Зокрема, 7 липня 2010 р. Верховна Рада Ураїни прийняла у другому читанні та в цілому закон «Про судоустрій і статус суддів» [7]. Законом передбачено запровадження обов'язкової спеціальної підготовки для суддів, у тому числі, перед призначенням на посаду. Ідея чудова, адже спрямована на формування в особи навичок судді ще до заняття посади.
Первинну підготовку мають здійснювати у Школі суддів (сьогодні це Академія суддів) або в інституті (на факультеті) підготовки професійних суддів, створеному Президентом при вищому національному навчальному закладі IV рівня акредитації.
Крім того, запроваджується централізований конкурс для призначення на посаду судді вперше. Його проводитиме Вища кваліфікаційна комісія суддів як перед направленням для проходження спеціальної підготовки, так і після її завершення – для надання рекомендації щодо кандидатури на посаду судді до Вищої ради юстиції. За результатами кваліфікаційного іспиту виводитиметься рейтинг кандидатів, відповідно до якого вони одержуватимуть право на заняття посад.
Закон вперше визначив чіткий перелік підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Вища кваліфікаційна комісія суддів отримала широкі повноваження щодо формування суддівського корпусу та притягнення суддів до відповідальності.
Відповідно до європейських стандартів, розмір заробітку суддів має гарантуватися законом. До прийняття закону про судоустрій ці питання визначалися підзаконними актами, багато з яких навіть не публікувалися.
Згідно з новим законом, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Обіцяний раніше авторами закону мінімальний розмір посадового окладу у 15 мінімальних заробітних плат за остаточною редакцією буде запроваджено у 2015 році. А до цього часу він буде збільшуватися поступово.
Законом передбачено створення Вищого спеціалізованого суду в цивільних та кримінальних справах і позбавлення Верховного Суду функцій касаційної інстанції у цих справах.
Ідея створення окремої інстанції для касаційного розгляду цивільних та кримінальних справ викликала чимало дискусій. Але, на погляд Ігоря Коліушка і Романа Куйбіди [8], вона заслуговує на увагу.
Сьогодні Верховний Суд не справляється з навантаженням у цих справах, а тому не має можливості приділити увагу своїй основній функції – забезпечення однакового застосування законів судами загальної юрисдикції. Мало того, він уповноважений розглядати скарги на свої ж рішення за винятковими обставинами.
Проте закладені законом процесуальні механізми фактично позбавляють Верховний Суд можливостей впливати на практику судів загальної юрисдикції.
По-перше, він втратив повноваження давати судам роз'яснення щодо застосування законодавства, хоча вищі суди такі повноваження зберегли.
По-друге, він може переглядати рішення вищих судів у разі різного застосування лише норм матеріального, а не процесуального права. Навіть більше – лише тоді, коли заяву про перегляд допустить до розгляду відповідний вищий суд, рішення якого оскаржується. Можете собі уявити, наскільки часто це траплятиметься?
По-третє, у разі задоволення заяви, максимум що може зробити Верховний Суд – це скасувати рішення і направити справу на новий розгляд, але не ухвалити нове рішення.
Новий вищий суд має почати свою діяльність з 1 листопада 2010 року.
Ще одна зміна у системі судоустрою – Верховна Рада відмовилася від військових судів. Вважаємо цю зміну позитивною, оскільки військові суди – це певний атавізм радянської судової системи.
Останнім часом судді цих судів справ майже не розглядали, а в частині матеріального та соціального забезпечення були в привілейованому становищі порівняно зі своїми колегами.
Закон також передбачив запровадження автоматизованої системи діловодства в усіх судах. Важливо, що розподіл справ здійснюватиметься за допомогою цієї системи, а отже, головам судів буде складно впливати на цей процес. Також закон суттєво скорочує строки на подання апеляційної та касаційної скарг на рішення суду (відповідно 10 днів і 20 днів, а для оскарження процесуальних ухвал – ще менше).
Список використаної і рекомендованої літератури
1. Баренбойм П. Божественная природа судебной власти // Российская юстиция. – 1996. – № 1. – С. 21-23.
2. Безнасюк А.С., Рустамов Х.У. Судебная власть : Учебник для вузов. – М., 2002. – С. 30-31.
3. Борденюк В.І. Судова влада як складова механізму держави та державного управління // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 2. – С. 151.
4. Брынцев В.Д. Судебная власть (правосудие). Итоги реформ 1992-2003 гг. на Украине. – Харьков, 2004. – 224 с.
5. Глазунова Н.И. Система государственного управления. – М., 2002. – С. 16.
