Суть цього методу полягає у такому. По - перше, при складанні запиту, як правило, на фірмовому бланку адвоката з усіма потрібними реквізитами, тобто датою, вихідним номером, прізвищем, ім’ям та по батькові, поштовою адресою адвоката, номером службового телефону тощо, забезпечується розумна стислість тексту запиту з одночасним посиланням при цьому на ст. 59 Конституції України, ст.6 Закону України “ Про адвокатуру” та ст.9 Указу Президента України від 30 вересня 1999 року № 1240/99 “ про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури” і обов’язковим доданням до тексту запиту витягу у вигляді ст.9 наведеного Указу Президента України на окремому аркуші.
По - друге, складений запит з доданим до нього на окремому аркуші витягом направляють на адресу установи, підприємства або організації рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що дає змогу проконтролювати дату надходження запиту, відомості про особу, яка його одержала, термін виконання запиту.
По - третє, у разі безпідставної відмови від виконання запиту або його невиконання у визначений Законом України “ Про інформацію” граничний місячний термін, а також при ненадходженні відповіді ці обставини створюють умови для складання та відправлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення заяви адвоката на ім’я Президента України та керівника відповідного міністерства, державного комітету, відомства про вжиття необхідних заходів щодо забезпечення виконання запиту відповідною посадовою особою.
По - четверте, у разі невжиття вищезгаданими посадовими особами республіканського рівня необхідних заходів щодо забезпечення виконання запиту адвокат складає скаргу, як правило, згідно ст. 55 Конституції України, до місцевого суду за місцем перебування конкретної посадової особи про визнання її дій неправомірними та зобов’язання виконати запит.
Як свідчать приклади, згідно ст. 55 Конституції України при належному обґрунтуванні доводів, суди в основному такі вимоги задовольняють і зобов’язують відповідних посадових осіб виконувати запити адвокатів, що здебільшого впливає на рівень свідомості окремих посадових осіб, а також сприяє підвищенню якості надання правової допомоги громадянам, юридичним особам, виходячи з того, що запит у справі - важлива складова частина діяльності адвоката
На відміну від кримінального процесу, де позиція у справі адвоката-захисника в окремих випадках може не збігатися з позицією його клієнта, в цивільному процесі, в силу того, що адвокат-представник діє від імені та за дорученням клієнта, позиція його не повинна розходитись з позицією довірителя. При виникненні колізій в позиції з клієнтом адвокат має роз'яснити свою позицію у справі та погодити її з ним.
Останній вправі відмінити доручення на ведення справи з будь-яких причин. Чинне законодавство не містить обмежень і щодо відмови адвоката від доручення клієнта. Однак вихід адвоката з процесу з власної ініціативи має певні особливості, які обумовлюються етичними принципами адвокатської діяльності.
В юридичній науці питання про відмову адвоката від прийнятого доручення однозначного вирішення не знайшло.
За часів існування колишнього СРСР в Положеннях про адвокатуру окремих союзних республік (Литовської РСР, Грузинської РСР) передбачалось, що адвокат вправі відмовитись від доручення на ведення справи лише за наявності згоди на це самого клієнта.
Окремі вчені підставою для відмови від прийнятого адвокатом доручення клієнта визначають факт впевненості його (в процесі розгляду справи) в незаконності та необґрунтованості вимог клієнта[24].
Більш правильною уявляється точка зору Т.Варфоломєєвої та інших вчених, які до підстав, за котрих адвокат вправі відмовитись від прийнятого доручення, відносять розходження в правовій позиції з клієнтом. Останні можуть торкатись питань правового, процесуального чи етичного характеру. При цьому вони повинні мати суттєвий характер, що унеможливлює виконання адвокатом в суді своїх функцій на відповідному професійному рівні[25].
В основу критерія для відмови адвоката від ведення справи Г.Любарська ставить наявність поважних на це причин, до яких відносить, крім незаконності вимог (заперечень) клієнта та інших колізій в правовій позиції у справі, такі, як хвороба, зайнятість адвоката в іншому процесі[26].
