Реферат з правознавства
Значення Конституції для суспільства, її правова охорона
Конституція є суспільним правом і головна її мета — охорона свободи, оскільки свобода людини є засадою життєвого устрою. Конституція регулює відносини держави і суспільства у такий спосіб, щоб держава в особі її органів і по садових осіб, залишаючись гарантом прав і свобод, не могла політичне» контролювати суспільство.
Разом з тим самій Конституції як нормативному регулятору необхідні гарантії правової охорони. У зв'язку з цим суспільство як «контролер» публічної влади в особі різних об'єднань громадян, у тому числі інших суб'єктів, що інтегруються з метою правової охорони Конституції, виступає надійним охоронцем, здатним запобігати можливим спробам з боку держави посягнути на її основи.
Теоретико-правові проблеми взаємодії громадянського суспільству і держави є об'єктом постійного наукового інтересу, про що свідчить різноманітність наукових публікацій, зокрема А.Зайця, М.Козюбри, В.Копейчикова, М.Орзіха, П.Рабіновича, М.Цвіка, Д.Кривенко, В.Авер'янова, В.Шаповала, Ю.Тодики, В.Погорілка та ін. Незважаючи на значущість і багатогранність проблеми, в аспекті значення суспільства у правовій охороні Конституції її досліджено ще недостатньо.
Людина як особистість — самостійна і незалежна, здатна вільно виражати свою думку — є основою громадянського суспільства. Свободу думки розглядають як можливість участі людини в політичному житті суспільства, оскільки в певні періоди вона тісно пов'язана саме з політичною сферою. Без чіткого гарантування права на свободу вираження думки не може існувати вільна держава, не може існувати демократія.
У громадянському суспільстві інтеграція особи і держави відбувається через проміжні соціальні інститути, незалежні від держави, які можуть на державу впливати тобто, особа бере активну участь у суспільному житті через різні соціальні інститути, вільні від державного контролю (політичні партії, об'єднання, професійні спілки тощо).
Людина не може існувати в суспільстві відокремлено, оскільки її потреби залежать від інших членів суспільства. Тому для задоволення своїх особистих потреб людина звертається по допомогу до інших. Разом вони вчаться працювати, набувають навички і створюють необхідні структури для того, щоб представляти владі свої думки і вимоги, іншими словами, — «соціальний капітал», який може бути використаний для здійснення впливу на державу.
Взагалі, думка — це суб'єктивне знання, точка зору на те чи інше питання окремої людини, групи суспільства. В думці виражається відповідність оцінюваного факту суб'єктивним поняттям і уявленням людини, групи, які висловлюють думку. Отже, суб'єктом думки може бути людина (причому незалежно від професії, статі, віку) і соціальна група та суспільство в цілому. Громадська думка — це ставлення людей до явищ соціальної дійсності, яке виражається в їх колективних судженнях, що містять оцінку даних явищ і вимоги практичної реалізації цих оцінок.
Громадська думка є свого роду індикатором взаємодії держави і суспільства. З одного боку, громадяни мають можливість безпосередньо впливати на ухвалення рішень, з іншого, — держава отримує сталий зворотний зв'язок і негайну реакцію на свої дії або бездіяльність. Громадська думка є «авторитетом», що формує конкретне спільне рішення, яке випливає з волі більшості і здатне впливати на вид та норми власного буття. Народна воля має домінувати в політиці. Різні протистояння, коливання державної влади підривають її значення, авторитет, оскільки народ скоряється швидше, коли має впевненість, що рішення буде незмінним і неухильно реалізовуватиметься. Державна влада, яка не має авторитету в народу, завжди хитка.
Сьогодні рівень участі громадян у суспільному житті, не кажучи вже про вплив громадських організацій на прийняття державою рішень з важливих проблем, залишається, на жаль, низьким через утриманський настрій. Громадяни сприймають себе скоріше «жертвами», а ніж потенційними учасниками політичного процесу. Однією з причин такого фаталістичного настрою суспільства є поширення корупції в органах державної влади, яка проявляється не тільки через використання свого службового становища для власної користі, а й через численні порушення норм неупередженості і справедливості, які притаманні державній службі. Корупція роз'їдає конституційний устрій держави, однак вона, на жаль, продовжує залишатися певною нормою повсякденного життя. При цьому очевидно, що суспільство в цілому не виступає активно проти таких проявів, не бореться з цим.
