ЗМІСТ
| Вступ | 1 |
| I. Суть і предмет захисту в кримінальному процесі | |
| 1. Функція захисту в кримінальному процесі | 3 |
| 2. Предмет захисту в кримінальному процесі | 8 |
| II. Правовий статус захисника в кримінальному процесі | 13 |
| III. Участь захисника в кримінальному судочинстві України. | |
| 1. Захисник на досудовому слідстві | 21 |
| 2. Діяльність захисника в суді першої інстанції | 33 |
| 3. Участь захисника в касаційній і наглядовій інстанціях | 37 |
| Висновок | 45 |
| Використана література | 48 |
ВСТУП
Становлення України як незалежної демократичної держави зумовлює необхідність вироблення нових, науково-обґрунтованих підходів до розвитку її правової системи. Головним напрямком правової реформи повинна стати реальна правова захищеність особи; розвиненість і гарантованість її прав і охоронюваних законом інтересів надійне забезпечення взаємозв'язків і взаємо відповідальності особи перед державою і держави перед особою. Визначальним етапом на цьому шляху стало прийняття нової Конституції України, яка однією з головних засад судочинства проголосила забезпечення обвинуваченому права на захист (ст.129).
Посилення правового захисту особи, розширення і зміцнення правових гарантій її прав і свобод в умовах розвитку демократії, а також утвердження незалежної судової влади, як визначального гаранту цих прав і свобод, справедливості і законності - необхідна умова функціонування демократичної правової держави. Основне місце в системі таких гарантій повинно належати процесуальним гарантіям, які визначатимуть напрямок держави на демократизацію і гуманізацію кримінально-процесуального законодавства України. І це не випадково. Адже порушення цих гарантій найбільш істотно впливає на права і охоронювані законом інтереси осіб, які попадають в сферу кримінально-процесуальної діяльності і, насамперед підозрюваного, обвинуваченого і підсудного.
Серед процесуальних гарантій прав особи гарантії права обвинуваченого на захист займають особливе місце. Пояснюється
це тим, що саме обвинувачений притягнутий до кримінальної відповідальності, саме його суб'єктивні права і інтереси порушуються в ході процесу особливо відчутно. Тому перш за все обвинуваченому повинна бути надана максимальна можливість захисту своїх прав і інтересів від необґрунтованого притягнення і засудження. Ці гарантії необхідні також тому, що здійснення правосуддя буде ускладненим, якщо обвинувачений не зможе захищатися, наводити докази в своє виправдання. Тільки дослідивши всі доводи як зі сторони обвинувачення, так і зі сторони захисту, можна зробити правильний висновок про винність чи невинуватість обвинуваченого. Тому процесуальні гарантії це не тільки гарантії особи, але і гарантії встановлення істини, правильного вирішення кримінальної справи.
Враховуючи складність кримінального процесу, а також те, що обвинувачений, який не обізнаний в питаннях права, може опинитися в нерівному положенні (щодо встановлення істини і юридичного тлумачення інкримінуючого йому діяння) в порівнянні з представниками органів кримінального переслідування, в чиєму провадженні знаходиться справа, закон надає можливість, а в окремих випадках робить обов'язковою участь в процесі спеціальної особи, яка користується довір'ям обвинуваченого, захисника. Відсутність в процесі захисника не тільки ускладнює, але і нерідко зводить нанівець значення захисту. Нереальним стає і рівність прав учасників судового розгляду.
Одним із істотних недоліків кримінально-процесуальної діяльності суб'єктів є зневажання функцією захисту, і як наслідок цього, захоплення обвинувальним ухилом. Непоодинокі випадки, коли заради "показників" грубо порушувались законність, права
особи в ході дізнання і попереднього слідства. Така позиція тягне ущемлення інтересів і прав громадян, небгрунтоване і неправильне притягнення їх до кримінальної відповідальності. Комплексне дослідження функції захисту, належна реалізація ЇЇ суб'єктами буде сприяти встановленню об'єктивної істини в кримінальних справах, зміцненню законності.
Надання захиснику широких прав не може заважати, і не заважає здійсненню завдань кримінального судочинства. Навпаки, обмеження прав обвинуваченого і його захисника може призвести до необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності і засудженню невинуватого, до помилок в застосуванні кримінального закону, призначенню несправедливого покарання. Використовуючи всі зазначені в законі засоби і способи захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого, пом'якшують чи виключають його відповідальність, надаючи обвинуваченому юридичну допомогу, захисник сприяє виконанню завдань кримінального судочинства.