За обставин, коли адвокат не має змоги особисто виконати доручення клієнта (наприклад, хвороба тощо), він має, при можливості, потурбуватись про свою заміну в процесі іншим адвокатом. Однак зайнятість адвоката в іншому процесі не може бути безпосередньою підставою для відмови від прийнятого доручення клієнта. Загальними принципами етики юристів, затвердженими Міжнародною асоціацією адвокатів та схваленими Спілкою адвокатів України, передбачається необхідність доведення адвокатом справи клієнта до кінця.
ВИСНОВКИ
Участь адвоката у цивільному процесі – досить складний аспект при захисті прав та інтересів громадян в суді: по суті задач, взаємовідносинам з органами та клієнтами, широкій сфері діяльності, особливостям правового та етичного регулювання.
Механізм функціонування участі адвоката у цивільному процесі обов’язково заснований на законі. Проте процеси взаємодії „деталей”, „частин” між собою нерідко бувають приховані. Тут немає, та і не може бути, такої правової регламентації, як у діяльності слідчого, прокурора чи суду. Це не потрібно і практично неможливо.
Зовнішня непомітність захисної діяльності, її глибинність, прихованість від сторонніх саме й дозволяє їй виконувати потрібні задачи.
Прагнення досягти дослідницької мети, постійно „упирається” у оу ьсяцькудосягти ри потрібні задачи.ніх, дозволяє їй регламентації, як у діяльності слідчого,крему працю конкретного адвоката з даної справи. Це піддається аналізу та методиці. Але як тільки робиться спроба проаналізувати „сукупність” участі адвокатів у цивільному процесі, знайти тут закономірність – наукове дослідження „пасує” перед витонченістю та непередбачуваністю захисного „ремесла”.
Звідси зрозуміло, що потрібно досить багато праці значного числа фахівців, для того щоб виявити окремі закономірності участі адвоката у цивільному процесі, проаналізувати та спробувати зробити краще, ніж є.
Чинне законодавство у цій галузі не є досконалим, тому потрібно внести деякі пропозиції щодо його вдосконалення:
1. Згідно зі ст. 115 ЦПК повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх
процесуальних дій, крім передачі справи в третейський суд, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, передачі повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Повноваження представника на вчинення кожної із зазначених в цій статті дій повинні бути спеціально обумовлені у виданій йому довіреності. Це положення досить ускладнює і дещо затягує розгляд справи в суді. Доцільніше було б наділити представника всіма правами особи, яку він представляє, якщо довіреність не містить спеціальних обмежень. Тобто від зворотного — якщо в довіреності немає обмежень, то представник має всі процесуальні права особи, яку він представляє.
2. Багато суперечностей зараз викликає й питання оплати послуг адвокатів, тому доречно було б запровадити таке поняття як витрати на правову допомогу (послуги адвоката). процесіІув юристів практиків.
3. Багато юристів і суддів, особливо старого гарту, якось нервують, коли чують звернення до судді – „Ваша честь” і завжди є певний психологічний конфлікт. Іноді й погордливі адвокати не бажають так звертатися до суду. Тому необхідно законодавчо закріпити таке звернення до суддів.
4. При розгляді справи у адвокатів завжди існувала проблема запису ходу судового засідання на аудіо- та відеопристрої. Природно, що судді були проти запису, й з цього приводу часто виникали конфлікти. Також доволі часто одна зі сторін, яка сумнівається в неупередженості процесу, клопоталася перед судом про можливість вести запис процесу, і судді досить часто відмовляли в задоволенні такого клопотання. Необхідно законодавчо закріпити положення за яким вести письмові записи і використовувати портативні аудіотехнічні пристрої (диктофони) мали би право як сторони судової суперечки, так і особи, присутні на відкритому засіданні відповідно до закону без додаткового дозволу судді.
За результатами, одержаними при проведенні дипломної роботи виконані задачи, які ставилися для досягнення мети - правового теоретичного обґрунтування представництва адвоката у цивільному процесі. Досліджені найбільш актуальні питання участі адвоката у цивільному процесі, зроблено аналіз окремих стадій цивільного процесу та ролі адвоката у кожній з них, надано юридичний аналіз поняття цивільного процесу, інституту представництва, процесуального статусу адвоката у цивільному процесі, узагальнена практика участі адвоката у цивільному процесі, надані пропозиції стосовно вдосконалення законодавства, щодо участі адвоката у цивільному процесі.