час попереднього розслідування та визначення судом виду і міри кримінального покарання підсудного.
Завдання виправлення та перевиховання засудженого значною мірою залежить від можливості використання представниками ВТУ інформації про обставини, що характеризують особу засудженого. Справді, успішне застосування основних засобів виправлення та ресоціалізації до засуджених і здійснення щодо них профілактичної роботи із запобігання вчинення нових злочинів практично неможливе без наявності достатнього обсягу інформації про особу, яка вчинила злочин. Така інформація дає можливість працівникам кримінально-виконавчої системи обрати та застосувати найоптимальніші прийоми, форми та методи впливу на особу засудженого з метою досягнення позитивного результату. Своєчасне та повне отримання інформації про особу засудженого під час відбування покарання (зокрема таких її соціальних властивостей, як ставлення до суспільне корисної праці, дотримання режиму відбування покарання, до закону, загальновизнаних цінностей тощо) є підставою для вирішення питання про зміну правового становища засудженого — переведення його на поліпшені умови утримання, до ВТУ з менш суворим режимом утримання, застосування до нього акту амністії, умовно-дострокового звільнення чи заміни невідбутої частини покарання м'якшим, що суттєво впливає на обсяг його прав.
Однак необхідно констатувати, що, на жаль, дотепер в Україні відсутня єдина комплексна інформаційна система нагромадження результатів криміналістичного дослідження ознак і властивостей осіб, які вчинили злочини. Це негативно впливає на ефективність роботи правоохоронних органів і суттєво ускладнює координацію їх зусиль у боротьбі зі злочинністю. Загальновідомо, що нині в Україні немає налагодженої та чіткої системи обміну інформацією стосовно індивідуальних властивостей осіб, які вчинили злочини, як між різними правоохоронними органами, так і між окремими службами та підрозділами одного правоохоронного органу.
Наявні криміналістичні обліки щодо осіб, які вчинили злочини, в основному містять констатацію окремих відомостей ідентифікаційного, демографічного та персонографічного характеру, а інформація, отримана слідчим, суддею та працівниками кримінально-виконавчої системи під час розслідування, судового розгляду та виконання покарання, що характеризує особу злочинця як неповторну особистість з її особливими рисами характеру та схильностями, навичками, ставленням до суспільства, закону, загальновизнаних людських цінностей тощо, не відображається і не фіксується, внаслідок чого невиправдано втрачається можливість її подальшого використання. Суддя не отримує необхідної інформації про особу обвинуваченого від слідчого; працівники кримінально-виконавчої системи не отримують відповідної інформації про засудженого від слідчого та судді; органи внутрішніх справ, на які покладено здійснення профілактичних заходів, після звільнення особи з місць позбавлення волі не отримують інформації про її індивідуальні особливості від працівників кримінально-виконавчої системи, що значно ускладнює виконання покладених на перелічені правоохоронні органи завдань.
У 1970 р. з метою фіксації інформації про особу обвинуваченого, отриманої слідчим під час розслідування, у кримінальних справах щодо заарештованих обвинувачених було запроваджено спеціальну анкету — форма № 86 "Повідомлення про особу заарештованого та інші обставини, що можуть мати значення для його виправлення та перевиховання". Ця анкета складається з 17 пунктів; її повинен заповнювати слідчий на підставі матеріалів справи й особистих спостережень і направляти до слідчого ізолятора разом з направленням справи до суду. Після засудження обвинуваченого працівники слідчого ізолятора повинні направляти цю анкету разом з особовою справою засудженого до ВТУ для врахування індивідуальних особливостей засудженого у процесі виправлення та ресоціалізації. Але, як свідчить практика, запровадження цієї анкети не дало позитивних результатів, бо більшість слідчих ставляться до цієї вимоги формально чи взагалі не виконують її.
За кордоном інформацію про індивідуальні властивості особи, яка вчинила злочин, широко використовують правоохоронні органи для кримінологічного прогнозування її майбутньої поведінки як під час відбування покарання, так і після звільнення.
Важко переоцінити важливість такої інформації для слідчого під час розслідування злочину, вчиненого особою, яка вже була засуджена та відбувала покарання. За наявності інформації про індивідуальні властивості підозрюваного чи обвинувачуваного слідчий швидше встановить з ним психологічний контакт, повно та всебічно дослідить усі обставини справи, спрогнозує можливу реакцію та поведінку підслідного під час виконання слідчих дій.
Отже, потреби практики ставлять на порядок денний питання про необхідність удосконалення наявних форм криміналістичного обліку через відображення в них інформації про індивідуальні ознаки, риси та властивості особи злочинця з метою її подальшого використання для досягнення завдань попереднього розслідування, виправлення та ресоціалізації засуджених, їх адаптації після звільнення, профілактики злочинів.