– відставання технологізації процесів управлінської діяльності від сучасних потреб державного управління і сучасного рівня розвитку інформаційних технологій;
– нерозвинутість «публічної влади», прямих та зворотних інформаційних зв’язків органів державної влади (органів місцевого самоврядування) з громадськістю та різноманітними недержавними джерелами масової інформації.
Напрями державної політики щодо інтегрованої інформаційно-аналітичної системи визначаються системоутворюючим значенням, яке має ця система для Національної програми інформатизації України, де вона повинна відігравати роль лідера з інтеграційними і координаційними функціями. Тому проблеми, що виникатимуть при створенні даної системи, потребують вирішення на найвищому державному організаційному, науковому і технологічному рівні. Пріоритетними напрямами державної політики України для створення інтегрованої інформаційно-аналітичної системи є:
– нормативно-правове забезпечення створення та функціонування інформаційно-аналітичної системи органів державної влади (органів місцевого самоврядування) та інтегрованої інформаційно-аналітичної системи;
– координація створення та модернізації інформаційно-аналітичної системи органів державної влади (органів місцевого самоврядування);
– створення системи національних інформаційних ресурсів;
– забезпечення правової захищеності авторських прав на інформацію;
– сприяння розвитку культури використання інформаційно-аналітичних матеріалів персоналом органів державної влади й органів місцевого самоврядування;
– забезпечення інформаційної безпеки всіх учасників інформаційних процесів в державі;
– створення системи захисту інтелектуальних ресурсів;
– залучення аутсорсингових центрів для вирішення міжвідомчих завдань;
– створення умов для інтенсифікації розробки та впровадження програмних засобів аналітичної обробки інформації;
– забезпечення використання Інтернету та розвитку «електронної демократії»;
– сприяння підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів для розробки, експлуатації та розвитку систем інформаційно-аналітичної діяльності.
При створенні інтегрованої інформаційно-аналітичної системи доцільним є застосування програмно – цільового методу формування, виконання та фінансування завдань за визначеними пріоритетними напрямками [9].
Для підвищення ефективності роботи аналітичних та інформаційно-технологічних служб необхідні узгоджені рішення як на міжрегіональному, так і на державному рівні. Залишається актуальною координація подальшого розвитку і використання регіональних та державних інформаційно-комунікаційних систем, які складають сьогодні елементи єдиного інформаційно-аналітичного простору органів державної влади. Всі ці проблеми можна вирішити лише спільними зусиллями органів державної влади та органів місцевого самоврядування
Список використаної і рекомендованої літератури
1. Вступ до політичної аналітики : Навч. посіб. / Авт. кол. : С.О. Телешун, О.Р. Титаренко, І.В. Рейтерович, С.І. Вировий; За заг. ред. С.О. Телешуна. – К. : Вид-во НАДУ, 2006. – 220 с.
2. Горовий В.М. Роль інформаційно-аналітичних служб у поширенні наукових знань. –Режим доступу : http : // mndc.naiau.kiev.ua/Gurnal/4text/4_18.htm.
3. Горовий В., Нечай М. СІАЗ : обслуговування владних структур. – Режим доступу : Помилка! Неприпустимий об'єкт гіперпосилання..
4. Грановский В. Современные фабрики мысли. – К. : Агентство гуманитарных технологий, 1999. – 86 c.
5. Информационно-аналитическое обеспечение законодательной деятельности : проблемы и опыт // Аналитический вестник Совета Федерации ФС РФ. – 2002. – № 2 (157). – С. 92.
6. Кальниш Ю.Г. Інституціональні особливості аналітичного супроводу процесів вироблення та реалізації державної політики в сучасній Україні // Вісник НАДУ. – 2006. – № 2. – C. 37-43.
7. Леонов А.В. Застосування технологій мультимедіа для забезпечення інформаційно-аналітичної роботи. – Режим доступу : Помилка! Неприпустимий об'єкт гіперпосилання..
8. Неурядові аналітичні центри в сучасному суспільно-політичному контексті : проблеми та виклики // Національна безпека і оборона. – 2007. – № 6. – С. 24-35.
9. Проект Концепції формування та функціонування інформаційно-аналітичної системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. – Режим доступу : Помилка! Неприпустимий об'єкт гіперпосилання..
10. Пушкаш Д.И. Информационно-аналитическая работа как процесс семантической обработки данных. – Режим доступу : Помилка! Неприпустимий об'єкт гіперпосилання..
11. Свириденко C.C. Информационные технологии интеллектуальной деятельности. – M. : МНЭПУ, 1995. – 263 c.
12. Сорока М.Б. Національна система реферування української наукової літератури / НАН України, Нац. б-ка України імені В.І. Вернадського. – К. : НБУВ, 2002. – 209 с.
