Важливим моментом судового розгляду явдяється процедура дружнього врегулювання, яка передбачає досудове вирішення справи шляхом узгодження позицій сторін з питань, викладених в заяві в Суд.
Європейський Суд розглядає не всі порушення наших прав, а тільки ті, які передбачені Європейською Конвенцією з прав людини.
Тобто скаржитись на Україну в Європейський Суд можна тільки в тому випадку, якщо вона порушила якесь ваше право, передбачене Європейською конвенцією, з цього слідує, що Європейський Суд не може розглядати порушення українського законодавства, які не являються одночасно порушеннями Конвенції.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИ
ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ
УХВАЛА
заяви № 47602/99
Валентини Іванівни БОНДАРЧУК проти України
16 березня 2000 року Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою у складі суддів:
п. М. ПЕЛЛОНПЯ, голови
п. Г. РЕССА
п. І. КАБРАЛЯ БАРРЕТО
п. В. БУТКЕВИЧА
пані Н. ВАЖИЧА
п. Д. ХЕДІГАНА
пані С. БОТУЧАРОВОЇ,
а також п. В. БЕРЖЕ, секретаря секції,
беручи до уваги заяву, подану до Європейської комісії з прав людини 22 жовтня 1998 року і зареєстровану 20 квітня 1999 року,
беручи до уваги пункт 2 статті 5 Протоколу № 11 до Конвенції, за яким Суду надається право розглядати заяви,
беручи до уваги ухвалу Суду від 22 червня 1999 року повідомити про заяву,
беручи до уваги зауваження, подані Урядом - відповідачем, та зауваження, подані заявником у відповідь,після наради виносить таке рішення:
ФАКТИ
Заявниця є громадянкою України, 1950 року народження, проживає в с.Великі Дедеркали (Україна).
Факти справи, викладені сторонами, можна навести таким чином.
У лютому 1998 року заявниця подала до суду першої інстанції м. Шумськ позов проти обласної клініки № 2 Великих Дедеркал (державна установа) з вимогою виплатити їй повністю заробітну плату за період, що перевищував шість місяців.
Рішенням від 27 лютого 1998 року суд постановив, що клініка має сплатити заявниці суму в 2939 гривень, що дорівнювала розміру її зарплати за період, що перевищував шість місяців.
9 березня 1998 року суд надіслав у клініку розпорядження про виконання винесеного рішення.
Своїми листами до заявниці від 11 травня 1998 року та від 31 серпня 1998 року голова суду підтвердив, що клініка заборгувала їй суму в 2734 гривні. Він також повідомив їй, що загальна заборгованість клініки становить 288 000 гривень і що винесене на її користь рішення не виконується через те, що обласне управління Державного казначейства нерегулярно оплачує поточні витрати клініки.
У період з травня по вересень 1998 року заявниця подала кілька скарг до Міністерства фінансів, до Міністерства юстиції та до Міністерства охорони здоров'я України.
Рішення суду першої інстанції м. Шумськ від 27 лютого 1998 року було виконано 28 липня 1999 року.
ПУНКТИ ОСКАРЖЕННЯ
Заявниця скаржиться на невиконання рішення, винесеного на її користь судом першої інстанції м. Шумськ, стосовно повної виплати їй суми заробітної плати. При цьому вона посилається на статтю 6 Конвенції та на статтю 1 Протоколу № 1.
ПРОЦЕДУРА
Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 22 жовтня 1998 року.
Починаючи з 1 листопада 1998 року, дати набуття чинності Протоколом №11, заяву розглядає Європейський суд з прав людини. Дата реєстрації заяви в Суді - 20 квітня 1999 року.
22 червня 1999 року Суд вирішив довести заяву до відома Уряду -відповідача, запропонувавши подати свої письмові зауваження щодо прийнятності та обгрунтованості цієї заяви, 22 вересня 1999 року Уряд поінформував Суд, що рішення суду першої інстанції м. Шумськ від 27 лютого 1998 року було виконано 28 липня 1999 року.
Листом від 3 листопада 1999 року заявниця підтвердила виконання рішення від 27 лютого 1998 року.
Листом від 21 січня 2000 року заявниця підтвердила своє бажання відкликати свою заяву.
ЗАКОНОДАВСТВО
Посилаючись на статтю 6 Конвенції та на статтю 1 Протоколу № 1, заявниця скаржилася на невиконання рішення, винесеного на її користь судом першої інстанції м. Шумська, стосовно повної виплати їй суми заробітної плати.
Суд зауважує, що своїми листами від 22 вересня та 3 листопада 1999 року відповідно, Уряд і заявниця підтвердили виконання цього рішення. Він зазначає також, що 21 січня 2000 року заявниця повідомила про своє бажання відкликати свою заяву.
Суд вважає, що спір, пов'язаний з питанням порушення Конвенції, на якому грунтувалася заява, було вирішено в сенсі пункту (b) статті 37 Конвенції. Водночас він не вбачає жодних підстав загального характеру, які б змушували його продовжити розгляд заяви через вимогу поваги до прав людини, гарантованих Конвенцією, на підставі пункту 1 статті 37 іn fіnе Конвенції.
З огляду на зазначені причини Суд одностайно вирішив вилучити справу із реєстру.
