Державне управління (стр. 85 из 99)

– прес-служба центрального органу виконавчої влади;

– прес-служба місцевого органу виконавчої влади.

Окремо слід розглядати Головну службу інформаційної політики Адміністрації Президента України, яка представляє скоріше державний «медіа-холдинг», створений за зразком служби комунікації Білого Дому (США) та систему (якщо її так можна назвати) зв’язків з громадськістю у районних державних адміністраціях, в яких напрямок взаємодії із засобами масової інформації покладений або на відділ (сектор) з питань внутрішньої політики, або (і це кращий випадок) – на особу прес-секретаря голови РДА.

Відповідно до покладених завдань та функцій узагальнена типова організаційна структура прес-служби ЦОВВ виглядає наступним чином:

Рис. 22.5 Типова структура служби взаємодії із засобами масової інформації та громадськістю ЦОВВ [10]

Інформаційно-аналітичний відділ (відділ моніторингу) – забезпечує збір та обробку зовнішньої та внутрішньої інформації, готує інформаційні звіти для керівництва органу влади.

Відділ взаємодії із засобами масової інформації – підтримує та встановлює контакти зі ЗМІ, готує та розповсюджує інформацію про діяльність ЦОВВ, організовує та проводить прес-конференції, брифінги, засідання «круглих столів» тощо.

Відділ взаємодії з громадськими організаціями – співпрацює з об’єднаннями громадян, організовує та проводить засідання громадських рад та «круглих столів».

Проте необхідно відзначити, що кількість відділів та їх назви у конкретній прес-службі можуть змінюватися у залежності від завдань та функцій покладених на них. Наприклад, вона може складатися з 2 відділів (найчастіше за рахунок відділу взаємодії з громадськими організаціями), або місце відділу взаємодії з громадськими організаціями може зайняти відділ підтримки та наповнення офіційного веб-сайту ЦОВВ. Також відділи відповідно до штатного розпису та покладених завдань і функцій можуть бути секторами.

Згідно з штатним розписом міністерств, державних комітетів, органів зі спеціальним статусом у службі зв’язків із ЗМІ, громадськістю та організаціями працює від 10 до 15 осіб: начальник (виконує і обов’язки прес-секретаря керівника ЦОВВ), заступник керівника – начальник відділу або сектору (2-3 особи, в залежності від кількості відділів), від 6 до 11 провідних та головних спеціалістів.

Необхідність такої кількості людей пояснюється масштабами, інтенсивністю та різноплановістю роботи. Причому, слід підкреслити універсальність всіх працівників прес-служби. Якщо керівник переважно координує та спрямовує роботу підрозділу, то інші співробітники (незважаючи на певну спеціалізацію, наприклад, у моніторингу, написанні прес-релізів або запрошенні представників ЗМІ на заходи ЦОВВ) можуть замінити свого колегу і успішно упоратися з його посадовими обов’язками.

Стосовно прес-служб місцевих органів влади, в першу чергу, обласних державних адміністрацій, то вони функціонують переважно у структурі патронатної служби голови, носять назву сектора або відділу і складаються з 3-5 осіб. Очолює прес-службу – прес-секретар. Причому, незважаючи на обмеженість людських та матеріальних ресурсів, ці підрозділи виконують майже той самий обсяг функцій, що і прес-служби ЦОВВ.

У складі обласних державних адміністрацій існують підрозділи взаємодії з громадськістю (може входити до складу управління внутрішньої політики), управління інформації та зв’язків із засобами масової інформації, відділ (сектор) прес-служби (в патронатній службі голови облдержадміністрації) та особистий прес-секретар голови облдержадміністрації.

В умовах упровадження сучасної парадигми державного управління «служіння влади людям», що передбачає задоволення потреб громадян і розвиток соціального партнерства, особливого значення набуває комунікативна технологія «маркетинговий PR» як ефективний засіб управління цим процесом на основі інтегрованих маркетингових комунікацій з метою формування партнерських відносин між владою і цільовими групами громадськості.

Застосування маркетингового PR місцевими органами влади передбачає створення єдиної системи стратегічного планування їх діяльності за такими етапами: аналіз внутрішнього і зовнішнього середовищ; визначення місії та загальних цілей місцевих органів влади; вивчення комунікативних потреб споживачів публічних послуг, державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, формування узгоджених цілей комунікації; сегментація та позиціювання об’єктів комунікації; розроблення стратегії, програми інтегрованих комунікацій, інструментів зворотного зв’язку та ін.

Покращення організаційного забезпечення комунікативної діяльності місцевих органів влади шляхом застосування клієнт-орієнтованих підходів і технологій маркетингу потребує: реформування організаційних структур управління; перегляду повноважень і підвищення відповідальності інформаційних служб, приведення їх у відповідність з маркетинговими принципами; впровадження у діяльність місцевих органів влади інноваційних комунікативних технологій; комплексного застосування комунікативних інструментів маркетингу; внесення змін до організаційної культури та ін. Однією з важливих умов удосконалення організаційно-правового механізму комунікативної діяльності місцевих органів влади є формування системи професійних кадрів – спеціалістів у галузі комунікацій із широкими міждисциплінарними знаннями та навичками прийняття управлінських рішень на основі маркетингових досліджень.

Удосконалення правового регулювання комунікативної діяльності місцевих органів влади в Україні можливе за умови закріплення чіткої ієрархічної єдності законів, нормативних актів щодо задоволення комунікативних потреб громадськості та органів влади; узгодження понятійного апарату і нових правових актів у сфері суспільних комунікативних відносин із раніше прийнятими; нормативно-правового забезпечення імплементації маркетингових підходів і технологій у діяльність владних структур [12].

Список використаної і рекомендованої літератури

1. Алёшина И.В. Связи с общественностью-PR. – Режим доступу : http : // socioline.ru.

2. Бельских И.Е. Теория и практика корпоративных паблик рилейшнз : учеб. пособие. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2005. – 160 с.

3. Джефкинс Ф., Ядин Д. Паблик рилейшнз. Уч. пособие для вузов / Пер. с англ. под редакцией Б.Л. Еремина. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 416 с.

4. Закон України «Про інформацію». – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua/.

5. Звіт про роботу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у 2006 році. – Режим доступу : Помилка! Неприпустимий об'єкт гіперпосилання..

6. Конституція України. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua/.

7. Крылов И.В. Маркетинг (социология маркетинговых коммуникаций). Учеб. пособие. – М. : Изд-во Центр, 1998. – 192 с.

8. Малімон В.І. Комунікаційна політика в діяльності державного службовця : Навч посібник. – Івано-Франківськ : ІФОЦППК, Сімик, 2007. – 112 с.

9. Малімон В.І. Комунікаційна політика в діяльності державного службовця : Навч. посібник. Друге видання. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2007. – 328 с.

10. Мартинець Н.С. Зв’язки з громадськістю в центральних органах виконавчої влади : Магістерська (8.150000 «Державне управління» / НАДУ при Президентові України. – К., 2007. – 86 с.

11. Міжнародна агенція «Internet World Stats». – Режим доступу : Помилка! Неприпустимий об'єкт гіперпосилання..

12. Терещенко Д.А. Маркетингові підходи до моделювання комунікацій системи надання управлінських послуг / Д.А. Терещенко // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. ЛРІДУ НАДУ / за заг. ред. П.І. Шевчука. – Вип. 12. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2007. – С. 400-406.

13. Galtung J., Ruge M.H. The structure of foreign news. // Journal of Peace Research. – Vol. 2. – 1965. – P. 64-90.

14. Gerbner G. Institutional pressures on mass communicators // The Sociology of Mass Media Communicators : Sociological Review Monograph. – Vol. 13. / Ed. : P. Halmos. – University of Keels, 1969. – P. 205-248.

15. Gieber W., Johnson W. The City Hall beat : a study of reporter and source roles // Journalism Quarterly. – 1961. – Vol. 38. – P. 289-297.

16. Ericson R.V., Baranak P.M., Chan J.B.L. Visualizing Defiance. – Toronto : University of Toronto Press, 1987.

17. Levin K. Channels of group life // Human Relations. – 1947. – Vol. 1. – P. 143-153.

18. White D.M. The «Gatekeepers» : a case studу in the selection of news. // Journalism Quarterly. – Vol. 27. – 1950. – P. 383-390.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Розкрийте сутність відкритості і прозорості державного управління. Покажіть на основі відповідних правових норм, яким чином забезпечується прозорість та відкритість діяльності окремих органів виконавчої влади. Сформулюйте власні пропозиції щодо вдосконалення цих норм.

2. Покажіть необхідність, сутність і доцільність делегування повноважень у системі «місцеві державні адміністрації – органи місцевого самоврядування». Умови і підстави подібного делегування.

3. Оцініть позитивні та негативні сторони поєднання в м. Києві однією особою посад голови Київської міської державної адміністрації і Київського міського голови. Покажіть доцільність/недоцільність поєднання посад керівників органів виконавчої влади і керівників органів місцевого самоврядування на рівні областей і районів.

4. Охарактеризуйте структуру правового регулювання у сфері, де Ви працюєте, або збираєтеся працювати.

5. Визначте форми участі громадян у здійсненні державного управління (виходячи з поняття державного управління у вузькому значенні). Покажіть, яким чином можливо активізувати цю участь. Обґрунтуйте Ваше бачення необхідності, змісту, темпів подолання відчуження народу від влади.