Разом з тим проблема корупції є руйнівною для держави, і суспільство усвідомлює порушення справедливості і недостатню участь у прийнятті рішень державною владою, що призводить до руйнування «соціального капіталу» та підриває довіру в суспільстві до державної влади. Там, де громада має голос у держави их справах і може хоч якось впливати на них, влада знаходить підтримку в суспільстві. Влада ж, що не спирається на громадян, утриматися не може. «Не та влада є сильною, перед якою всі мовчать, не наважуючись підняти голос, а та, яка має щире сприяння громади»[3]. Держава і громадяни є взаємозалежними: громадяни потребують підтримки і соціального захисту, а держава, як мінімум, — схвалення своїх дій суспільством. У цих умовах необхідна консолідація інтересів і координація дій громадян і організацій, що є можливим у разі досягнення внутрішньої згоди.
В умовах демократії і додержання прав людини свобода вираження думки є важливою не тільки як сама по собі. Вона відіграє й найважливішу роль у справі захисту інших прав, гарантованих Конституцією, а також охорони самого Основного Закону. Наприклад, із права вираження своєї думки (відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань) логічно випливають право на свободу світогляду і віросповідання, право на об'єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36), право громадян збиратися мирно без зброї і проводити збори .
Згідно з частиною першою ст. 10 Європейської конвенції з прав людини кожен має право вільно виражати власну думку. Це право включає свободу дотримуватися своєї думки і свободу одержувати і поширювати інформацію та ідеї без будь-якого втручання з боку публічних властей і незалежно від державних кордонів. Це положення захищає свободу вираження власної думки, хоча й містить у собі ризик спричинення шкоди інтересам інших людей.
Формування Громадської думки з урахуванням діяльності державних органів як способу існування, становлення і виявлення масової свідомості, полягає, з одного боку, у вираженні ставлення людей до суспільне значущих подій і фактів, а з іншого—є важливим чинником соціальної комунікації. Як правило, думки більшості або численної групи людей не наражаються на ризик втручання з боку держави, проте це завжди таїть у собі таку небезпеку. Характеризуючи громадську думку, слід ураховувати, що вона запливає з ідеї народного суверенітету. Етапом розвитку громадської думки є перетворення її у складовий елемент політичної системи, який ураховується при ухваленні політичних рішень і : гарантією правової охорони Конституції.
Важливою частиною свободи вираження думок є свобода преcи. Впливаючи на громадську думку, свобода преси створює стан гласності і громадські течії, які роблять будь-які посягання yа свободу неможливими. Разом із тим, хоч би якою широкою була свобода Слова в демократичному суспільстві, вона не є безмежною, а передбачає низку обмежень, перш за все на конституційному рівні, на користь суспільства, держави; чисту прав людини, покладає обов'язки і відповідальність. Свободою слова, як і іншими правами, не можна зловживати. На цьому грунтуються дії публічних влад, коли вони за своєю ініціативою або за Зверненнями заінтересованих засіб і організацій здійснюють те, що за термінологією Європейської конвенції з прав людини ззивається «втручанням», тобто вживають заходів з метою запобігти або осудити використання свободи слова, яке, на їх думку, підпадає під вказані обмеження[6]. Таким чином, таке «втручання» влад повинно бути основане на основному законі держави і мати правомірну мету — захист прав людини, а також попередження можливого безладдя в складній політичній ситуації.
Європейський Суд зазначив, що хоча преса і не повинна виходити за межі, установлені для захисту репутації інших осіб», проте вона має виконувати покладену на неї місію щодо поширення інформації та ідей з політичних питань, а також з інших проблем, що становлять суспільний інтерес. Якщо на пресу покладено завдання поширювати таку інформацію та ідеї, то громадськість, зі свого боку, має право одержувати їх.
Однією з гарантій, правової охорони Конституції слід розглядати громадський контроль (що здійснюється різними правозахисними організаціями), який грунтується на суспільній думці. На відміну від державного контролю, де повноваження органів у цій сфері чітко визначені законодавством, сфера дії громадського контролю лає більш широкий спектр повноважень.
В Україні повноваження суб'єктів громадського контролю регулюються Законом України “Про об’єднання громадян», статутом цих об'єднань, кодексами й іншими законами, які стосуються діяльності за напрямами органів виконавчої влади. Отже, в основу громадського контролю покладено принцип законності. Так, Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 29 жовтня 1998 року № 14-рп у справі про профспілку, що діє на підприємстві, зазначив, що Конституція закріпила не тільки право кожного на і- працю, а й гарантії реалізації цього права як особисто, так і через об'єднання громадян, зокрема професійні спілки. Відповідно до ст. 244, 247, 248 Кодексу законів про працю України, на професійні спілки покладається здійснення контролю І; за додержанням законодавства про працю, захист ;і; трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників. Отже, як зазначив Конституційний Суд України, однією з правових гарантій від незаконного звільнення є встановлені законом обмеження щодо розірвання трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, що допускається згідно зі ст. 43