Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачені процесуальні строки, що визначають періоди у часі проходження адміністративних справ. Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення.
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також для запобігання вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами. За вчинення адміністративних правопорушень природоохоронного законодавства можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення: попередження, штраф та інше.
Попередження є заходом виховної дії, суть котрої полягає в офіційному вираженні негативної оцінки поведінки порушника з боку державного органа або посадової особи.
Штраф як захід адміністративного покарання становить собою грошове покарання, яке накладається посадовою особою на винного в здійсненні адміністративного проступку.
При накладанні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність.
Обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються: щире розкаяння винного; відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;
вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або збігу тяжких особистих чи сімейних обставин та інше.
Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються: продовження протиправної дії, не зважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;
повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному покаранню; вчинення правопорушення групою
осіб та інше.
Оскарження або перегляд постанови в порядку нагляду
Це питання знаходиться у віданні відповідних органів, на які покладені контроль і нагляд за законністю розгляду справ про адміністративні правопорушення. Такими органами є: вищестояща посадова особа, народний суд. Підставою для перегляду справи можуть бути: скарга громадянина, щодо якого ухвалено постанову; протест прокурора чи відповідні дії вищестоящого органу чи посадової особи.
Скарга на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подана протягом десяти днів з дня винесення постанови в порядку, передбаченому законодавством України. В разі пропуску зазначеного строку без поважних причин скарга на розгляд не приймається. Подання у встановлений строк скарги зупиняє виконання постанови про накладання адміністративного стягнення до розгляду скарги.
Копія рішення по скарзі або протесту на постанову у справі про адміністративне правопорушення протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої її винесено.
Виконання постанови
Постанова про накладання адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення.
Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладання адміністративного стягнення здійснюється службовою особою, яка винесла постанову.
Не підлягає виконанню постанова про накладання
адміністративного стягнення, якщо її не було передано до виконання протягом трьох місяців з дня винесення (ст. 303 КУАП).
1.7. Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення
Розглядають справи про такі адміністративні порушення:
• органи державного гірничого нагляду - про порушення законодавства про надра (ст. ст. 47, 57, 58 КУАП);
• органи та установи, що здійснюють державний санітарний нагляд,- про адміністративні правопорушення зв'язані з порушенням санітарно-гігієнічних правил і норм, передбачених ст. ст. 78, 79, 80,81 КУАП;
Контрольні запитання та завдання
1. Що таке екологічна відповідальність?
2. Поняття екологічного правопорушення.
3. Цивільно-правова відповідальність.
4. У чому полягає адміністративна відповідальність?
5. Розкажіть про адміністративне розслідування за фактом конкретного порушення статей природоохоронного законодавства.
Розділ 2
ЯДЕРНА ТА РАДІАЦІЙНА БЕЗПЕКА
ПЛАН (логіка викладу)
1. Загальна характеристика.
2. Стан атомної енергетики.
3. Джерела іонізуючого випромінювання в народному господарстві.
4. Радіоактивні відходи і поводження з ними.
5. Стан уранодобувної та переробної промисловості.
6. Стан нормативної бази з ядерної та радіаційної безпеки.
2.1. Загальна характеристика
Впродовж кількох десятиліть в Україні здійснюється масштабна ядерна програма, але тільки з набуттям незалежності в національному Законодавстві проголошено пріоритет безпеки людини і довкілля як основи державної політики в ядерній галузі.
Приєднання України, як суверенної держави, до ряду міжнародних Конвенцій та Угод поклало на неї відповідальність та зобов'язання по дотриманню вимог цих правових актів. Зокрема, ратифікація Україною Конвенції з ядерної безпеки продемонструвала визнання нею:
• відповідальності за ядерну безпеку тих ядерних установок, що знаходяться під її юрисдикцією;
• необхідності забезпечення того, щоб використання ядерної енергії було безпечним, добре відрегульованим та екологічно раціональним;
• необхідності повсякчасного сприяння підтриманню високого рівня ядерної безпеки;
• зобов'язань щодо використання основоположних, сформульованих на міжнародному рівні керівних принципів безпеки.