13. Телешун С.О., Баронін А.С. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації. – К. : Вид. А.В. ПАЛИВОДА, 2001. – 112 с.
14. Теорія і практика політичного аналізу : Навч. посіб. / За заг. ред. О.Л. Валевського, В.А. Ребкала. – К. : Міленіум, 2003. – 228 с.
Лекція 22. ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
22.1 Основні моделі зв’язків з громадськістю в системі державної влади
Не виникає сумнівів, що в демократичному суспільстві повинні існувати механізми громадського контролю за діяльністю влади. Ефективність таких механізмів визначається, передусім, рівнем відкритості і прозорості цієї влади завдяки інформуванню громадськості про її діяльність. Прозорість влади є однією з основних засад функціонування правової держави, в якій забезпечується участь громадськості у формуванні та здійсненні державної політики, її вплив на всі етапи процесу прийняття державних рішень, а також відкритий доступ до повної об’єктивної й достовірної інформації, якою володіють органи влади (публічної інформації).
Від якості інформування громадськості про діяльність органів влади залежить й її ефективність. Недостатнє розуміння функцій влади, її ролі в суспільстві, принципів взаємин між чиновниками і громадянами обумовлює постання вкрай незадовільних умов здійснення громадянами права на доступ до публічної інформації, а відтак – на участь у формуванні та реалізації державної політики.
Єдина можливість для створення дієвого механізму співпраці влади та громадськості – це налагодження стабільних та ефективних зв’язків з громадськістю.
В даному випадку під громадськістю розуміються групи людей всередині або поза організації, з якими організація так чи інакше взаємодіє [3, c. 55].
Всі PR – дії повинні бути спрямовані на конкретні групи людей – представників громадськості. Тобто, більша частина діяльності у сфері налагодження зв’язків з громадськістю спрямована з конкретними повідомленнями на конкретні прошарки суспільства. У цій сфері не існує (за деякими винятками) повідомлень, спрямованих на суспільство в цілому. Паблік рилейшенз у цьому випадку застосовується вибірково, що і призводить до більш успішної та повної передачі конкретних чітко визначених типів повідомлень цільовій аудиторії. Наприклад, інформація про підвищення заробітної плати вчителям шкіл об’єктивно цікава учителям шкіл, а нові правила оформлення паспорта моряка – самим морякам та агенціям, що пов’язані з ними.
Незважаючи на складність соціально-класової системи, громадськість можна розділити на десять основних категорій, які притаманні будь-якій цільовій аудиторії:
1) суспільство;
2) потенційні співробітники;
3) співробітники;
4) постачальники матеріалів та послуг;
5) інвестори, фінансовий ринок;
6) дистриб’ютори;
7) споживачі, користувачі;
8) лідери громадської думки;
9) громадські організації;
10) ЗМІ [3, c. 56].
Коротко проаналізуємо кожну з основних категорій громадськості через завдання, що ставляться перед органами державної влади.
1. Суспільство (community). У цьому випадку комунікаційними проблемами, що повинні обговорювати та вирішувати органи влади (в залежності від місцезнаходження та рівня) може бути цілий спектр проблем: безпека, забруднення, охорона здоров’я, ситуація на дорогах тощо.
2. Потенційні співробітники (potential employees) можуть знаходитися в інших організаціях або, навіть, навчатися у школах або вузах. Вони не будуть намагатися влаштуватися на роботу в організацію або відповісти на оголошення про вакансії, поки не зрозуміють, чим цей орган державної влади займається. Потенційні співробітники почнуть розглядати організацію як потенційно доброго для себе роботодавця, якщо будуть впевнені, наприклад, у достатньо високому рівні заробітної плати, пільгах, загальному престижі роботи тощо.
3. Співробітники (employees) можуть бути різних типів: перші керівники, їх заступники, керівники підрозділів, спеціалісти, проте всі вони – державні службовці. Усі вони можуть бути зосереджені в одному приміщенні, а можуть діяти автономно. Вони мають різний стаж, зарплати, проте за допомогою конкретних PR-акцій необхідно до кожного донести дух корпоративізму, об’єднати в один колектив. Окремою групою стоїть технічний персонал: охоронці, прибиральниці, водії, монтери, електрики тощо, однак саме вони забезпечують нормальні умови роботи для державних службовців. І тому не можна виключати їх з загальної схеми корпоративної комунікації.
4. Постачальники (suppliers) можуть бути двох видів: ті, що надають послуги з водо-, тепло-, електрозабезпечення, та ті, що надають професійні послуги (експерти, консалтингові фірми тощо).
5. Інвестори, фінансовий ринок (financial publics) у державному управлінні, де органи державної влади фінансуються з державного бюджету. Якщо робота конкретного державного органу буде неефективна, бюджетне фінансування можуть скоротити або, навіть, припинити, а орган ліквідувати.