Системі розподілу прибутку підприємств і сплати платежів до бюджету необхідно, на наш погляд, брати до уваги вищеназвані процеси. Балансовий прибуток, що підлягає розподілу і використанню, треба поділити на звичайний - одержаний ефективними методами господарювання - і монопольний. Перший найкраще розподілити на загальних підставах, беручи до уваги фактори зростання рентабельності виробництва. Для цього треба розробити систему заохочувальних заходів, спрямованих на стимулювання зниження затрат і збільшення прибутку. Монопольний прибуток доцільно оподаткувати за значно вищими, прогресивними ставками. За основу їх встановлення можна брати рівень рентабельності, досягнутий понад звичайний прибуток. Визначити монопольний прибуток можна за допомогою декількох методів, зокрема, різниці у цінах, беручи до уваги знову ж таки інфляційні процеси. Податок на такий прибуток доцільно зараховувати до місцевих бюджетів.
У 1995 р. в Україні був введений податок на прибуток підприємств замість податку на доход, що існував 1994 р. Актуальною проблемою фіскальної політики стала проблема об'єкта оподаткування. В ньому фокусуються суперечності фіскальної й регулюючої функцій податків взагалі. З одного боку, держава зацікавлена в тому, щоб об'єкт оподаткування був значним за величиною і постійно зростав, а з іншого - кожен платник намагається сплачувати якомога менше податків, отже, зменшувати об'єкт оподаткування. Тому об'єкт оподаткування повинен бути таким, щоб звести ці суперечності до мінімуму (повністю уникнути їх неможливо, оскільки рух вартості від одного суб'єкта до іншого, який опосередковується через фінансові відносини, об'єктивно має суперечливий характер).
Досвід західних країн засвідчує, що основним об'єктом оподаткування повинен бути прибуток. Але ж у західній ринковій економіці прибуток є дійсним кінцевим результатом виробництва. В Україні ж на сучасному етапі розвитку економічний зміст прибутку ще чітко не сформувався. Використання у країнах з розвинутою ринковою економікою прибутку як основного об'єкта оподаткування товаровиробників зумовлено тим, що там підприємець і власник як суб'єкти відносин з приводу привласнення прибутку прямо зацікавлені у зниженні витрат на заробітну плату і відповідно - у зростанні прибутку. В українській економіці подібне обмеження зростання оплати праці фактично відсутнє.
Загалом проблема полягає не в пошуку ідеального об'єкта оподаткування товаровиробників, придатного для будь-якого випадку і на будь-якому етапі ринкових реформ. Очевидно, що такого об'єкта просто не існує.
Головне - гнучко видозмінювати об'єкт оподаткування при зміні об'єктивних умов економічного розвитку (а не політичних уподобань вищого керівництва), постійно шукати найоптимальнішу шкалу податкових ставок. Але при цьому об'єкт оподаткування повинен бути максимально стабільним, піддаватися чіткому обліку, мати безпосереднє відношення до платника, відображати саме його власний вплив на даний об'єкт. На нашу думку, в умовах перехідного періоду, коли неможливо різко розмежувати прибуток і заробітну плату виробників, як тимчасовий варіант (до остаточного встановлення прав власності) можна прийняти об'єктом оподаткування підприємств, залежно від специфіки їх виробництва, і прибуток, і доход (валовий доход).
У 1995 р. та в наступний період важливим чинником фіскальної політики буде податок на добавлену вартість, розмір якого знижено 1995 р. з 28 до 20%. Податок на добавлену вартість - один із різновидів універсальних акцизів історія яких почалася у XX ст. Поширення універсальних акцизів зумовлено багатьма причинами. По-перше, широка база оподаткування, що використовується при нарахуванні
У першій половині 1995 р. податок на добавлену вартість виконував більш фіскальну, ніж стимулюючу і регулюючу роль. Це призвело до значного подорожчання продукції українських виробників (зокрема, у сільському господарстві та переробній промисловості) на внутрішньому і зовнішньому ринках. За оцінками Промінвестбанку України, наприкінці квітня 1995 р. вартість незавершеного будівництва та накопичених товарно-матеріальних цінностей була еквівалентна 220-денному випуску продукції . Однією з причин такого спаду попиту стали високі непрямі податки на багато видів промислових товарів, у тому числі й високі ставки податку на добавлену вартість.
Для зменшення негативного впливу податку на добавлену вартість на сукупний попит у 1995-1996 рр. доцільно було б відмінити його на всі вітчизняні продукти харчування, а також знизити цей податок на імпортні продовольчі й непродовольчі товари. Загалом необхідно змінити методику обчислення податку на добавлену вартість, наблизивши її до західних стандартів оподаткування, і зменшити його розміри.