Досвід розвинутих ядерних держав свідчить про те, що безпечне використання ядерних технологій пов'язане з вирішенням численних і складних проблем і можливе тільки за умов ефективного регулювання безпеки, управління нею та наявності адекватного наукового, аналітичного, технічного, методичного та експертного
супроводу.
За кількістю ядерних енергетичних установок Україна посідає 8-е місце в світі і 5-е в Європі. Запорізька АЕС є найпотужнішою атомною електростанцією в Європі.
В Україні існує 5 АЕС із енергоблоками, які мають різні конструктивні особливості та знаходяться на різних стадіях життєвого циклу:
Рівненська АЕС - три енергоблоки;
Хмельницька АЕС - один енергоблок;
Південно-Українська АЕС - три енергоблоки;
Запорізька АЕС - шість енергоблоків;
Чорнобильська АЕС - три енергоблоки. Основу реакторного парку України складають водо-водяні реактори типу ВВЕР-1000, реактори ВВЕР-440 та уран-графітові канальні реактори типу РБМК-ІООО. В Україні розташовано два дослідницьких реактори:
ВВР-М - в м. Києві, (Київський інститут ядерних досліджень НАН) та ДР-100 -ум. Севастополі (Севастопольський інститут ядерної енергії і промисловості).
Україна має шість регіональних підприємств Державного об'єднання «Радон» по поводженнюз радіоактивними відходами, які приймають на збереження радіоактивні відходи від усіх галузей народного господарства (крім ядерної енергетики).
У 30-кілометровіи зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, непристосованих сховищах велика кількість радіоактивних відходів, які утворились внаслідок аварії на 4-му енергоблоці. Головним джерелом небезпеки залишається об'єкт «Укриття», в якому зосереджені радіоактивні та ядерні матеріали, сумарна активність яких складає 20 млн Кюрі.
Підприємства по видобутку та переробці уранової руди знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях і належать до виробничого об'єднання «Східний гірничо-збагачувальний комбінат».
Видобування уранової руди в Україні, головним чином, провадиться на 3-х виробничих майданчиках: Жовтоводському, Кіровоградському та Смолінському рудниках. У 1996 р. ВО «СхідГЗК» передане для промислового використання Новокостянтинівське родовище. Девлатівське та Братське родовища (Дніпропетровська та Миколаївська області) вже кілька років не експлуатуються і там продовжуються рекультиваційні роботи, після закінчення яких, землі будуть передані у господарське використання.
Україна належить до країн з розвиненим використанням ядерних технологій та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) по всіх напрямах господарчої, медичної та наукової діяльності. За неповними даними, в областях України є близько 2086 потенційних заявників (без медичних установ), що мають отримати дозвіл на здійснення діяльності з ДІВ. У зв'язку з економічною кризою деякі підприємства припинили свою Діяльність, у т. ч. і з джерелами іонізуючого випромінювання. Це спричинило необхідність нагального вирішення проблем запобігання несанкціонованому обігу ДІВ та їх втратам, що може призвести до опромінення людей і забруднення навколишнього середовища.
2.2. Стан атомної енергетики
Питання, пов'язані з радіаційною та ядерною безпекою АЕС, вивчаються та аналізуються як національними органами, уповноваженими державою, так і міжнародними організаціями та експертними комісіями.
Особлива увага міжнародних експертів та комісій, в основному, зумовлена специфікою проектів АЕС, розроблених у колишньому СРСР, та низкою концептуальних рішень забезпечення ядерної та радіаційної безпеки, що відрізняються від прийнятих у міжнародній практиці.
Ядерна безпека АЕС, насамперед, залежить від стану експлуатаційної безпеки. Аналіз і оцінка експлуатаційної безпеки АЕС виконуються на основі аналізу звітів з порушень у роботі АЕС, річних звітів з поточного стану експлуатаційної безпеки, а також за результатами інспекційних перевірок.
На сьогодні продовжується реалізація програми заходів по підвищенню безпеки діючих енергоблоків з реакторами типу ВВЕР. Але обсяг та види робіт кожна АЕС вимушена корегувати з огляду на економічні та матеріально-технічні чинники.