При Президентові України утворені і діють також Національна академія державного управління, Національний інститут стратегічних досліджень та Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим.
Повноваження Президента України щодо допоміжних органів свідчать не лише про його політичний статус, урегульований нормами конституційного права, а й про його чисто адміністративні (управлінські) функції. До останніх належать: 1) організація, тобто формування та визначення структури органів, необхідних для забезпечення конституційно окреслених повноважень; 2) управління персоналом, насамперед підбір і призначення їх керівництва; 3) здійснення контролю і координації цих органів та 4) регулювання їх діяльності відповідними указами і розпорядженнями (наприклад, указами Президента України затверджуються положення про структурні підрозділи Адміністрації Президента України та про консультативно-дорадчі органи).
11.4 Президент України: перспективи розвитку
Основними напрямками удосконалення статусу президентства в Україні мають стати напрямки, пов'язані з:
1) реалізацією основних конституційних положень щодо характеристики України як правової, демократичної і соціальної держави. Лише законність та демократизм функціонування інституцій держави і, зокрема, Президента України стане реальною передумовою реального втілення цих характеристик;
2) визначенням президентської влади в Україні та її місця і ролі у системі державної влади;
3) формальним наділенням Президента України, поряд з існуючими функціями, функцією узгодження діяльності органів державної влади;
4) удосконаленням існуючих правових норм і прийняттям нових, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з діяльністю Президента України;
5) необхідністю удосконалення правового регулювання взаємовідносин Президента України з Верховною Радою України та органами державної виконавчої влади.
Основою реалізації цих напрямків має бути відповідне законодавство.
Подальший розвиток президентства в Україні є похідним від визначення статусу України як правової, демократичної, соціальної держави (ст. 1 Конституції України). З цих характеристик держави як соціальної, правової і демократичної, насамперед, важливою видається її характеристика як політичного арбітра у вирішенні внутрішніх питань. З політичним арбітражем держави (у даному випадку мова йде про Україну) прямо пов'язаний арбітраж її глави як уособлення цієї держави.
Для України є доцільним закріплення на конституційному рівні арбітражу глави держави між органами державної влади, а не її гілками. Президент (хоча і обраний всенародно) як орган в державі, не може стояти над гілками влади, бо це дає йому фактично неконтрольовану владу і відповідно ні про яку демократичну і правову державу не може іти мова. Саме у такому аспекті функція арбітражу Президента України є необхідною, оскільки «інститути державної влади, навіть за наявності розвинутої правової системи, не можуть залишатися, без авторитетного арбітра, який, не перебуваючи з цими інститутами у прямих відносинах влади-підпорядкування, однак забезпечує злагоджене їх функціонування, здатний оперативно виводити державну систему із можливих тупикових ситуацій, які не завжди мають форму правового спору» [9, с. 468].
З метою вдосконалення правотворчості Президента України пропонується:– проведення систематизації правотворчої діяльності Президента України з метою виявлення актів Президента України, які не відповідають Конституції та законам України, актів, існування яких втратило актуальність тощо;– врегулювання процедури опрацювання проектів актів Президента України в Адміністрації Президента України шляхом затвердження спеціального регламенту чи внесенням змін і доповнень до існуючого Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України;– упорядкування консультативно-дорадчих органів, утворених при Президентові України з відповідних напрямів реалізації державної політики.Список використаної і рекомендованої літератури1. Вавженчук С.Я. Виконавча влада – Президент України : конституційно-правові аспекти структурної взаємодії // Держава і право. – 2005. – Вип. 30. – С. 246-255.
2. Волощук О.Т. Конституційні проблеми взаємовідносин Президента та виконавчої влади // Держава і право. – 2004. – Вип. 26. – С. 184-190.
3. Горбулін В.П. Діяльність Ради національної безпеки і оборони України з реалізації Концепції національної безпеки держави // Наука і оборона. – 1999. – № 3. – С. 3-6.
4. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР. – Режим доступу : http : // zakon1.rada.gov.ua.
5. Закон України «Про Кабінет Міністрів України». – Режим доступу : http : // zakon1.rada.gov.ua.
6. Кармазіна М. Президентство : український варіант. – К. : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2007. – 365 с.
7. Коваленко А.И. Конституционное право Российской Федерации : схемы, комментарии. – М. : Право и закон, 1996. – 60 с.
8. Конституція України. – Х. : Фоліо, 2006. – 48 с.
9. Конституція України : огляд і коментарі / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко. – К. : Наукова думка, 2006. – 212 с.
10. Конституция Российской Федерации : Научно-практический комментарий / Под ред. акад. Б.Н. Топорнина. – М. : Юристь, 1997. – 716 с.
