Ставлення молоді до органів державної влади, правосуддя, ЗМІ, профспілок та інших соціальних інститутів.
Однією з нагальних умов ефективного функціонування соціальних інститутів (в першу чергу інститутів влади) є забезпечення легітимності їх статусу в очах громадян. На сьогодні найбільш поширеним в політичній науці є визначенням легітимності як сукупності позицій і настанов індивідів та соціальних груп з приводу влади, інших соціальних інститутів. На думку американського соціолога С. Ліпсета, легітимність це спроможність системи створити та підтримати у людей настанову, що існуючі політичні інститути є найкращими із можливих для суспільства за сьогоднішніх умов (2). Легітимімність сприяє виконанню політичною владою таких її функцій як визначення напрямку політичного і економічного розвитку, його цілей та забезпечення консолідації суспільства довкола них.
Щоб забезпечити необхідний рівень легітимності владні структури, інші соціальні інститути використовують достатньо широкий спектр політичних засобів. В першу чергу, це - створення відповідної ідеології, розробка політичних міфів та ритуалів. Другим достатньо важливим методом забезпечення легітимності виступає консолідація інститутів держави з різноманітними суспільними елітами, лідерами громадської думки, регіональними нотаблями. Крім легітимності це забезпечує владним та іншим соціальним інститутам певний ступень контролю за різними сферами жіттедіяльності населення. Слід також виокремити такий засіб легітимізації влади як використання електорального механізму (1). Можна сказати, що в межах виборчого процесу відбувається змагання претендентів, які експлуатують (з метою забезпечення масової підтримки) різні типи легітимності з урахуванням соціокультурних особливостей регіонів. Загальною умовою ефективності легітимізації є відповідність уявлень, що створюються соціальними інститутами цінностям конкретної соціальної (у тому числі територіальної) спільності та правилам організації суспільних зв’язків відносно соціальних інститутів.
Говорячи про особливості організації сучасних суспільних зв’язків в Україні слід нагадати, що вертикальні зв’язки в громадській системі (зверхність-підпорядкованість) стають домінуючими при неразвиненості чи зруйнуванні відносин горизонтальних (договірних, партнерських). За радянських умов значення відносин вертикальних переважали над горизонтальними. У зв’язку з цим громадська думка організовувалася переважно по осі вертикальній, що мало свою прояву як в ситуаціях пасивного підпорядкування, так і явного або прихованого протесту, який був спрямований на вершину політичної піраміди. У свою чергу, сама організація політичної піраміди мала свої особливості. Так, на думку ряду дослідників (3), цю піраміда скоріше можна було віднести до так званих “гемейншафтних” систем (в термінології Ф.Тенніса), ніж до державних створень. В ній домінують не універсальні норми, закони, настанови, а партикуляристські та утилітарні регуляторні механізми (орієнтація на обов’язки у відношенні “своїх” тощо). Можна припустити, що і в сьогоднішньому українському суспільстві ці принципи організації державної піраміди якщо не домінують, то є базою для створення нових правил. З другого боку, ці партикуляристські регуляторні механізми певною мірою обумовлюють особливості легітимність сьогоднішніх соціальних інститутів.
Зміни типів легітимності та комплексів суспільних взаємозв’язків значною мірою пов’язані з особливостями соціалізації особистості. І, фактично, ті характеристики громадської думки стосовно соціальних інститутів, які засвоюються та відтворюються сьогодні молоддю, будуть обумовлювати соціальний розвиток українського суспільства протягом наступних кількох десятиріч.
Одні з найбільш чутливих показників до динаміки громадської думки, які до того ж можуть служити і показниками легітимності влади є рівень довіри та задоволеності діяльністю соціальних інститутів окремих діячів. Певне уявлення про те які відповіді на ці запитання давали респонденти загальної вибірки в ході дослідження дають таблиця №1 та 2.
Табл1(задоволеність). Табл2 (довіра)
Так, як можна побачити з таблиці 1, з грудня 1997 року по лютий 1998 респонденти загалом були більше задоволені діяльністю Президента України. Проте, за період з березня по червень цей показник у відношенні до глави держави дещо знизився. Протягом цього часу найбільша кількість респондентів визначала свою задоволеність діяльністю голів держадміністрацій районів та областей. Четверте місце протягом всіх опитувань (з грудня 1997 по червень 1998 року) досить впевнено посідає Прем’єр-Міністр України В. Пустовойтенко. За оцінками тих молодих людей, що взяли участь у дослідженні, дещо нижчі ніж у Прем’єра показники отримав Голова Верховної Ради попереднього скликання О.Мороз. Як виявилося, найбільшою мірою на протязі усього часу дослідження респонденти були незадоволені діяльністю Кабінету Міністрів та Верховної Ради.
