Повноваження представника щодо початку судового виконання реалізуються в межах передбачених законом процесуальних строків. Рішення у судовій справі, у якій стороною є громадянин, може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років з часу набрання рішенням чинності, а в усіх інших справах — протягом одного року.
Процесуальні дії представника, що стосуються судового виконання, мають бути спрямовані до того органу судового виконання, у районі діяльності якого перебуває майно або знаходиться постійне місце проживання чи роботи боржника; коли ж боржником виступає юридична особа, то за місцем знаходження його органу чи майна. Вибір альтернативної підсудності належить стягувачу і уповноваженому ним представнику. Виконавчі документи передаються судові, при якому функціонує судовий виконавець. З часу їх прийняття починається виконавче провадження.
У підготовчій частині судового виконання представники осіб, що беруть участь у справі, мають право вступити у процес виконання, заявити відвід судовому виконавцю (стаття 99ЦПК), подати заяву про призначення боржнику офіційного представника, а також про вжиття заходів до забезпечення виконання.
У провадженні по застосуванню органами судового виконання примусових заходів представник відповідача має проконсультувати клієнта щодо переваги добровільного виконання рішення над примусовим, яке тягне додаткові витрати і вилучення майна на покриття боргу та ін.
Процесуальні представники осіб, що беруть участь у справі, мають право: одержувати інформацію про хід примусового виконання шляхом особистого ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження і одержання відомостей від осіб, які виконують рішення, оскаржувати дії судового виконавця, а також брати участь в розгляді скарг суддею; оскаржувати його ухвалу, винесену з питань судового виконання; порушувати перед судом питання про поворот виконання; подавати позови про виключення майна з опису і брати участь в їх розгляді, а також вчинювати інші процесуальні дії по захисту прав осіб в стадії судового виконання.
2.4. Особливості участі адвоката у цивільному процесі
Високі професійні, етичні вимоги, що ставляться до адвоката, та особливості виникнення і розвитку цивільного процесу: диспозитивність, змагальний характер, тощо — обумовлюють специфіку представницької діяльності адвоката в цивільному судочинстві.
На відміну від кримінального судочинства, в якому питання про вступ адвоката в процес не залежить від законності чи обґрунтованості позиції підзахисного, в цивільному процесі прийняття адвокатом доручення клієнта на ведення справи в суді залежить від наявності в ній правової позиції, що на сьогодні загальновизнано в юридичній літературі.
Питання про умови прийняття доручення клієнта на ведення цивільних справ в суді привертало увагу вчених ще за часів дії Судових Статутів 1864 р., і вже тоді викликало чимало суперечок[7].
Сьогодні до основних елементів правової позиції у справі ряд вчених відносить: законність вимог (заперечень) клієнта; наявність юридичних фактів, що обґрунтовують ці вимоги (заперечення), та можливість підтвердження їх допустимими доказами; а також юридичну перспективу справи[8].
Іншої точки зору дотримується В.Єлізаров, який, посилаючись на те, що в ході судового розгляду можуть статися зміни в доказах (визнання іншою стороною факту договірних відносин тощо), зазначає, що адвокат вправі прийняти доручення клієнта і в тому разі коли вимоги або заперечення довірителя не можуть бути обґрунтовані допустимими доказами[9].
Дискусійним в процесуальній літературі є питання про юридичну перспективу справи як елементу правової позиції. Так, якщо В.Купрішин, Д.Ватман та ряд інших вчених[10] визнають юридичну перспективу складовим елементом правової позиції у справі і, відповідно, однією з умов для прийняття
адвокатом доручення клієнта, то іншої думки дотримується В.Татаринцев. який, не відносячи юридичну перспективу справи до елементів правової позиції, стверджує, що представництво адвоката у справі потрібніше більше там, де менше проглядається юридична перспектива[11].
Однак юридичну перспективу справи не можна повністю ігнорувати, її все ж необхідно враховувати при прийнятті доручення клієнта. При несприятливій перспективі адвокат обов'язково має довести до відома клієнта свої неупереджені думки щодо вірогідності досягнення успіху в ній, зазначивши при цьому слабкі місця в позиції клієнта з тим, щоб останній міг остаточно визначитись і прийняти рішення — чи варто порушувати дану справу в суді. Якщо клієнт все ж визнає за необхідне її порушити, адвокат вправі прийняти його доручення. Аналогічно має діяти він і при відсутності допустимих доказів у справі.
До елементів правової позиції у справі ряд вчених відносять також моральний (етичний) аспект[12].