З метою збільшення сукупного попиту потрібно разом з підвищенням мінімального рівня заробітної плати і збільшенням неоподаткованого мінімуму знизити непрямі податки. Важливе значення має зниження частки податків і відрахувань до цільових позабюджетних фондів, що досягають у відпускній ціні товару 60%.
На сучасному етапі розвитку економіки України, на нашу думку, недоцільно вводити у практику оподаткування майна підприємств і нерухомого майна громадян (це призведе до зростання цін і зниження сукупного попиту).
Аналіз стану української економіки у першому півріччі 1995 р., на жаль, не підтвердив надій стосовно позитивного стимулюючого впливу змін у податковій політиці на розвиток національної економіки. Діюча система податків і зборів не виконує належним чином жодної зі своїх функцій. З метою удосконалення податкової системи в Україні в 1996 р. і наступних роках було б доцільно:
- надати їй оптимального, гнучкого і рівнонапруженого характеру, не допускати довільного трактування, зробити зрозумілою платникам податків;
- при зміні системи оподаткування брати до уваги специфічні завдання кожного етапу переходу економіки України до ринку і здійснення реформ (етапу макроекономічної стабілізації та етапу економічного зростання);
- при розробці системи оподаткування брати до уваги історичні та соціально-культурні традиції українського народу щодо певних видів податків;
- провести перереєстрацію всіх законних та підзаконних актів, що регулюють податкове законодавство стосовно їх взаємо-відповідності;
- вважати необхідним елементом процесу розробки нових податків наукову експертизу проектів законодавчих актів; розробити чіткий механізм, щоб запобігти ігноруванню висновків експертизи щодо змін в оподаткуванні;
- впорядкувати існуючі податки та скоротити їх кількість (1994 р. відповідно до закону "Про систему оподаткування" в Україні налічувалося 12 загальнодержавних податків, 9 обов'язкових відрахувань, а також 15 видів місцевих податків і зборів);
- не вводити нові податки з метою ліквідації бюджетного дефіциту; система податків повинна мати мінімум пільг і бути тісно пов'язаною із загальною політикою ціноутворення і заробітної плати;
- створити єдину комп'ютерну мережу в Україні з метою збору даних про сукупний доход фізичних осіб (банку даних про сукупний доход фізичних осіб);
- знизити, як мінімум на чверть, у 1996-1997 рр. податкові ставки у такі фонди: чорнобильський, пенсійний, соціального страхування;
- встановити, що платежі підприємств у позабюджетні фонди з часом повинні стати добровільними; замість багатьох позабюджетних фондів створити єдиний фонд соціального захисту населення;
- поетапно зменшувати ставки акцизного збору;
- вважати за необхідне у законодавчих актах передбачити розробку механізму надання строкових податкових пільг підприємствам, чітко визначивши порядок їх надання та ліквідації;
для сільськогосподарських підприємств термін надання податкових пільг повинен бути не менше 5 років.
До закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" можна було б, на наш погляд, внести такі зміни і доповнення:
- ввести окрему статтю, що забороняла б змінювати ставки податків упродовж бюджетного року;
- відмінити з 1996 р. пункт Т.14.2 "Комерційний кредит" закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки його дія значмо гальмує розрахунки між підприємствами;
- точно визначити у цьому ж законі в статті 1.3 "Реалізація продукції" термін "дата реалізації";
- у статтю 5 закону "Про оподаткування прибутку підприємств" внести поправку: "Банківські та інвестиційні структури мають такі ж податкові пільги, як і інші організації, що обслуговують сільське господарство та обслуговуючі його організації", така поправка сприятиме надходженню інвестицій у сільське господарство та підприємства АПК, де практично зупинено оновлення основних фондів через нестачу фінансових ресурсів.
Особливості фіскальної політики у 1995 р. і наступних роках: обмеження державних видатків
Видатки бюджету можна скоротити внаслідок реформ військово-промислового комплексу, системи державного управління, аграрного сектора і соціальної сфери, на утримання і дотування яких витрачається переважна частина державного бюджету України.
Зараз соціальними субвенціями держави, що реалізуються через численні дотації, на житло, комунальні та транспортні послуги, видатки на медичне обслуговування, освіту, розвиток аграрного комплексу і т.д., користується за принципом рівного доступу все населення - і бідні, і багаті верстви. Причому рівень споживання соціальних благ і послуг заможними верствами населення України значно вищий від тих, на кого ці субвенції мали б бути спрямовані безпосередньо.