Звертають на себе увагу особливості відповідей респондентів на питання про їх рівень довіри до тих чи інших соціальних інститутів. Так, перше місце за рівнем довіри посідають засоби масової інформації. Протягом всього періоду дослідження саме у відношенні до ЗМІ більше половини респондентів вибирали такі варіанти відповідей як “повністю довіряю” та “скоріше довіряю”. Традиційно велика кількість опитаних (близько половини) висловила свою довіру до збройних сил України. Високі оцінки з цього приводу отримали релігійні організації та досить новий для нашої країни соціальний інститут - підприємництва. Як можна побачити, достатньо високим рівнем довіри користуються правосуддя, міліція та профспілки. Звертає на себе увагу той факт, що, за даними дослідження, респонденти найменшою мірою довіряють інститутам влади. Як і у випадку з рівнем задоволеності тут найбільші показники отримав Президент та районні владні структури (голова райдержадміністрації та районні ради). Далі йдуть Прем’єр та голови облдержадміністрацій. Найменшим рівнем довіри, згідно з опитуваннями, користувалися Кабінет Міністрів, колишній Голова Верховної Ради, обласна рада та Верховна Рада.
Дещо інша картина спостерігається за результатами дослідження виключно сільської молоді. В таблиці №3 представлені деякі аспекти цього опитування.
Табл №3
Як можна побачити з таблиці, найбільшою довірою у сільської молоді (на травень 1998 року) користуються церква, телебачення та сільради. За ними йдуть збройні сили та преса. Значна кількість респондентів висловила свою довіру до міліції, правосуддя та місцевих держадміністрацій. Серед центральних органів влади найбільшою довірою користувався Президент.
Серед загальних характеристик ставлення молодих людей щодо соціальних інститутів необхідно виокремити досить значні коливання кількості респондентів, що вибирають таку відповідь як “важко відповісти”. Так, найбільший відсоток опитаних, які не змогли визначити своє ставлення до органів державної влади, вищих посадових осіб спостерігався на початку дослідження у грудні 1997 року та наприкінці у червні 1998. Обсяг цих респондентів значно знизився на лютий - березень цього року.
Зокрема, у відношенні до таких ключових фігур вітчизняного політичного поля як Президент та Прем’єр кількість респондентів яка вибрала відповідь “важко відповісти” на питання “Чи задоволені Ви діяльністю...?” у грудні минулого року складала відповідно 34.8 та 44.4 відсотки. А в березні значення цього показника для Л.Кучми та В.Пустовойтенко знизилися відповідно на 7 та 9 відсотків. Проте вже у червні кількість невизначившихся зросла майже до рівня грудня 1997 року. Незначне скорочення обсягу цих респондентів (десь на 3%) спостерігалося і у відношенні до Голови ВР попереднього скликання.
Схожа картина мала місце і у відношенні до голів держадміністрацій областей, районів, таких владних структур як Кабінет Міністрів, Верховна Рада. Зокрема, щодо керівників областей то в кінці минулого року кількість респондентів, що не могла визначити рівень свого задоволення їх діяльністю склала 36.4%. На березень 1998 року ця цифра скоротилася до 31.6%, а вже у червні знов зросла до 38.6%.
Як найбільш очевидну причину цього факту можна назвати особливості розгортання парламентської передвиборної кампанії. Протягом якої державні владні структури використовувалися різними політичними силами як прямі та непрямі (у разі “Громади”, яка будувала свою кампанію довкола опозиційності владним структурам) ресурси політичної боротьби. У зв’язку з цим, на березень 1998 року під шквалом політичної реклами, “гучних” судових справ та великого обсягу компрометуючих матеріалів набагато більше респондентів змогли визначити свою позицію не тільки стосовно органів влади, але й інших соціальних інститутів.
Таким, чином, можна сказати, що позиція значної кількості респондентів у відношенні до низки соціальних інститутів (наприклад, владних органів, профспілок) є досить мобільною та - при наявності певних факторів - може змінюватися у досить широких межах. Проте, як можна побачити з таблиць №1 та №2, ставлення опитаних до іншої групи соціальних інститутів, є більш однозначним, про що свідчить значно менший обсяг респондентів, які не можуть визначити своє ставлення до них. До цих соціальних інститутів можна віднести засоби масової інформації, правосуддя, міліцію, збройні сили. Згідно з цим, здається враження, що в ході президентської передвиборної кампанії головна боротьба за мобілізацію громадської думки буде вестися саме у відношенні до першої групи соціальних інститутів.
Говорячи про особливості молодіжної громадської думки слід також зазначити, що, за результати дослідження, молоді легше визначити рівень своєї довіри до соціальних інститутів ніж рівень задоволеності їх діяльністю. Показником цього може бути обсяг відповідей “важко відповісти” на обидва питання. Так, якщо на питання “Наскільки Ви задоволені діяльністю...?” кількість подібних відповідей у відношенні до Кабінету Міністрів коливалася між 40.3% у грудні і 34.8% у червні, то на питання про рівень довіри - відповідно між 29.1% та 30.2%. У зв’язку з цим, спадає на думку, що ті критерії, які сьогодні використовуються молодими людьми для визначення своєї позиції стосовно соціальних інститутів - у першу чергу, владних - є (використовуючи категорії М.Вебера) скоріше афективними та цінностнораціональними ніж цілераціональними.