11. Литвиненко О. Україну нікому розколювати. – Режим доступу: http : // www.uceps.org/ukr/article.php?news_id=683.
12. Конституции государств Європейского Союза. –М. :ІНФРА-М-НОРМА, 1997. – 816 с.
13. Олексенко О. Політична еліта і демократія : дилема поєднання / О. Олексенко // Вісн. Черкаського ун-ту. Політологія та культурологія. – 2008. – № 5. – С. 166-168.
14. Окуньков Л. Президент Российской Федерации. Конституция и политическая практика. – М. : ИНФРА-М, 1996. – 240 с.
15. Осавелюк A.M. Вспомогательные государственные органы зарубежных стран : конституционно-правовой аспект. – М. : Юристь, 1998. – 192 с.
16. Плахотнюк Н.Г., Мельниченко В.І. Інститут президентства в Україні : становлення та розвиток. Монографія. – К. : Вид. дім. Максімус, 2004. – 224 с.
17. Серьогіна С.Г. Теоретично-правові та організаційні засади функціонування інституту президентства в Україні. – Харків : Ксилон, 2001. – 280 с.
18. Сравнительная политика. Основные политические системы современного мира / [Под общ. ред. В.С. Бакирова, Н.И. Сазонова]. – Х. : ХНУ имени В.Н. Каразина, 2005. – 592 с.
19. Тускоз Жан. Міжнародне право. – К. : АртЕК, 1998. – 416 с.
20. Указ Президентa України від 3 квітня 2005 року № 593 «Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій». – htpр : // zakon1.rada.gov.ua.
21. Указ Президента України від 26 квітня 2005 року № 706 «Про Національну раду з питань державного управління та місцевого самоврядування». – Режим доступу : htpр : // zakon1.rada.gov.ua.
22. Указ Президента України від 5 липня 2005 року № 1049 «Про Національну комісію із зміцнення демократії та утвердження верховенства права». – Режим доступу : htpр : // zakon1.rada.gov.ua.
23. Указ Президента України від 26 липня 2005 року № 1132 «Питання контролю за виконанням указів, розпоряджень і доручень Президента України». – Режим доступу : http : // zakon1.rada.gov.ua.
24. Указ Президента України «Про Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України» від 14 жовтня 2005 року № 1446. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.
25. Указ Президента від 19 грудня 2005 року № 1784 «Про внесення змін до Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади». – Режим доступу : htpр : // zakon1.rada.gov.ua.
26. Указ Президента України від 25.02.2010 року № 265/2010 «Про першочергові заходи із забезпечення діяльності Президента України». – Режим доступу : htpр : // zakon1.rada.gov.ua.
27. Черкасов А. И. Глава государства и правительство в странах современного мира. – М.: Экзамен, 2006. – 222 с.
Лекція 12. СИСТЕМА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ:ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
12.1 Єдина система органів виконавчої влади
Основу організаційної структури державного управління становить система органів виконавчої влади, яка, реалізуючи певну частину повноважень держави, виконує функції, пов'язані з реалізацією положень Конституції держави, її законів та інших нормативних актів. Органи виконавчої влади формують своєрідну систему, основним призначенням якої є виконання та забезпечення виконання положень Конституції та законів держави.
Поняття «система органів» має потрійне смислове навантаження.
По-перше, підтверджує наявність у сукупності цих суб'єктів (органів виконавчої влади) певних ознак, притаманних соціальним системам, зокрема таких, як єдність цільового призначення, функціональної самодостатності, ієрархічності внутрішньої організації, субординаційності взаємозв'язків між структурними ланками тощо.
По-друге, воно фіксує відокремленість певної групи державних органів, що входять до конкретної системи, від усіх інших видів органів.
По-третє, окреслює цілком визначений суб'єктний склад даної системи.
Перший аспект системи органів виконавчої влади передбачає необхідність формування дієвої вертикалі виконавчої влади, яка б забезпечувала належну реалізацію законодавчо визначених політичною системою цілей та владних рішень зверху донизу. Відповідно до Конституції вищим органом, що очолює вертикаль виконавчої влади, є Кабінет Міністрів України.
Реалізацію другого аспекту – відокремлення органів виконавчої влади від інших органів державної влади – забезпечує Конституція України. Особливістю виконавчої влади як гілки державної влади є те, що вона має виконавчий та розпорядчий характер і забезпечує практичну організацію виконання законодавчих і нормативних актів.
Третій аспект системи органів виконавчої влади розкривається в розділі VI Конституції України «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади», де обґрунтовано об'єднуються усі ієрархічні рівні органів виконавчої влади – вищий, центральний, місцевий.