Реферат
Давньоєгипетська держава
Давньоєгипетська держава територіально розміщувалася у вузькій долині Нілу від першого порогу до дельти могутньої річки. Географічною особливістю єгипетської цивілізації, було чергування родючих земель і пустель. Єгипет поділявся на Верхній, який займав нільську долину, і Нижній - розташований в дельті ріки. Долина Нілу сприятлива для землеробства, тому сюди із зміною клімату переселилися з савани племена протосемітів, берберів і кушитів. Ніл був єдиним джерелом вологи в посушливому кліматі Північної Африки, а приріст населення вимагав збільшення площі землі придатної для ведення сільського господарства. Так стала створюватися іригаційна система землеробства басейнового типу, будувалася мережа магістральних і відвідних зрошувальних каналів, греблі, дамби. З корисних копалин в Єгипті добували граніт, базальт, діорит, алебастр, вапняк, пісковик, золото, однак не було покладів заліза і олова, що стримувало розвиток техніки і промислового виробництва.
Високопродуктивне землеробство привело до виникнення тут перших суспільств і держав, адже успішно розвивалися продуктивні сили і виробничі відносини. Надлишки вироблених продуктів, особливо в скотарстві, опиняються в руках знаті і служителів культу, що почав зароджуватись.. Виникає інститут рабства. Першими рабами були військовополонені - з розвитком сільського господарства стало вигідно використовувати працю військовополонених. Це привело до виникнення приватної власності, соціального розшарування общини, виділення родової знаті і перетворення її з часом в експлуататорський клас. Клас рабів став поповнюватися із зовнішніх (війни і набіги) і внутрішніх джерел (колишні общинники).
Перед виникненням держави склалася досить розвинена організація управління, яку Ф. Энгельс в роботі «Походження сім’ї, приватної власності і держави» назвав військовою демократією. «Поступове піднесення військового вождя у процесі становлення державності, посилення його ролі і впливу є характерною рисою Єгипту і багатьох інших країн Стародавнього Сходу». Біля вождя утворюється державний апарат, що складається з членів його сім’ї і слуг, так формується одна із найдавніших систем державного управління.
Формування класів привело до появи держави, що регулює суспільні відносини на користь пануючого класу, що забезпечує будівництво і підтримку в робочому стані життєво важливих для Єгипту іригаційних систем. Перші держави - номи - охоплювали декілька поселень і були швидше не державами, а військово-демократичними утвореннями. «Через особливі природні умови номи - найдавніші самостійні державні утворення, розташовані в долині або Дельті Нілу- тяжіли до об’єднання, що привело до створення більш крупних царств.» Приблизно в кінці IV тис. до н.е. виникають два крупні царства: Верхній і Нижній Єгипет. Якийсь час вони існували окремо, а згодом об’єдналися.
Вигідне географічне положення дозволяло Єгипту вести активну зовнішню політику, підтримувати зв’язок з Передньою Азією по суецькому перешийку, по Нілу - з країнами тропічної Африки, морським шляхом - з Аравією. Але на перших етапах розвитку Єгипет опинився в ізоляції, чому він „завдячував” кочовим племенам, які були сусідами з ним. Їх набіги робили торгові шляхи небезпечними і зберігали відособленість єгипетської держави, що, у свою чергу, формувало єгипетську цивілізацію, як самобутнє історичне явище.
Єгипетська цивілізація залишила численні пам’ятники матеріальної культури, у тому числі і письмові, за допомогою яких можна одержати більш повне уявлення про культуру і державність Єгипту з найдавніших часів. З письмових джерел до нас дійшли «Аннали Тутмоса III», записані на стінах храму Амона-Ра у Фівах, твори жерця Монефона на грецькій мові (IV-III століття до н.е.), що описують історію Єгипту з найдавніших часів. Саме він систематизував і об’єднав спорідненістю або особливістю внутрішньої політики декілька сотень фараонів в 30 династій, які діляться на 3 декади по 10 династій в кожній. Ця класифікація стала основою для сучасної періодизації історії Давнього Єгипту і виділення її найважливіших періодів: Стародавнє, Середнє, Нове і Пізнє за царство.
Збереглися також архіви юридичних текстів і документальні матеріали з храму царя Неферірка, датовані XXV-XXIV ст. до н.е., «Повчання» фараонів (написані від імені фараонів і адресовані нащадкам), що містять безліч інформації про устрій держави, «Повчання» приватних осіб, що розписують переваги професії («повчання Ахтоя») або дають настанови синам про поведінку в суспільстві («повчання Аменемопе»).
Твори художньої літератури («повість про красномовного селянина», казка «Про правду і кривду») дають реалістичний опис побуту і звичаїв староєгипетської держави. Крім того, до нас дійшли твори релігійного характеру - так звана «Книга мертвих», «Мемфісській богословський трактат» - що містить обряди, заклинання і т.д., що дозволяють померлому, пройти всі труднощі, досягти вічного блаженства, медичні папіруси.
