1) при нападі, не загрожуючому тяжкими наслідками, нападаючому була заподіяна занадто тяжка шкода;
2) Явна невідповідність знарядь і засобів захисту знаряддям і засобам нападу.
Згідно з ч.4 ст.15 КК перевищення межі необхідної оборони, тобто заподіяння нападаючому такої шкоди, яка явно не відповідає небезпеч- ності нападу чи обстановці захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом.
Чинне кримінальне законодавство України передбачає кримінальну відповідальність за перевищення меж необхідної оборони в ст.97 КК – вбивство при перевищенні меж необхідної оборони і в ст.104 КК – заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони.
7
Відповідно до ч.3 ст.15 КК “не є злоином застосування зброї або будь-яких інших предметів та засобів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для зазисту від нападу озброєної особи або нападу
групи осіб або для відбиття протиправного насильницького проник -нення в житло чи інше приміщення”. Таким чином закон передбачає
три винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні той, хто обороняється, повинен дотримуватися певних меж, заподіюючи шкоду тому, хто посягає.
Підставою такої оборони є наявність будь-якого з таких посягань:
1) напад озброєної особи; 2) напад групи осіб; 3) спроба протиправного
насильницького проникнення в житло чи інше приміщення. Шкода, заподіяна в цих випадках нічим необмежена.
Уявна оборона. На практиці може мати місце вчинення захисних дій за наявності помилки особи, щодо наявності, дійсності і реальності самого суспільно небезпечного посягання: 1) правомірна поведінка іншої особи у певних конкретних умовах розцінюється як суспільно небезпечне посягання; 2) при фактичному припиненні суспільно небезпеного посягання особа вважає, що посягання триває. В першому випадку має місце уявна, мнима оборона, а в другому – запізніла. Таку назву отримали захисні дії щодо посягання, яке існує лише в уяві особи, а в дійсності взагалі відсутнє або вже скінчилося.
Питання про відповідальність при уявній обороні залежить від виду допущеної помилки, тобто є вона допустимою чи ні. Якщо особа помилилася в обстановці, яка реально дає підстави вважати, що наявне суспільно небезпечне посягання, і впевнена, що діє правильно, то в її діях присутня уявна оборона без злісного використання становища. Можлива й недопустима помилка з боку особи, яка захищалася, тобто, при прояві більшої обачності, уважності, вона реально могла усвідомити те, що суспільно небезпечного посягання не існує або воно вже скінчено.
В Постанові Пленуму Верховного Суду від 28 червня 1991 р. №4 вказано, що якщо особа, перебуваючи в стані мнимої оборони, з урахуванням конкретних обставин не повинна була чи не могла усвідомлювати відсутність реального посягання, а заподіяна нею шкода не перевищувала тієї, яка б могла бути допустимою в умовах
8
реального посягання, її дії повинні розглядатись як вчинені без вини і прирівнюватись до необхідної оборони. Також в постанові зазначено, що особа, яка могла і повинна була усвідомлювати факт відсутності реального посягання, але не усвідомлювала його, буде відповідати за заподіяння шкоди з необережності.
Якщо ж особа, перебуваючи в стані мнимої оборони, заподіяла шкоду, яка явно не відповідає тій, що була б допустимою в умовах реального посягання, буде відповідати за скоєння злочину з перевищен- ням меж необхідної оборони.
Тобто лише добросовісне переконання особи в тому, що наявне реальне суспільно небезпечне посягання, дає підстави для того, щоб кваліфікувати її дії як уявну оборону, яка прирівнюється до необхід -ної оборони.
Затримання злочинця.
Відповідно до ч.5 ст.15 КК дії потерпілого та інших осіб безпо-середньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і доставлення її відповідним органам влади, як правомірні, прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небезпечності посягання і обстановці затримання злочинця.
Слід розрізняти дії по затриманню особи, яка вчинила суспільно-небезпечне посягання від необхідної оборони, а саме за такими ознаками:
1) метою необхідної оборони є припинення наявного посягання, а метою затримання злочинця, - доставлення її органам влади після здійсненого нею посягання – ознака мети вчинюваного діяння;
2) необхідна оборона допускається щодо реального суспільно небезпечного посягання під час його здійснення, а дії по затриманню особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, можуть бути вчинені після його закінчення – ознака часу;
3) за колом осіб, якими вони можуть бути вчинені – необхідну оборону може здійснювати будь-яка особа для захисту від посягання на будь-які інтереси, що охороняються законом, а дії по затриманню злочинця, є виконанням професійних чи службових
9
функцій особами, на яких покладено такі обов’язки, і умови їх правомірності мають визначатися відповідно до умов правомірності зазначеної обставини;
4) за колом осіб, щодо яких можуть застосовуватись насильницькі дії – необхідна оборона допустима щодо будь-якої особи, котра здійснила будь-яке об’єктивно суспільно небезпечне посягання, в тому числі і щодо неосудних осіб та осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, а при затриманні злочинця, насильство може застосовуватися лише щодо особи, яка вчинила посягання у формі нападу;
5) за розміром шкоди, що може бути заподіяна – при необхідній обороні заподіяна шкода може значно перевищувати відвернену, зокрема за наявності підстав, передбачених ч.3 ст.15 КК, а при затриманні особи, яка вчинила таке посягання, заподіяна їй шкода має бути мінімально допустимою, необхідною за умов обстановки затримання.
За своїм змістом затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, виявляється, перш за все, у позбавленні її особистої свободи на час, необхідний для доставлення її відповідним органам влади. Час, на який особа позбавляєтьбся свободи, не повиненн перевищувати необхідного, можливого і достатнього за даних конкретних умов для того, щоб доставити особу до відповідних органів влади. Умисне позбавлення свободи на більш тривалий час, не зумовлене необхідністю обстановки затримання, має розглядатись
як проротиправне діяння, оскільки затримання як правомірний акт переростає в насильство як акт помсти, самочинної розправи.
Крайня необхідність.
Відповідно до ст.16 КК крайня необхідність є обставиною, при якій особа заподіянням шкоди законним правам та інтересам трєтіх осіб усуває небезпеку, що загрожує інтересам держави, громадським
інтересам, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута.
10
Таким чином, законом допускається вимушене, необхідне за даних конкретних умов, заподіяння шкоди одним інтересам, що охороняються
правом, для відвернення шкоди іншим таким інтересам. Таке запо- діяння шкоди, оскільки воно дозволяється законом, має оцінюватись як правомірне, воно у більшості випадків буде суспільно корисним. Проте, лише деякі підстави дають право вважати заподіяння шкоди одним інтересам для відвернення шкоди іншим, вчиненими в стані крайньої необхідності.
Уявляється, що стан крайньої необхідності викликається двома підставами:
1) небезпекою, яка загрожує правоохоронюваним особистим чи колективним іетересам – правова підстава;
2) неможливістю усунути цю небезпеку іншими засобами, крім скоєння дії, яка підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом – фактична підстава.
Правовою підставою крайньої необхідності є небезпека, яка загрожує особі або її правам, або правам інших громадян, суспільним або державним інтересам. Під небезпекою розуміється здатність або можливість спричиняти якусь шкоду. Очевидно, що небезпека не існує сама по собі, вона завжди має джерело, в якості якого можуть виступати предмети, явища, процеси і таке інше. Так, до предметів відносиься зброя, бойові припаси, вибухові, радіоактивні речовини та інші предмети, яким властива внутрішня об’єктивна здатність вражати людину, спричиняти їй смерть або тілесні ушкодження, пошкоджувати або знищувати майно чи інші цінності.
Явища, як джерела небезпеки, виступають у вигляді стихійних сил природи (повінь, обвал), нападів тварин і таке інше. Небезпека спричинення шкоди може породжуватися різними процесами: технологічними, виробничими, фізологічними, які діють в організмі людини.
Правоохоронюваними суспільними інтересами, яким загрожує небезпека, можуть бути нормальна діяльність підприємств, установ та
організацій, безпека руху на залізничному, водному, повітряному, міському та іншому транспорті, супільна безпека і порядок та інші.
Також об’єктом небезпеки можуть виступати державні інтереси: зов-
11
нішня безпека, обороноздатність, порядок управління, інтереси право- суддя та інші.
Небезпека, далі, характеризується тим, що вона повинна бути наявною. Якщо небезпека ще не виникла та загроза правоохоронюва- ним інтересам відсутня або, навпаки, вже реалізована спричиненою шкодою, то вона перестає бути правовою підставою крайньої необхідності. .
Іноді суб’єкт може помилково вважати, що небезпека існує, а в дійсності вона відсутня. В таких випадках його дії повинні оцінюва -тись за правилами мнимої крайньої необхідності.
Фактичною підставою крайньої необхідності є відсутність у конкретної особи можливості усунути загрожуючу небезпеку в тій обстановці, що склалася іншими засобами, ніж скоєння діяння, яке підпадає під ознаки злочинного діяння. Обстановка повинна свідчити про те, що особа вимушена спричинити шкоду правоохоронюваним інтересам за відсутності можливості усунути небезпеку іншими засоба- ми.