Тоді постраждала сторона була змушена шукати допомоги в інших юристів. Протягом двох днів, що залишилися до закінчення терміну подачі апеляції, адміністрація ТОВ "Липенцев & Co" звернулася за консультацією по обставинах господарської суперечки з "ПП Литвиненко" мінімум у 5 юридичних фірм, витративши на це ще 800 грн. Усі юристи визнали, що Бакланова взагалі неправильно визначила юрисдикцію суперечки, і позов треба було подавати не в господарський суд, а в суд загальної юрисдикції, оскільки спочатку мало місце порушення прав фізичних осіб, засновників підприємства ТОВ "Липенцев & Co". Справа в тім , що бізнесмени закуповували техніку за власний рахунок, а потім вносили ці матеріальні цінності як внесок засновників у статутний фонд власного підприємства. Тобто збиток юридичній особі був нанесений побічно. Спочатку були порушені права звичайних споживачів - фізичних осіб.
Але і це ще не усе. У ході скрупульозного ознайомлення зі справою юристи однієї з фірм знайшли, що відсутній цілий ряд оригінальних бухгалтерських документів, необхідних для обґрунтування позовних вимог у суді. Бакланова просто не повернула фірмі-клієнтові оригінали деяких податкових накладних, товарних і касових чеків, оригінал піврічного фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва, зареєстрований у районному управлінні статистики, і т.п. Таким чином, подальші судові дії утратили усякий зміст .
Залишалася примарна надія стягнути збиток з несумлінного адвоката. Однак після додаткової консультації з'ясувалося, що ця справа тривала і безнадійна, адже, за офіційним договором, компанія заплатила адвокатові всього 120 грн. Ніяких інших документальних свідчень "юридичних" витрат у бізнесменів не було. Так само як не було і належним чином оформленого акта про передачу Баклановій усього переліку оригінальних документів, що вона ж і втратила[14] ...
Разом з цим постає питання про можливість участі в процесі декількох адвокатів на боці однієї сторони. О Гетманцев, посилаючись на те, що чинне законодавство не містить обмежень щодо числа представників, які можуть захищати в суді інтереси однієї сторони, правильно зазначає, що особа для реалізації свого права на участь як сторони в процесі може мати декілька представників[15]. При цьому варто додати, що при участі в процесі декількох адвокатів на боці однієї сторони їх позиція у ній має бути взаємоузгодженою, і виникнення колізій між їх правовою позицією під час розгляду справи в суді не допустиме. Крім того, процесуальні дії, вчинені одним з адвокатів, в межах наданих йому стороною повноважень, мають розглядатись як такі, що вчинюються за згодою інших адвокатів, які виступають на боці цієї ж сторони.
Участь адвоката в цивільному процесі, в ряді випадків, може обмежуватись в силу прямої вказівки з боку закону. Зокрема, як передбачено ч. 2 ст. 7 Закону “Про адвокатуру”, адвокат не має права прийняти доручення клієнта на ведення справи у разі коли він надає або раніше надавав в ній юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, яка звернулась з проханням про ведення справи, або брав участь як суддя, прокурор, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, свідок, перекладач, слідчий, особа, що провадила дізнання, громадський обвинувач, цивільний позивач, цивільний відповідач, понятий, представник потерпілого, а також коли в розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.
Дане правило, будучи правовою нормою, одночасно виступає і нормою етичного характеру. Під зазначеним в цій статті виразом «в даній справі» необхідно розуміти як цивільну справу, так і пов'язану з нею кримінальну. Тому, як правильно зазначає Д.Ватман, адвокат, який брав участь в кримінальному процесі як захисник обвинуваченого, не вправі в подальшому виступати в цивільному процесі на боці його противника[16]. Однак якщо адвокат брав участь в кримінальному процесі як представник потерпілого, то, виходячи з етичних міркувань, цілком допустимою є участь його і в цивільному процесі, що виник з відповідної кримінальної справи, як представника тієї ж особи. Певні уточнення, доцільно було б внести і до Закону “Про адвокатуру”, що усунуло б виникнення можливих протиріч при тлумаченні та застосуванні законодавства.
Порушення адвокатом вимог ч. 2 ст. 7 Закону «Про адвокатуру» є підставою для відмови суду в допущенні його до представництва у справі, а в разі коли вона була розглянута за участю такого адвоката, рішення, постановлене в ній, підлягає скасуванню.
Представництво інтересів клієнта в суді здійснюється адвокатом на підставі договору доручення.
При укладенні договорів доручення недопустимим є включення в їх зміст умови про обов'язковість досягнення результату, необхідного клієнту[17].
