Міністерство освіти і науки України
Економіко-правовий технікум при МАУП
Курсова робота
З дисципліни:”Трудове право”
Тема:”Європейський суд з прав людини, як вища міжнародна інстанція з вирішення трудових спорів”
Пояснювальна записка до курсової роботи
Шифр спеціальності: 5.060101
Шифр групи:КТ 1-9-02-КП-32(З.О.д.)
№ наказу 41-0 від 4 квітня 2005року
№ за порядком в наказі:27
Роботу виконала:Стаценко М.А.
Роботу перевірила: Варуха Г.В.
КИЇВ 2005
план
Вступ................................................................................................................3
1.Європейський суд з прав людини як вища міжнародна інстанція.
1.1 Історія формування Європейського Суду........................................5
1.2 Правова діяльність Європейського суду.........................................7
2. Особливості розгляду трудових спорів Європейським судом.
2.1Порядок розгляду та наслідки. Рішення трудових спорів Європейського суду....................................................................................13
2.2.Юридична відповідальність за невиконання рішень Європейського суду....................................................................................25
Висновок........................................................................................................32
Список використаної літератури...............................................................34
ВСТУП
Після проголошення 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України незалежної держави відразу ж постало питання про її зовнішньополітичні орієнтири. Ліквідація в Європі протистояння двох ідеологій й усвідомлення Україною того, що з врахуванням історичних, географічних, політичних, економічних, культурних, правових та інших факторів вона приречена бути в європейській сім'ї, зумовило її вибір. Не дивлячись на те, що Україна, як і інші держави Східної Європи, по багатьом своїм параметрам, в тому числі й правовим, в певній мірі різнилася від "старожилів'' Європейського Союзу, Ради Європи, останні, не стали перекривати їй шлях до європейських структур, а тільки поставили перед Україною певні вимоги, пов'язані перш за все з необхідністю здійснення на її терені широкомасштабних державно-правових реформ, приведення її законодавства у відповідність з міжнародно-правовими стандартами, зокрема, з тими,що стосуються захисту прав людини.
14 липня 1992 р. Україна подала заявку на вступ до Ради Європи. Невдовзі Комітет Міністрів Ради Європи доручив Парламентській Асамблеї виробити з цього приводу для України певні рекомендації. В основному виконавши їх, Україна 31 жовтня 1995 р. приєдналася до Ради Європи, отримавши дванадцять місць у Парламентській Асамблеї. Однак, вступ до Ради Європи ще не означав автоматичної "повнокровної" участі України в діяльності цієї організації. Це, можна сказати, був аванс довіри з розрахунком на майбутні суттєві переміни в українському суспільстві. Так, у висновку Парламентської Асамблеї від 26 вересня 1995 р. щодо вступу України до Ради Європи було констатовано, що Україна дійсно обрала шлях демократичного розвитку, і вже зробила немало чого позитивного на цьому шляху як у внутрішньополітичному, так і міжнародному аспекті. Однак , разом з тим говорилося, що з прийняттям України в члени цієї організації їй на протязі певного часу (як правило, відводився один рік) треба буде здійснити цілий ряд заходів, з одного боку, пов'язаних з реформуванням внутрішнього законодавства і державно-правових структур (прийняти нову Конституцію, 3акон про вибори, 3акон про політичні партії, нові кодекси - Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільний, Цивільно-процесуальний, здійснити судову реформу, внести корективи в діяльність Генеральної прокуратури, пенітенціарної системи, адвокатури, органів, які займаються питаннями в'їзду до країни і виїзду з неї, вирішити різні церковні проблеми, тощо), з другого боку, пов'язаних з приєднанням до цілої низки європейських міжнародних пактів: зокрема, до Конвенції про запобігання тортурам, нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, Конвенції про захист національних меншин, Конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, Конвенції про передачу засуджених осіб, Конвенції з питань відмивання, пошуку, арешту та конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом, Хартії про місцеве самоврядування, Хартії про регіональні мови та мови національних меншин, Соціальної хартії, і, звичайно, до пріоритетного документу - Європейської конвенції з прав людини.
Україні, як відомо, не вдалося здійснити всі заходи у відведений для неї термін. Однак, європейська спільнота толерантно сприймає це, розуміючи, що перебудова українського суспільства на нових засадах потребує часу, значних духовних та матеріальних зусиль. Те, що Україна вже зробила, а головне прийняла нову Конституцію (28 червня 1996 р.), в якій правам і свободам людини і громадянина присвячено найбільший за обсягом і найвагоміший за змістом ІІ розділ, й ратифікувала Європейську конвенцію з прав людини (17 липня 1997 р.), чим, зокрема, визнала обов’язковість юрисдикції Європейського Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування цієї Конвенції, демонструє всім, що вона, може й не так швидко, як хотілося би, але цілеспрямовано й неухильно, інтегрується в європейський правовий простір.