Уявлення про устрій держави в Давньому Єгипті дають і твори античних істориків: Геродота, Діодора сіцілійського, Страбона, Плутарха.
На сьогодні збереглися численні предмети матеріальної культури: стародавні поховання, мумії, предмети побуту, розкопки стародавніх міст, храми, що дозволяють вивчити побут, звичай, культуру і міжнародні зв’язки Єгипту.
Періодизація
Давній Єгипет, як держава, бере свій початок з часу зародження класового суспільства (друга половина IV тис. до н.е.) до падіння і приєднання його до Персидської держави (VI в до н.е.). Історія його ділиться на наступні періоди:
1.Раннє царство - (3000-2800 рр. до н. э.) виникнення мінової торгівлі, утворення єдиної держави з необмеженою владою фараона, формування державного апарату і прошарків урядовців - писарів, грабіжницькі походи до Нубії, царське і общинне землеволодіння.
2. Стародавнє царство -(2800-2250 рр. до н.е.), розквіт культури і державності Давнього Єгипту, поява приватних землеволодінь окремих рабовласників і храмів; зміцнення бюрократичного апарату, апогей могутності фараона, поява постійного війська.
3. I розпад - (2250-2050 рр. до н.е.), посилення номової знаті, виступ її проти центру, розпад єдиної держави на окремі номи.
4.Середнє царство - (2050-1700 рр. до н.е.), відродження централізації, якої прагнуть заможні селяни, оскільки хотіли обробляти т.з. високі поля, які без загальної іригаційної системи були дуже посушливими.
5. II розпад - (1700-1580 рр. до н.е.), ослаблення Єгипту, розорення селян породжують народні повстання (Лейденський папірус), захоплення Єгипту гіксосами (1730г. до н.е.).
6. Нове царство -(1580-1070 рр. до н.е.) боротьба з гіксосами підсилює військову потужність, строго централізований військово-адміністративний апарат влади, успішні загарбницькі війни, зростання чисельності рабів, розквіт цивілізації, приєднання Сірії і Палестини, вдалі походи до Азії, утворення єгипетської імперії.
7. Пізнє царство -(1070-332 рр. до н. э.), Посилення експлуатації приводить до повстання рабів, яке підтримали найманці-іноземці. Ослаблення центральної влади вабить наростання сепаратистських настроїв. Єгипет потрапляє під владу іноземних династій. Збільшення числа найманців в армії вабить підкорення Єгипту і включення його в Персидську імперію (525 р. до н.е.), відродження Єгипту при санської династії.
8. Греко-римській період - (332 р. до н.е.-395 р. н.е.) В IV ст. до н.е. Єгипет захоплюють війська Олександра Македонського, в I ст. до н.е. він стає провінцією Риму, а в 395 р. н.е. - провінцією Візантії.
Об’єднання Єгипту; Ранні і Стародавні царства
Об’єднання Єгипту мало велике значення для розвитку державного апарату, господарства і культури. Концентрація ресурсів і людей у єдиного уряду була обумовлена ходом історичного і господарського розвитку країни. Створювалася загальнодержавна високоефективна іригаційна система, складовою частиною якої були місцеві системи, що забезпечувало процвітання сільського господарства. Розвивалося скотарство, розводилась дрібна і велика рогата худоба. Процвітали ремесла, високого ступеня розвитку досягла обробка каменю, гончарна справа (зображення гончарного круга характерне для декоративного мистецтва Єгипту), металургія (кування і литво міді). Зведення пірамід і інших грандіозних споруд з каменя також вимагали концентрації ресурсів держави.
В Єгипті того часу існувало три типи великих господарств: царські, храмові і вельможні („дім батька” - власне володіння і одержане за службу - умовне володіння). Ця юридична різниця була номінальною, оскільки служба частіше за все передавалася у спадок. Та все ж це не зовсім приватна власність, оскільки верховні права на такі наділи належали фараону. Працівники в господарстві вельможі працювали окремими загонами під наглядом писарів і обліковців. Знаряддя праці належали вельможі. В тому ж становищі знаходилися і ремісники. Швидше за все, вони не мали ні землі, ні знарядь праці, а своє постачання одержували із загального складу. Тобто господарство було практично натуральним, мало пов’язаним з ринком. Ринки існували в межах тих же господарств.
Але працівники не були рабами, оскільки мали сім’ю і деяку власність.
Організація царських і храмових господарств була такою ж, але в них велику частку складала рабська праця. Господарства вельмож і храмів оподатковувалися, а працівники відбували повинності (будівництво пірамід, доріг, каналів і т.д.) на користь центральної влади. Цар міг звільнити вельможу від податків за особливі заслуги.
Разом з цим, існували і громадські господарства, керовані громадською порадою на чолі із старостою, що підкорявся номарху.
Зростала частка рабської праці в господарстві країни. Стали виникати ринки рабів. Велику частину рабів складали військовополонені, меншу - бідняки. Не існувало різкої грані між рабами і працівниками, їх інтереси і свободи практично співпадали. Соціальна напруженість в країні зростала.