І.Суть і предмет захисту в кримінальному процесі. 1.Функція захисту в кримінальному процесі.
В ряді статей нової Конституції України підкреслюється непорушність прав громадян, регламентуються умови забезпечення юридичної допомоги громадян, вказується, що "кожен має право на правову допомогу. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура" (ст.59). Конституційне закріплення цього положення надає особливе значення теоретичним аспектам функції захисту в кримінальному
процесі.
Згідно з чинним законодавством функція захисту на всіх стадіях кримінального процесу вирізняється повною самостійністю. Функція захисту починає діяти значно раніше, ніж буде сформульовано слідчим обвинувачення, і може продовжувати діяти після того. коли обвинувачення буде припинено. Її поява, розвиток, розширення і звуження її сфер дії не можна розглядати тільки в зв'язку з пред'явленням обвинувачення, його припиненням . винесенням виправдувального вироку і закриттям справи. Завдання захисту полягає в тому, щоб захищати права кожного учасника, порушені в той чи інший момент судочинства. Функія захисту (скорочено "захист") являє собою процесуальну діяльність, направлену на з'ясування обставин, які виправдовують обвинуваченого, виключають або пом'якшують його відповідальність, а також на охорону його особистих і майнових прав. Захист - це усвідомлена, цілеспрямована діяльність як самого обвинуваченого (підозрюваного), так і захисника, цивільного відповідача і його представника. Саме вони являються суб'єктами функції захисту, їх цілеспрямованість отримує вираження у вигляді процесуального інтересу.
З появою обвинувачення особі надається можливість в тій чи іншій мірі від нього захищатися.
Головне завдання захисту — повне або часткове спростування висновків, які містяться в обвинуваченні. Захист прагне перш за все показати необґрунтованість обвинувачення. Обвинувачення необґрунтоване, якщо твердження, які містяться в ньому, не відповідають об'єктивній дійсності або якщо докази, наведені для підтвердження обвинувального тезису, недостатні для
доведення основаного на них висновку.
Поряд із спростуванням фактів в завдання захисту входить оспорювання законності обвинувачення, її юридичної аргументації. Таке оспорювання стосується аргументації обвинувачення, пов'язаної як з юридичною оцінкою конкретних фактів, які відповідають елементам складу злочину, так і з встановленням кримінальної відповідальності обвинуваченого. Крім цього, захист прагне спростувати юридичну аргументацію санкції, яка може бути застосована до обвинуваченого, а якщо повне спростування неможливе - старається добитися більш благоприємної для обвинуваченого інтерпретації1.
У юридичній літературі існують різні точки зору щодо того, з якого моменту в кримінальному процесі виникає функція захисту. Більшість вчених вважають, що це відбувається після того, як слідчий виносить постанову про притягнення особи як обвинуваченого, оскільки з цього моменту процес ведеться проти конкретної особи - обвинуваченого. На думку В.Д. Адаменко поява захисту обумовлена появою обвинувачення. Поки по кримінальній справі неоформлено конкретне обвинувачення у встановленому порядку, нема і не може бути функції захисту2. Далі він пише, що підставою обвинувальної діяльності служить обвинувальний тезис так само, як в основі захисту лежить контртезис обвинувачення. Захищатися можна від конкретного і визначеного, обґрунтованого, аргументованого і сформульованого тезису, а також від дій по реалізації цього обвинувального тезису.
1 Савицкий В.М., Право обвиняемого на защиту в социалистическом уголовном процессе, с.26
2 Адамененко В.Д., Субьектьі защитьі обвиняемого, Красноярск, 1991, с.15
Захист є функцією вторинною, похідною від функції обвинувачення. Де немає обвинувачення, немає і захисту1. Цю ж точку зору в дещо іншій формі виражає професор М.С.Строгович, який вважає, що функція захисту зводиться до сукупності процесуальних дій. направлених на спростування обвинувачення, на встановлення невинності обвинуваченого або на встановлення обставин, які пом'якшують його відповідальність2.
Функція захисту в кримінальному процесі появляється задовго до пред'явлення обвинувачення. Вона. як правило, появляється в момент порушення кримінальної справи. Будь-яка особа, стосовно якої порушено кримінальну справу, має право захищатися. Органом дізнання, слідчому і прокурору буває не так просто пред'явити обвинувачення в справах про вбивство, хабарництво, зґвалтування, не говорячи вже про злочини проти держави.