Враховуючи те. що загальним документом, який підтверджує повноваження будь-якого представника, є довіреність (ст. 244 ЦК), а в разі якщо довіреність представнику не видається (при умові, коли пред'явлення її не передбачене в обов'язковому порядку), повноваження його можуть підтверджуватись самим договором доручення, що визнано в юридичній літературі[18].
Для виконання своїх представницьких функцій адвокат наділяється за законом низкою самостійних процесуальних прав, передбачених ст. 99 ЦПК, за винятком права на оскарження рішення суду.
Вчинення адвокатом окремих процесуальних дій, передбачених ст. 115 ЦПК, можливе лише за наявності у нього довіреності, якою б надавались спеціальні на те повноваження.
В судовій практиці зустрічаються випадки, коли вчинення адвокатом окремих процесуальних дій передує належному оформленню відповідних на це повноважень, що не можна визнати правильним, оскільки в цивільному процесі не передбачається можливість наступного схвалення довірителем дій. вчинених представником. Так. наприклад, адвокатом 14 лютого 1997 р. була подана касаційна скарга на рішення Васильківського міського суду за позовом Т.О. до Т.Л. про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням. Доручення адвоката на право оскарження, яке містилось в матеріалах справи, було датоване 20 квітня 1997 р. Суд першої інстанції, незважаючи на те, що адвокат на час подачі касаційної скарги не мав відповідних повноважень, прийняв зазначену скаргу та призначив її до розгляду в суді касаційної інстанції. Київський обласний суд своєю ухвалою, посилаючись на те, що скарга була прийнята судом першої інстанції всупереч вимогам ст. 292 ЦПК, відмовив в її розгляді та повернув справу до суду першої інстанції для виконання вимог закону.
Адвокату, в силу ст. 6 Закону «Про адвокатуру», надано і ряд професійних прав, яких не мають інші судові представники. Зокрема, до них належать: право адвоката запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, а в разі згоди — і від громадян; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань; застосовувати науково-технічні засоби тощо.
Однак нерідко реалізації адвокатами їх професійних прав чиниться незаконна протидія. Так, не завжди вони можуть використати диктофон в судовому засіданні чи ксерокс при ознайомленні в суді з документами справи.
Тут варто згадати і діючу за часів існування СРСР постанову Пленуму Верховного Суду СРСР від 5 грудня 1986 р., «Про подальше зміцнення законності при здійсненні правосуддя», яка в п.11 передбачала, що в залі судового розгляду фото -, кіно - і відеозйомка могли здійснюватись лише за дозволом судді. Дозвіл судді для здійснення звукозапису в залі судового розгляду, як випливає зі змісту цієї постанови, не вимагався.
Крім того, чинна Конституція України в ст. 129 (п. 7) одним з принципів судочинства визначає гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Тому відмову з боку судді, без вагомих на те підстав, в застосуванні адвокатом науково-технічних засобів в цивільному процесі, вважаю, необхідно розцінювати як пряме порушення закону.
В цивільному процесі адвокат може діяти вдвох формах: брати участь в процесі паралельно з клієнтом або представляти його інтереси самостійно. З метою створення додаткових гарантій, що забезпечували б захист прав сторін, О.Гетманцев пропонує надати сторонам можливість давати свої пояснення в присутності представника-адвоката. через нього (без особистої присутності) за наявності відповідних повноважень, і право на відмову давати пояснення, якщо представник-адвокат не присутній[19].
Виходячи з принципів диспозитивності та змагальності процесу, дана позиція є слушною, однак потребують уточнення окремі моменти. Про можливість дачі пояснень адвокатом замість сторони в юридичній літературі зазначалось і раніше[20], проте, постає питання, чи можуть такі пояснення сторони, передані адвокатом, мати доказову силу?
В поясненнях сторін, як зазначає М.Треушніков, можна виділити наступні елементи: повідомлення, відомості про факти, волевиявлення, міркування про юридичну кваліфікацію правовідносин, мотиви, аргументи, за допомогою яких кожна сторона висвітлює фактичні обставини у вигідному для себе аспекті, вираз емоцій, настроїв[21].
Цивільно-процесуальне законодавство містить вичерпний перелік джерел доказів (ст. 27 ЦПК), одним із яких можуть виступати пояснення лише сторін і третіх осіб в частині, яка містить відомості про факти, що мають значення для справи. Законом визначено й порядок та форму отримання цих пояснень (статті 33, 143, 180 ЦПК). Фактичні дані, одержані в іншій, не передбаченій законом формі, не є судовими доказами[22]. Тому відомості про факти, які мають значення для справи, отримані в суді з пояснень, переданих стороною через свого адвоката, не можуть використовуватись як доказові матеріали.