6. Дрішлюк А.І. Законодавче закріплення судового прецеденту на прикладі примусового припинення права власності // Наукові записки. Серія «Право». Вип. 6. – Острог, 2005. – С. 243-249.
7. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року. – Режим доступу : http : // www.zakon.gov.ua.
8. Коліушко І., Куйбіда Р. Новий закон про судоустрій : швидке і неякісне правосуддя від розумних, але залежних суддів. – Режим доступу : http : // www2.pravda.com.ua/. – 26 липня 2010 р.
9. Ківалов С. Судова реформа : потрібні рішучі дії // Дзеркало тижня. – 2010. – 3-9 квітня. – № 13 (793).
10. Конституція України : Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К. : Просвіта, 1996. – 80 с.
11. Локк Дж. Сочинения : В 3-х т. – М. : Юрид. лит., 1985. – Т. 3. – С. 341.
12. Мариненко О. Доступність правосуддя очима служителів Феміди // Дзеркало тижня. – 2008. – 19 липня-1 серпня. – № 27.
13. Организация суда и прокуратуры в СССР : Учебник / Под ред. Н.А. Баженова. – М., 1988. – С. 54-92.
14. Організація судових та правоохоронних органів : Навч. посіб. / За ред. І.Є. Марочкіна, О.М. Толочка, Н.В. Сібільвої. – Харків : Право, 2000. – С. 12.
15. Про доступ до судових рішень : Закон України вiд 22.12.2005 № 3262-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2006. – № 15. – С. 128.
16. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції : Закон України від 17 липня 1997 року № 475/97–ВР // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 40. – С. 263.
17. Про судоустрій України : Закон України від 7 лютого 2002 року № 3018-III // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2002. – № 27-28. – С. 180.
18. Про схвалення Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів : Указ Президента України від 10.05.2006 року № 361/2006 р. – Режим доступу: http : // www.minjust.gov.ua/0/7507.
19. Руссо Ж.-Ж. Избранные сочинения : Пер. с фр. – М. : Гослитиздат, 1961. – С. 574.
20. Стичинський Б. Неупереджене судочинство та юстиція : спільно до реального захисту прав і свобод людини // Право України. – 2001. – № 4. – С. 3-7.
21. Україна в 2005-2009 рр. : стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку : Монографія / За заг. ред. Ю.Г. Рубана. – К. : НІСД, 2009. – 655 с.
22. Україна в 2009 році : конституційний процес і перспективи країни. Біла книга державної політики / За заг. ред. Ю.Г. Рубана. – К. : НІСД, 2009. – 224 с.
23. Чиркин В.Б. Государственное управление. Элементарный курс. – М., 2001. – С. 29, 233-234.
24. Юзикова Н.С. Система судебных и правоохранительных органов органов Украины. Учебное пособие. – Днепропетровск : УкО ИМА-пресс, 2000. – 280 с.
Лекція 18. РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ иДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
18.1 Зарубіжний досвід реформування публічної адміністрації
Модернізація державного управління в Португалії
Після кількаразових спроб упорядкування системи державного управління в Португалії в 1986 році прийнята нова програма модернізації державного управління, спрямована на набуття управлінського апарату статусу сервісної держави для громадян. Для реалізації завдань програми був створений спеціальний Секретаріат модернізації державного управління з невеликої кількості експертів з усіх сфер державного управління.
Щоб забезпечити покращення системи надання державних послуг та упорядкувати структуру державного управління були здійснені наступні кроки:
1) прийнятий Адміністративно-процедурний кодекс, що чітко закріпив стандарти та процедури надання адміністративних послуг;
2) введена в дію електронна інформаційна система для громадян про державні послуги INFOCID;
3) в одному нормативному акті закріплені засади функціонування державної служби;
4) оновлена система оплати праці державних службовців, що не зазнавала змін з 1935 року;
5) закладені нормативні засади та практично впроваджено державно-приватне партнерство;
6) у 1990 році запроваджено Національний день дебюрократизації.
Адміністративна реформа у Франції
Історія демократичних перетворень та розвитку демократичних традицій мала завжди лише один непорушний приклад – Французьку республіку та її Декларацію прав та свобод громадянина та людини. На сучасному етапі Франція залишається взірцем у сфері реформи публічної адміністрації для покращення якості надання державних послуг.
Розуміючи, що основна цінність держави – це її громадяни, які потребують зручності в отриманні послуг, монополією на які володіє держава, в країні проведена широка реформу децентралізації та деконцентрації влади.
Під час реформи були здійснені наступні кроки:
1) надання всіх адміністративних послуг делеговане на місцевий рівень органам місцевого самоврядування;
2) вища влада на місцях передана виборним органам місцевого самоврядування;