- міністерства (18);
- державні комітети (21);
- інші органи виконавчої влади (51 !);
Як бачимо, центральні органи виконавчої влади незалежної та демократичної України за кількісною характеристикою перевершили навіть досить бюрократичний апарат радянської України. Першою ж спробою врегулювати правовий статус центральних органів виконавчої влади можна вважати затвердження 12 березня 1996 р. Указом Президента Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України[17]. Цим положенням встановлювались загальні риси та призначення цих органів, але, нажаль, не були виділені та закріплені види та розмежування повноважень “міністерств та інших органів виконавчої влади”.
1998 рік ознаменувався оголошенням Указом Президента України Концепції адміністративної реформи України[18], яка встановлювала загальні засади та основні етапи реформування усієї системи державного управління. Це був перший фундаментальний документ з науковим підґрунтям, який заклав подальший розвиток законодавства і до цього часу відіграє ключову роль у практиці нормотворення[19].
Наступним кроком у спробі врегламентувати діяльність центральних органів виконавчої влади став Указ Президента України “Про систему центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р.[20]. Це є останній нормативно–правовий акт, який чітко і в повному обсязі встановлює правовий статус центральних органів виконавчої влади. Зокрема, в ньому закріплюється, що до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (що є певною новелою в законодавстві про органи виконавчої влади).
Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів за поданням державного секретаря міністерства. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей.
Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем’єр–міністр України або один із віце–прем’єр–міністрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.
Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань.
На цьому реформування центральних органів виконавчої влади в рамках третього періоду було призупинено і почалося активне реформування правового статусу керівників та інших посадових осіб центральних органів виконавчої влади.
Найбільш вагомим було запровадження статусу політичних діячів у системі органів виконавчої влади. Це було зроблено відповідно до Указу Президента “Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні” від 29 травня 2001 р. [21] і срямовано на зміщення акцентів в центральних органах виконавчої влади з оперативно–тактичної управлінської роботи на загальностратегічну діяльність державного регулювання. Статус політичного діяча надається лише членам Уряду, до яких належать і керівники міністерств – міністри. Щодо статусу політичного діяча, то він є компонентом єдиного статусу керівника органу виконавчої влади та вказує на виключність місця та ролі певного керівника в системі виконавчої влади. Більш докладно ми розглянемо проблематику посад політичних діячів у подальших розділах.
Ще однією новелою, що містилася в Указі Президента “Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні”[22], було запровадження посади державних секретарів міністерств.