Таким чином, третій сектор стає жертвою свого власного успіху. Іронією є те, що доки третій сектор значною мірою сприяє демократизації, в близькому майбутньому може демократія, що розвивається, ослабити силу третього сектора. В першу чергу найбільше зусилля необхідно направити на зміцнення приватної філантропії. Це не повинно бути єдиним джерелом підтримки, але приватна філантропія є головною умовою незалежності третього сектора.
Ослаблення закордонної підтримки має бути компенсоване зростанням домашньої підтримки. Це вимагає поширення такої концепції приватного дарування, яка би поширювалася не лише на багатих, але і вважалася б моральним обов'язком всіх соціальних шарів. Це означає також і нове відношення до нього з боку бізнесу і бажання частини організацій третього сектора знаходити дорогу до фірм і бізнесу.
Третій сектор проте не повинен був би виявитися в пастці, сподіваючись лише на приватну філантропію. Вона є лише одним з довготривалих джерел підтримки і ніде в світі не носить переважаючий характер. Навіть у США лише 11% зобов'язано філантропії (у це входить і загальна підтримка з боку окремих осіб, фірм і фондів). У Західній Європі ця цифра ще менше і представляє всього 5% або 10%. Приблизний прибуток, отриманий філантропією, складає близько 10% всього прибутку третього сектора. Останні засоби потрібно буде знаходити в інших джерелах, включаючи засоби, виручені за продаж продукції і послуг. Одночасно повинен увійти до ужитку і концепту, що рахує кар'єру третього сектора за повноцінне особисте бачення, а не лише за пересадкову станцію на шляху до державної служби. У цьому сенсі повинна була б виникнути і професійна підготовка до такої кар'єри.
Завдання кооперації.
Це завдання зіставляє третій сектор в трьох різних напрямах: у співпраці усередині третього сектора, в співпраці з бізнесом і в співпраці з державою. Поряд з конфліктами, що існують між державою і третім сектором, для їх взаємин характерні залежність і співпраця.
Пропонується система позначена як «влада за допомогою третьої сторони», в якій уряд значною мірою спирається на інші соціальні установи.
Перш за все, це стосується некомерційних груп, що надають послуги, оплачувані урядом. У всіх західноєвропейських країнах уряд функціонує як «зборщика податків» також і для третього сектора. Однозначний уряд є переважаючим домінантним джерелом фінансування некомерційних організацій, який складає в Ірландії і Бельгії 77% доходів третього сектора, 64% - в Германії і майже 60% - в Голландії. Такий порядок не є випадковим. Навпаки, це результат цілеспрямованої політики по відношенню до третього сектора, витікаючої з німецького принципу субсидування, голландської практики «опори» (тобто організація суспільних функцій в допомогу освіті, медичному обслуговуванню і соціальному забезпеченню і суспільною підтримкою для останніх установ у відповідності, наприклад, з розділенням по релігійному, етнічному принципу і тому подібне).
Така політика виявилася і в недавній децентралізації системи соціального забезпечення (welfare) у Франції. Там у великій мірі використовувалися громадські організації як реалізатори послуг, що надавалися, на договірній основі. Таке положення, природно, викликає побоювання по відношенню незалежності третього сектора. Щоб уникнути втрати незалежності ми, проте, не повинні відкидати підтримку з боку уряду, а постаратися зробити все для того щоб поряд з нею існували і інші джерела підтримки.
Більш ніж сто п'ятдесят років тому приїхав француз Алексис де Токвілл (Tocqueville) в Сполучені Штати, щоб зрозуміти, як там діє демократія. Він прийшов до висновку, що для неї головною умовою є система приватних об'єднань, що діє, яку б сьогодні позначили під поняттям приватного некомерційного сектора. «Серед законів, пануючих в людському суспільстві», - написав Токвілл, - «існує один що здається точнішим і зрозумілішим, ніж всі інші. Якщо люди хочуть стати цивілізованим або якщо вони такими будуть, то повинне підвищитися уміння суспільного об'єднання і покращати в такому співвідношенні, в якому збільшується рівноправ'я умов». Здається, що опісля півтора століття одночасно з ослабленням традиційних регульованих зобов'язань, люди стають доступніші новим формам «взаємного об'єднання» і на світовому рівні почалася справжня «революція об'єднання». Зростання інтересів, що послідувало, до некомерційних організацій відкриває ворота об'ємним резервуарам людського таланту і енергії, хоча одночасно і створюється небезпека складних ситуацій і суперечок.
1. Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч.посібник /Авт.-упоряд. М.І. Хавронюк. – К.: Парламентське вид-во. – 2007.
2. Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 р. // Закони України: Офіційне видання. – Т.16. – 1999.
3. Закон України «Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. //Закони України: Офіційне видання. – т.3. – 1996.
4. Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / О.М. Ващук; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2004.
5. Алимов Д.А. Конституционное право на объединение: механизм обеспечения и пределы ограничения. Диc. канд.юрид.н. – Ростов-на Дону, 2001.
6. Беседін В.Ф. Державне регулювання економіки. — К., 2000.
7. Боренько Я. Плюралізм як основна риса американської системи груп інтересу // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. – 2002. – Вип. 4.
8. Бродель Ф. Структуры повседневности: возможное и невозможное / Пер. с франц. М.: Прогресс, 1986.
9. Быков С. В. Социальная политика государства: Учеб. пособие. – М., 2002.
10. Введення в соціальну роботу: Навч. посіб. / Т. В. Семигіна, І. М. Грига, О. С. Шевчук. — К.: Фенікс, 2001.
11. Ганслі Т.М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. - К.:Основи,1996.
12. Гаєва Н.П. Взаємодія органів державної влади та об’єднань громадян // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип.17. – К., 2002.
13. Гаєва Н.П. Конституційні основи об’єднань громадян в Україні // Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп.ред. В.Ф.Погорілко: Монографія. – К.: ІДП НАН України: А.С.К., 2003
14. Гаєва Н.П. Проблеми правового забезпечення діяльності громадських організацій. // Правова держава. – вип.11.– К.: Юридична книга, 2000.
15. Гідденс Е. Соціологія. - Киів: Основи, 1999.
16. Громадські об'єднання у Львівській обл. Інформ Статистичний довідник. Львів, 1998.
17. Гурне Б. Державне управління. - К.: Основи, 1993.
18. Довідник громадських организаций України. – К., 1997.
19. Додіна Є.Є. Адміністративно-правовий статус громадських організацій в Україні. Дис...канд.юр.н.: Одеса, 2002.
20. Іванова О. Л. Соціальна політика: теоретичні аспекти. — К.: Академія, 2003.
21. Конституційне право України (за ред.В.Ф.Погорілка). – К.: Наукова думка, 2007.
22. Куклина И.А. Неправительственные организации и гражданское общество // Право Украины. – 2002. – № 4.
23. Лойко Л. Типологічне позиціювання національних організацій в інституціональній структурі громадянського суспільства // Політичний менеджмент. - 2005. - № 5 (14). - C.51-60
24. Луман Н. Глобализация мирового сообщества // Социология на пороге XXI века: основные направления исследований. — М.: РУСАКИ, 1999.
25. Лысенко В.В. Общественные объединения как форма реализации конституционного права на объединение в Украине: Дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2001.
26. Макаренко О.В., Рудник Б.Л. и др. Государство и негосударственные общественные организации: формы поддержки и сотрудничества. – М.: Сигнал, 1997.
27. Максименко О.М. Організаційно-правове забезпечення форм співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування // Правова держава: Щорічник наукових праць ІДП НАН України. Вип. 13. – К., 2002.
28. Максименко О.М. Правові основи регулювання джерел фінансування громадських організацій як засіб забезпечення їх статутної діяльності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип..16.– К.: ІДП НАН України, 2002.
29. Марченко Г. И. Этнос как объект и субъект политики: социальные основы национальной политики // Вестник МГУ. Сер. 12. Политические науки. – 1997. – №5.
30. Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. – М., 2002.
31. Митрохин В.И. Социальное партнерство. – М., 1998.
32. Наука і соціальні проблеми суспільства: Міжнар. наук.-практ. конф. Харків, 18-19 червня 1998 р.-Харків, 1998.
33. Новічков Г.В. Громадські об’єднання і рухи // Політологія: Підручник / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – 2-ге вид., перероб і доп. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. – С. 286 – 295
34. Новикова С.С. Социология: история, основы, институционализация в России. - М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2000. - 464 с.
35. Общественные организации в политической системе /Отв.ред. проф. Ц.А.Ямпольская. – М.: Наука, 1998.
36. Онищенко О.С. Шляхи реформування в Україні громадянського суспільства // Правова держава: Щоріч. наук.праць ІДІП НАН. Вип.13. – К., 2002.
37. Органи державної влади України /За ред. В.Ф.Погорілка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2002.
38. Основи демократії: Навч.посібник / За заг. ред А.Колодія. – К.: вид-во „Ай-бі”, 2002.
39. Попова І.М. Соціальна політика і парадокси буденної свідомості // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення: Збірник наукових статей. - К.: НВФ "Студцентр"/ НІКА-Центр, 1998.