Бюрократичні організації – одна зі сфер класичного напряму менеджменту, у якій основна увага приділяється раціональному, безособовому управлінню, здійснюваному за допомогою чіткого визначення посадових обов’язків і відповідальності робітників, ведення формальної звітності, поділу власності та управління.
Бюротика – засоби системного діловодства. Поширення бюротики ламає сформовані раніше традиційні взаємини, характерні для бюрократичної структури, підвищує значущість взаємозв’язків між конкретними виконавцями і керівництвом.
Вертикальна команда – формальна команда, що включає в себе менеджера і його офіційних підлеглих відповідно до командного ланцюжка організації.
Вертикальні зв’язки – інформаційні відносини, побудовані на засадах підпорядкованості між керівниками та їх підлеглими, коли перші наділені правом віддавати розпорядження, а інші повинні їх виконувати.
Виконавча влада (executive (administrative) power) – влада, що забезпечує безпосереднє управління державними справами.
Висхідні комунікації – повідомлення, передані з нижчих рівнів організації на вищі рівні ієрархії.
Витрати на координацію – час та енергія, необхідні для координації, спрямованої на досягнення поставлених цілей діяльності команди.
Вихідне інтерв’ю – співбесіда зі співробітником, що звільняється, мета якої - ідентифікація причин такого рішення.
Вихідний план – план виконання робіт програми, що містить вихідні відомості про основні тимчасові й вартісні параметри робіт, що прийнято до виконання. У вихідному плані, як правило, фіксуються обсяги робіт, планові дати початку і закінчення завдань проекту, тривалості завдань, розрахункові вартості завдань.
Вищий керівник – у матричній структурі керівник, що відповідає як за продуктові, так і за функціональні командні ланцюжки, за підтримку балансу влади між двома боками матриці.
Вищий менеджер – менеджер, що досяг вершини організаційної ієрархії і несе відповідальність за діяльність організації в цілому.
Відкрита система – система, що взаємодіє із зовнішнім середовищем.
Відкриті комунікації – обмін інформацією всіх типів між усіма членами організації, її функціональними відділами і рівнями ієрархії.
Віртуальна команда – команда, члени якої широко використовують комп’ютерні технології і програмне забезпечення спільного доступу так, що географічно віддалені її члени мають можливість додати свій внесок у досягнення загальних цілей.
Влада – реальна здатність і можливість для окремих людей, груп, верств, класів здійснювати визначальний вплив на діяльність інших людей, людських спільнот за допомогою політичних, економічних та моральних засобів.
Влада державна – політико-правовий інструмент забезпечення існування держави та досягнення її цілей через систему повноважень і засобів, що застосовуються від імені суспільства для захисту і реалізації спільногоінтересу, забезпечення загальних і часткових потреб, реалізації функцій регулювання та вирішення конфліктів у суспільстві. В.д. за обсягом і засобами впливу перевищує всі інші різновиди влади, поширюючись на всі сфери життєдіяльності суспільства. Вона здійснюється державою за посередництвом спеціального апарату примусу або переконання, володіє монопольним правом видавати нормативно-правові акти, обов'язкові для всіх громадян даної держави. В.д. складається із трьох гілок: законодавчої, виконавчої, судової.
Влада в організації – обмежене право використовувати ресурси організації і спрямовувати зусилля працівників організації на виконання завдань.
Владні повноваження – офіційне законне право менеджера приймати рішення, віддавати накази і розподіляти ресурси для досягнення бажаних результатів організації.
Внутрішні змінні – ситуаційні фактори всередині організації (цілі, структури, завдання, технології і люди).
Внутрішня винагорода – задоволення, яке людина одержує у процесі виконання певної роботи.
Горизонтальні зв’язки – інформаційні відносини між рівноправними керівниками і структурними підрозділами, які взаємодіють у процесі управлінської діяльності, побудовані на засадах інтердепенції (взаємозв'язку, взаємозалежності) або констеляції (опосередкованої залежності).