Ще не так давно мало хто в Україні знав про існування, а тим більше про діяльність Європейського Суду з прав людини, який за його місцезнаходженням часто називають Страстбурський суд.Однак зі вступом України в Раду Європи , а особливо після ратифікації Європейської конвенції з прав людини, на основі і з відповідністтю якої діє цей Суд,ситуація принципово змінилася.Громадяни України,які вважають свої права з числа передбачених названою Конвенцією порушеними діями державних органів і які не знайшли належного захисту на національному рівні,отримали можливість звернутися в Страстбурський суд.
Метою цієї роботи є: проаналізувати та дослідити діяльність Європейського суду з прав людини. Як нам відомо багато громадян України звертаючись до Європейського суду отримали відмову. Чому саме їм було відмовлено і в чому причина цієї відмови, яка мета їх звернення? Ці та багато інших питань висвітлено в цій курсовій роботі. І я постараюсь як можна чіткіше викласти ці проблеми та можливі варіанти їх вирішення в цій роботі.
1.Європейський суд з прав людини, як вища міжнародна інстанція
1.1Історія формування Європейського Суду.
Вступивша в силу 3 вересня “Європейська конвенція про захист прав та свобод людини” не тільки проголосила основоложні права людини, а й створила особливий механізм їх захисту.
Спочатку цей механізм включав три органи, які несли відповідальність по забезпеченню дотримання обов’язків, прийнятих на себе державами- учасниками Конвенції: Європейську Комісію з прав людини, Європейський Суд з прав людини і Комітет міністрів Ради Європи.
З 1 листопада 1998 року, із вступом в силу Протоколу № 11 (прийнятий 11 травня 1994 року), перші два з цих органів були замінені єдиним, постійно діючим Європейським Судом з прав людини.
Європейський Суд з прав людини був створений в 1959 році згідно з Європейською Конвенцією про захист прав і свобод людини.В той час число членів членів Ради Європи було незначне.Зараз ця цифра виросла в декілька разів, а Європейська Конвенцією про захист прав і свобод людини ратифікована в 40 країнах- членах Ради Європи.
Розпочавши свою діяльність в 1959 році, Європейський Суд до кінця 1998 року розглянув більше тисячі справ, більшість з яких за скаргами громадян. Сьогодні можна сказати, що всі норми, які містяться в розділі I Конвенції, а також норми Протоколів, які доповнюють цей розділ, приміняються так як вони розтлумачені в рішеннях Європейського Суду.
Число суддів в складі Суду рівне числу держав-учасниць Конвенції. Члени Суду обираються Парламентською Асамблеєю Ради Європи з числа трьох Кандидатів, представлених кожною державою, на строк 6 років, з можливістю переобрання; судді повинні “мати високі моральні якості або відповідати вимогам, які висуваються для призначення на високу судову посаду, або ж бути правознавцями з визнаним авторитетом”. По досягненню 70 років Суддя повинен підти у відставку. Суд обирає свого Голову і одного або двох заступників Голови; судді отримують винагороду на основі поденної оплати праці.[1]
1.2 Правова діяльність Європейського суду.
Міжнародний захист прав людини
На сьогоднішній день Україна являється учасницею міжнародних договорів таких як:
- Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права.
- Європейська конвенція захисту прав і свобод людини.
В відповідності до яких особи, які знаходяться під юрисдикцією України, можуть звернутися до міжнародних органів з прав людини за захистом своїх прав.
До міжнародних правозахисних органів відносяться :
- Комітет з прав людини ООН.
- Європейський Суд з прав людини.
Європейська конвенція про захист основних прав та свобод людини
Європейська конвенція про захист основних прав і свобод людини (далі Європейська конвенція про права людини) була заключена в 1950 році в Римі. Для 15 представництв, які підписали її на той час, вона олицетворяла “перші кроки на шляху колективного здійснення деяких з прав, зформованих у Загальній декларації прав людини”.
Більш як за сорок років, які пройшли з часу її вступу в силу, вона перетворилась в зрілий документ з прав людини, можливо, самий радикальний і ефективний із нині діючих. Без сумнівів своєю ефективністтю вона в значній мірі зобов’язана політичній волі країн-учасниць та їх загальній системі цінностей. На сьогодні Конвенцію ратифікували 30 з 34 країн – членів Ради Європи, кожна з яких добровільно признала обов’язкову юрисдикцію Європейського Суду з прав людини, а також право на подачу індивідуальних петицій.
Сама Конвенція являє собою міжнародний договір, згідно з яким країни – члени Ради Європи зобов’язались гарантувати деякі основоположні права людини всім особам, які знаходяться під їх юрисдикцією. Її важливість обумовлена не тільки широтою закріплених в ній прав, а й механізмами захисту, створеними в Стразбурзі для розслідування можливих порушень і для забезпечення виконання обов’язків, передбачених Конвенцією. Ведеться постійний контроль за здійсненням Конвенції з метою розширити захист, який вона забезпечує, шляхом розширення переліку гарантованих прав, так і шляхом вдосконалення діючих процедур.