2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 3) вчинення злочину неповнолітнім; 4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності; 5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних та інших обставин; 6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; 8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.
Перелік цих обставин, встановлений ч. 1 ст. 66 КК, не є вичерпним і згідно з ч. 2 ст. 66 КК суд має право враховувати при призначенні покарання як обставини що його пом’якшують і такі, які в ч. 1 ст.66 прямо не передбачені.
Враховування судом тих обставин, перелік яких наведений у ч.1. ст. 66 КК, є правом, а не обов’язком суду, тому він не може ігнорувати їх при призначенні покарання. Наприклад, якщо винний зізнався у вчиненні погрози вбивством і при цьому покаявся, суд повинен врахувати її при призначенні покарання, тому, що на це вказує п. 1 ч. ст. 66 КК. Також якщо винний відшкодує потерпілому завдану моральну шкоду, що була наслідком вчинення погрози вбивством, суд також повинен це врахувати, оскільки це випливає з п. 2.ч. 2 ст. 66 КК.
Частина 1 ст. 67 вказує на обставини, які обтяжують покарання:
1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів (вчинення умисного злочину особою, яка вже мала судимість за такий злочин (ст. 34 ККУ);
2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 або 3 ст. 28);
3) вчинення злочину на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;
4) вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку;
5) тяжкі наслідки, завдані злочином;
6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;
7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в майновій, службовій чи іншій залежності від винного;
9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;
10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;
11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;
12) вчинення злочину загально небезпечним способом;
13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотиків або інших одурманюючих засобів.
У частині 3 ст. 67 зазначено, що при призначенні покарання, суд не має права визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 67 КК. Отже перелік обставин, які обтяжують покарання є вичерпним і розширенню ні за яких умов не підлягає. Тому ще наявні у практиці спроби розширити перелік обставин, що обтяжують покарання за рахунок таких, наприклад як, як невизнання підсудним своєї вини, відмова давати показання, відсутність щирого каяття у вчиненні злочину тощо суперечать закону і є неприпустимими [3, с.371- 373 ].
Згідно ч. 3 ст. 60 КК за погрозу вбивством не буде застосовуватись арешт до вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років [2,с. 23].
Кваліфікуючою ознакою є вчинення погрози вбивством членом організованої групи. Згідно ч. 1 ст. 28 ККУ, злочин вважається таким, що вчинений группою осіб, якщо у ньому брали участь декілька виконавців без попередньї згоди між собою.
У частині 2 ст. 129 передбачено відповідальність за погрозу вбивством, вчинену членом організованої групи – позбавлення волі на строк від двох до пяти років. Згідно ч. 1. ст. 63 покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та в поміщенні його на певний строк до кримінально – виконавчої установи.
Якщо погроза вбивством є ознакою об’єктивної сторони більш тяжкого злочину, вона не потребує окремої кваліфікації за ст. 129. Це може мати місце, зокрема, при зґвалтуванні (ст. 152), розбійницькому нападі (ст.187), погрозі або насильстві щодо працівника правохоронного органу (ст. 345) [4, с. 61].
Погроза вчинити вбивство, висловлена з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи при зґвалтуванні або насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом охоплюється диспозиціями статей 152, 153 КК і не вимагає додаткової кваліфікації за статтею 129 КК.
Якщо погроза вбивством була висловлена після зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, наприклад, з метою, щоб потерпіла особа не повідомила про вчинене щодо неї, дії винної особи за умови, зазначеної у диспозиції частини першої статті 129 КК, підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною цієї статті та відповідною частиною статті 152 або статті 153 КК.
У частині 1. ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. Визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів здійснюється шляхом використання для цього принципів поглинення або складання. Це означає, що суд призначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання призначених за окремі злочини покарань у межах, встановлених ч. 2 ст. 70 КК [ 3,с. 383 ].
Якщо погроза вбивством є об’єктивною ознакою при розбійницькому нападі (ч. 1 ст. 187), вона теж не потребує окремої кваліфікації за ст.129 і карається за сукупністю злочинів позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Згідно ч. 1 ст. 345 погроза або насильство щодо працівника правохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків – карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк. Особливість даного злочину полягає у тому, що погроза як об’єктивна ознака утворює самостійний склад злочину, передбаченого ч. 1 ст 345 КК України лише при наявності юридичної конструкції « у зв’язку з виконанням службового обов’язку працівником правохоронного органу ». Відповідальність за ч. 1 ст. 345 настає, коли мала місце погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна.
Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його організованою групою.
Згідно ч. 4 ст. 345, погроза вбивством щодо працівника правохоронного органу, а також щодо близьких його родичів, вчинена організованою групою у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків – карається позбавленням волі на строк від семи до чотирнадцять років.
Частина 1 ст. 359 КК передбачає кримінальну відповідальність за погрозу вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близьких, або щодо громадянина, який виконує громадський обов’язок.Така погроза застосовується винним з метою припинення діяльності службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує. Дане злочинне діяння карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.
Частина 1 ст. 377 передбачає кримінальну відповідальність за погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя. Вищесказане злочинне діяння карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
Особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності на підставі:
1) ЗУ « Про амністію»;
2) у зв’язку з дієвим каяттям – особа, яка вчинила злочин невеликої тяжкості звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину, відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45 КК);
3) у зв’язку з примиренням винного з потерпілим – звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася та відшкодувала завдані нею збитки та заподіяну нею шкоду (ст. 46 КК У);
4) у зв’язку із передачею особи на поруки – особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи, організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку (ст. 47 КК У);
5) у зв’язку зі зміною обстановки – особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст.48 КК У);
6) у зв’язку з закінченням строку давності – особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
- два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі;