Тісний зв’язок кримінальних угруповань з представниками влади, особливо у тих випадках, коли йдеться про функціонування організованих злочинних структур кланового типу, може мати й негативний вплив на функціонування таких структур. Наявність жорсткого зв’язку того чи іншого клану з представником влади, який забезпечує йому “дах” від діяльності правоохоронних структур чи ворогуючих кланів, робить такий клан уразливим і недовговічним. Справа в тому, що існування організованої злочинної структури у такому разі значною мірою залежить від перебування їх лідерів чи покровителів – посадових осіб – на ключових посадах в державних органах. У разі зміщення впливового чиновника структура поступово розпадається або ж вимушена терміново переорієнтовуватися на іншу посадову особу, яка в змозі забезпечити їй “дах” [18].
Дані, які наведені в літературі і характеризують процес зрощення організованих злочинних угруповань з представниками влади, не завжди відзначаються точними показниками. Так, за даними деяких дослідників (які базуються на оцінках керівників Служби безпеки України) у 1997 році 32% членів вітчизняних злочинних угруповань становили представники вищих владних установ, а 33% – керівники державних структур [19]. Достовірність таких даних викликає певний сумнів. За статистичними даними МВС України (форма 1-ОЗ), у 1997 році в Україні було виявлено (по закінченим розслідуванням кримінальних справ) 4393 особи, які вчинили злочини у складі організованих злочинних угруповань. Із них у складі корумпованих організованих злочинних груп злочини вчинили лише 246 осіб, тобто 5,5% від загальної кількості. При цьому не всі із 5,5% зазначених осіб – це корумповані представники владних структур. Так, за даними МВС України, у складі корумпованої організованої злочинної групи вчинили злочини лише 107 (2,4%) представників органів державної влади. Таким чином, наведені вище дані окремих дослідників щодо кількості представників вищих владних установ та керівників державних органів серед осіб, які вчинили злочини у складі організованих злочинних угруповань (65%), істотно відрізняються від даних статистики. Така розбіжність може свідчити з одного боку про те, що офіційна статистика не враховує значну частину фактів участі представників влади в організованій злочинній діяльності або масштабну фальсифікацію статистичних даних, з іншого – про суттєву помилку результатів відповідних досліджень чи неточність у наданій керівниками правоохоронних органів інформації. На наш погляд, скоріш за все має місце другий момент, оскільки кількість представників влади, тим більше керівників, серед осіб, які вчинили злочини у складі організованих злочинних угруповань, об’єктивно не може бути більшою за кількість тих, хто не є представниками влади.
Це стосується також інформації щодо процесу зрощення корумпованої частини державного апарату з організованими злочинними угрупованнями, що діють у сфері економіки. За даними Служби безпеки України, 60% мафіозних кланів мають корумповані зв’язки в різних структурах влади та управління. У корумпованих взаємовідносинах перебуває близько 40% керівників підприємств і майже 90% керівників комерційних структур [20]. Такі дані, не дивлячись на наведені конкретні показники, не дають чіткої уяви про зазначений процес. Річ у тім, що не визначеним залишається таке поняття, як мафіозний “клан”. Отже, не зрозуміло, про яку саме категорію злочинних угруповань йдеться. Крім того, такі показники, як “40% керівників підприємств і майже 90% керівників комерційних структур” також не можуть бути точними, оскільки керівники комерційних структур можуть бути керівниками підприємств і навпаки.
Питання про співвідношення корупції і організованої злочинності є важливим не лише з теоретичної точки зору, воно також має прикладний характер. З’ясування аспекту, що розглядаємо, впливає на розуміння сутності як корупції, так і організованої злочинності, а отже і на визначення стратегії і тактики протидії їм, вироблення й реалізацію практичними працівниками правоохоронних органів заходів для виявлення та документування конкретних проявів корупції та протиправної діяльності членів організованих злочинних угруповань.
1. Див.: Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность. – М., 1990. – С. 205, 215.
2. Див.: Филимонов О.В. Социально-правовой контроль – направление борьбы с коррупцией // Коррупция в России: состояние и проблемы: Материалы науч.-практ. конф. (26 марта 1996 г.) – М., 1996. – С. 36.
3. Див.: Аркуша Л. Коррупция – элемент организованной преступной деятельности // Юрид. весник. – 2000. – № 2. – С. 118 –121.
4. Див.: Кальман О. Взаємозв’язок організованої злочинності та корупції у сфері економіки // Вісник Академії правових наук. – Х., 1997. – № 4. – С. 188 –190.
5. Див.: Багрій-Шахматов Л.В. Організована злочинність і корупція // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1999. – № 2, – С. 3; Багрий-Шахматов Л.В. Соотношение коррупции, рэкета и организованной преступности // Юрид. освіта і правова держава: Зб. наук.пр. – О., 1997. – С. 196 – 206.
6. Див.: Бровкін В. Проблеми боротьби з організованою злочинністю в державах з перехідною економікою // Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні (по матеріалах Харківської та Полтавської областей). – Х., 1999. – С. 22 –23.
7. Див.: Биленчук П.Д., Еркенов С.Е., Кофанов А.В. Транснациональная преступность: состояние и трансформация. – К.: Атика, 1999. – С. 31.
8. Див.: Василькевич Я. Особливості застосування методів оперативно-розшукової діяльності для запобігання втягування працівників органів внутрішніх справ у здійснення злочинів у галузі економіки // Матеріали наук.-практ. конф. “Організаційно-правові проблеми економічної безпеки України та кадрове забезпечення їх вирішення” (20 ‑21 червня 1995 р.). – Л.: Край, 1995. – С.55 –58.
9. Сборник стандартов и норм Организации Объединенных Наций в области предупреждения преступности и уголовного правосудия. – Нью-Йорк, 1992. – С. 62.
10. Див.: Основы борьбы с организованной преступностью / Под ред. В.С. Овчинского, В.Е. Эминова, Н.П. Яблокова. – М., 1996. – С. 16.
11. Див.: Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію // Упоряд. М.І. Камлик, Є.В. Невмержицький, Л.М. Доля та ін. / – за ред. Б.В. Романюка та М.І. Камлика. – К.: Школяр, 1999. – С. 70.
12. Див.: Криминология. Учебник для юридических вузов / Под. ред. А.И. Долговой. – М.: ИНФРА М – НОРМА, 1997. – С. 94.
13. Див.:Организованная преступность / Под ред. А.И. Долговой, С.В. Дьякова. – М.: Юрид. лит., 1989. – С. 61.
14. Див.: Зубов Ю. Щодо зв’язку між організованою злочинністю та корупцією // Підприємництво, господарство і право. – 2000. - № 12. – С. 70 ‑74.
15. Див.: Белая книга российских спецслужб. – М.: ИИА “Обозреватель”, 1995. – С. 49-50; Кальман О. Взаємозв’язок організованої злочинності та корупції у сфері економіки // Вісник Академії правових наук. – Х., 1997. – № 4. – С. 188 – 190.
16. Див.: Мороз О.О. Про Землю, Конституцію, і не тільки… // Товариш, –2000. – С. 12.
17. Див.: Мельник М. Корупція і організована злочинність як чинники, що реально загрожують національній безпеці України // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – Вип. 1. Економічна безпека України. – 1995. – С. 10 –13.
18. Див.: Одеса: кінець клановому переділу? // Професіонал. – 1998. – С. 18 –24.
19. Див.: Сікора І.В. Національні інтереси України та лобістські технології бізнесу. – К.: Охорона праці, 2000. С. 92.
20. Див.: Камлик М.І., Гега П.Т., Білецький В.О. Про прояви організованої злочинності у виробничій та управлінській сферах економіки // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2000. – № 1. – С. 23 –24.