Делегування – процес передачі менеджерами владних повноважень і відповідальності працівникам, що посідають позиції на інших рівнях ієрархії.
Дельфі-група (метод Дельфі) – форма групового прийняття рішень, коли фахівці висловлюють своє ставлення до проблеми в письмовому вигляді, керуючись запитальниками, а керівник групи узагальнює їх у спеціальному резюме, після чого експерти одержують новий запитальник проблеми і так доти, поки не буде досягнутий консенсус.
Демократичний лідер – керівник, що делегує владні повноваження співробітникам, сприяє їхній участі в управлінні і при впливі на підлеглих покладається на референтну й експертну владу.
Державна цільова програма – комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. Д.ц.п. поділяються на: 1) загальнодержавні (економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля) – програми, які охоплюють всю територію держави або значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади; 2) інші програми, метою яких є розв'язання окремих проблем розвитку суспільства та економіки, а також проблем розвитку окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки.
Державне управління – 1) вид державної діяльності, у межах якого практично реалізується виконавча влада; 2) цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.
Державний апарат – публічно-правова інституційна система органів державної влади, їх підрозділів і посад, віднесених до державної служби.
Децентралізація – передача владних повноважень щодо прийняття рішень у напрямі нижніх рівнів організації.
Децентралізована мережа – командна комунікативна структура, яка припускає, що при розв’язанні проблем або прийнятті рішень усі члени вільно спілкуються між собою, однаковою мірою опрацьовують інформацію і приймають узгоджене рішення.
Ефективність управління (administration effectiveness) (від лат. effectivus – досягаючий певного ефекту, необхідного результату) – це результат, зіставлений із витратами на його досягнення або з цілями.
Загальна соціальна ефективність (general social effectiveness) державного управління – ефективність, що розкриває результати функціонування системи, тобто сукупності суб'єкта і керованих об'єктів державного управління, має комплексний характер.
Зв'язки з громадськістю (public relations) – «паблік рилейшнз» (від англ. public relations – відносини з публікою, зв'язок з громадськістю) – одна із функцій управління, яка сприяє встановленню та підтриманню спілкування, взаєморозуміння та співробітництва між організацією і громадськістю.
Інноваційна політика держави – сукупність форм, методів і напрямів впливу держави на виробництво з метою випуску нових видів продукції і технології та розширення на цій основі ринків збуту вітчизняних товарів.
Інноваційна програма – комплекс інноваційних проектів і заходів, узгоджений за ресурсами, виконавцями і термінами їх здійснення, що забезпечує ефективне розв’язання завдань з освоєння і поширення принципово нових видів продукції (технології).
Інноваційна сфера – система взаємодії інноваторів, інвесторів, товаровиробників конкурентоспроможної продукції (послуг) і розвиненої інфраструктури.
Інноваційний менеджмент – один з основних напрямів стратегічного менеджменту, здійснюваного на вищому рівні управління комерційною організацією. Головна мета інноваційного менеджменту – визначення напряму інноваційної діяльності організації таких галузей як: розробка і впровадження нової продукції і технології; раціоналізація менеджменту організації, удосконалювання організації виробництва продукції або послуг, економічні й соціально-психологічні зміни.
Інноваційний потенціал – сукупність різноманітних видів ресурсів, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, інформаційні, науково-технічні й інші ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності.
Кар’єра – у широкому розумінні – послідовність розвитку людини в основних сферах життя (трудовій, родинній, творчій). Кар’єра характеризується динамікою соціально-економічного становища, статутно-рольових характеристик, форм соціальної активності особистості. У вузькому розумінні вищезазначене поняття зв’язується із просуванням особистості у трудовій діяльності.
Керівник – особа, наділена повноваженнями приймати управлінські рішення і здійснювати організацію їхнього виконання.
Керівники, що трансформують – лідер, що відрізняється особливими здібностями у впровадженні інновацій і здійсненні змін.
Керівництво – а) управління, що характеризується цілком визначеними функціональними пріоритетами; б) функція управління у складі основних функцій, які розкривають зміст управління.