Вінсен БЕРЖЕ, Матті ПЕЛЛОНПЯ,
Секретар Голова
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИ
ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ
РІШЕННЯ ЩОДО МИРНОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ
заяви № 46144/99
КАЙСИНА та інших проти України
Засідаючи палатою, у складі:
п.Г.РЕССА, голови,
п.І.Кабрала БАРЕТТО, судді,
п.В.БУТКЕВИЧА, судді,
пані Н.ВАЖИЧ, судді,
п.Дж.ХЕДІГАНА, судді,
п.М.ПЕЛЛОНПЯ, судді,
паніС.БОТУЧАРОВОЇ, судді
а також пана В. БЕРЖЕ, секретаря секції,
Після розгляду справи на засіданні палати 10 квітня 2001 року
ухвалив рішення, прийняте у цей день:
ПРОВАДЖЕННЯ
1. В основі справи лежить заява (№ 46144/99), подана проти України, яку тринадцять громадян цієї держави - Юрій Петрович КАЙСИН, Володимир Олексійович СТЕПАНОВ, Іван Григорович ШАБАТ, Іван Степанович ЛУЧИН, Олексій Іванович ШМАКОВ, Роман Михайлович ДЗЯДИК, Андрій Аскольдович ЛАБУТІН, Володимир Михайлович РЕСНЕНКО, Анатолій Сергійович СИДОРЕНКО, Богдан Васильович ГЕРУС, Михайло Йосипович ГАТАЛА, Роман Михайлович БІЛАН і Олександр Васильович ДЕМЧУК ("заявники") - подали на розгляд Європейської комісії з прав людини ("Комісії") 16 жовтня 1998 року на підставі колишньої статті 25 Конвенції про захист прав і основних свобод людини ("Конвенції").
2. Уряд України ("Уряд") представляла Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини пані В. ЛУТКОВСЬКА з Міністерства юстиції.
3. Заявники стверджували, що вони стали жертвами в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції внаслідок невиконання рішення суду першої інстанції м. Червоноград, яким було визнано їх право на пенсію за інвалідністю, а щодо шахти "Червоноградська" №2 було винесене рішення про сплату їм належних сум.
4. Заяву було передано до Суду 1 листопада 1998 року, в день набуття чинності Протоколу №11 до Конвенції (пункт 2 статті 5 Протоколу №11).
5. Заяву було передано на розгляд четвертої секції Суду (пункт 1 статті 52 Регламенту). В рамках цієї секції було створено палату для розгляду цієї справи (пункт 1 статті 27 Конвенції) відповідно до пункту 1 статті 26 Регламенту.
6. 27 січня 2000 року після того, як були отримані висновки сторін Суд визнав заяву прийнятною для розгляду.
7. В листі від 12 жовтня 2000 року Уряд повідомив Суд про те, що сторони уклали угоду відповідно до якої передбачається виплата кожному заявнику суми, що відповідає сукупності його пенсії за інвалідністю та відшкодування збитків, а саме:
- першому заявнику - 40574,23 грн., з яких 23 000 грн. - відшкодування збитків;
- другому заявнику - 18604,94 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;
- третьому заявнику - 17765,71 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;
- четвертому заявнику - 18563,84 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;
- п'ятому заявнику - 19785,78 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;
- шостому заявнику - 26956,48 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;
- сьомому заявнику - 17322,25 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;
- восьмому заявнику - 12275 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;
- дев'ятому заявнику - 21288,35 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;
- десятому заявнику - 25117,88 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;
- одинадцятому заявнику - 61310,18 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;
- дванадцятому заявнику - 82359,09 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків;
- тринадцятому заявнику - 16325,17 грн., з яких 5000 грн. - відшкодування збитків.
У листі від 1 грудня 2000 року Уряд поінформував Суд про те, що на рахунки заявників в Ощадному банку України 26 жовтня 2000 року було перераховано всі відповідні кошти, повністю задовольнивши претензії, які були висунуті заявниками на підставі Конвенції, а також здійснивши відшкодування збитків. Він повідомив Суд, що заявники повинні відкликати свою заяву.
8. У листі від 26 жовтня 2000 року заявники поінформували Суд про те, що вони отримали всі кошти, які мали бути їм виплачені відповідно до угоди, укладеної з Урядом 11 жовтня 2000 року, і що вони більше немють претензій до Уряду-відповідача.
9. У листах від 21 листопада 2000 року і 4 лютого 2001 року заявники просили Суд не вилучати заяву із реєстру справ, що підлягають розгляду, і винести рішення на підставі того, що розрахунок пенсій за інвалідністю не відповідав законодавству.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10.Заявники займалися професійною діяльністю на шахті "Червоноградська" №2 (акціонерне товариство, значна частка акцій якого належить державі) протягом десятків років. Вони мають професійне захворювання. З часом ця хвороба призвела до інвалідності.
11. Оскільки комбінат шахти не виплачував їм пенсію за інвалідністю, заявники один за одним подали до Червоноградського суду першої інстанції позов проти шахти "Червоноградська" №2, вимагаючи щоб їм було виплачено повну суму пенсії за інвалідністю у зв'язку з професійним захворюванням, розрахованої відповідно до Постанови Міністерства вугільної промисловості України від 4 березня 1996 року.
12. Суд першої інстанції виніс 13 рішень: 3 липня 1997 року (стосовно одного заявника), 24 листопада 1997 року (стосовно десяти заявників) та 9 грудня 1997 року (стосовно двох заявників).