Необхідність врахування адвокатом моральної сторони справи випливає з високих етичних принципів (основ) адвокатської професії.
З метою недопущення завдання шкоди інтересам клієнта правом багатьох західноєвропейських країн закріплено правило, відповідно до якого адвокат не може прийняти доручення і самостійно вести справу клієнта в разі невідповідності його рівня кваліфікації та досвіду ступеню її складності. Зокрема, Кодекс правил для адвокатів країн Європейської співдружності (п.З.1.3) передбачає, що адвокат не вправі вести справу, яка завідомо не відповідає рівню його професійної компетенції, без участі в ній іншого адвоката, що володіє необхідною компетенцією[13].
Аналогічне положення, на мій погляд, доцільно було б закріпити в Кодексі адвокатської етики, над створенням якого працює Спілка адвокатів України. Непоодинокі випадки ведення справ у суді адвокатами, які не мають достатньої компетенції. Так, ТОВ "Липенцев & Со" вело господарську суперечку з "ПП Литвиненко" із приводу постачання комп'ютерного комплексу для офісу. Перше підприємство виступало як позивач і намагалося довести, що приватний підприємець завищив вартість комплексу, не укомплектував ПК обговореними раніше пристроями , зривав графік і терміни гарантійного обслуговування техніки, чим наніс замовникові значний матеріальний збиток. Для представництва законних інтересів компанії "Липенцев & Co" у господарському суді була запрошена адвокат обласної колегії адвокатів Олена Бакланова. За ознайомлення зі справою і здійснення всіх процесуальних дій у суді першої інстанції адвокат зажадала передоплату в розмірі $300 наявними. Компанія-клієнт заплатила ці гроші, однак в офіційному договорі про надання юридичних послуг фігурувала сума в 120 грн., що клієнт перелічив на розрахунковий рахунок адвоката.
Далі події розвивалися в такий спосіб. Із самого початку роботи з позову адвокат Бакланова не виявила належного професіоналізму. Усі документи, необхідні для розгляду справи, готувалися нею в останній момент, буквально за годину до слухання справи в суді. Слабке знання обставин і матеріалів справи, поспіх при підготовці документів спричинили за собою ряд значних помилок і неточностей.
По-перше, Олена Бакланова не виконала вимог судді господарського суду Яковлевої, викладених в офіційному листі - рішенні на адресу підприємства, і не представила обґрунтувань правомірності претензій ТОВ "Липенцев & Co" у письмовому виді ні на першому слуханні, ні на другому .
По-друге, у позовній заяві, складеній Баклановою, був відсутній перелік доданих до заяви документів і пояснення до нього . Суддя вказала на це в ході першого судового слухання, але адвокат не звернула на це належної уваги і так і не представила ні переліку документів, ні пояснень, оформлених відповідно до вимог судді.
По-третє, Бакланова неправильно склала і не подала клопотання про залучення до справи як третю особу на стороні позивача юридичної компанії, що представляє в Україні інтереси міжнародної корпорації - розроблювача програмного забезпечення, що нелегально використовував відповідач - постачальник комп'ютерної техніки. Хоча адвокат мала на руках документальне свідчення зацікавлених сторін про взаємне бажання відстоювати власні інтереси в рамках однієї судової справи.
У результаті суд виніс рішення відхилити вимоги ТОВ "Липенцев & Co" цілком . Коли адміністрація компанії зажадала роз'яснень за рішенням суду і подальших можливих дій позивача, Бакланова пояснила негативний результат власної діяльності повною некомпетентністю судді і настояла на подачі апеляції у вищестоящу судову інстанцію. Такий хід подій припускав додаткові витрати. Керівництво ТОВ "Липенцев & Co" видало Баклановій гроші в сумі 140 грн. на оплату державного мита. Адвокат завірила бізнесменів, що оплатить мито і підготує апеляційну скаргу, після чого зв'яжеться з керівництвом підприємства. Протягом терміну, відведеного судом на подачу апеляції, Бакланова на зв'язок з керівництвом підприємства так і не вийшла. Усі спроби зв'язатися з нею в цей час виявилися марними - домашні відповідали по телефону , що вона у від'їзді, у Польщі. Нарешті, одна зі спроб додзвонитися на мобільний телефон адвоката увінчалася успіхом. У телефонній бесіді адвокат повідомила, що їй... ніколи займатися справою ТОВ "Липенцев & Co" і вона відмовляється від своїх зобов'язань. Зауваження адміністрації компанії, що таке поводження ставить підприємство у вкрай скрутне положення , оскільки минають терміни подачі апеляційної заяви, Бакланова проігнорувала.