Огляд теоретичних підходів до проблеми ідентичності погляди на її структуру та генезис (стр. 3 из 7)

Успішна адаптація людини в суспільстві передбачає сформованість і соціальної, і особистої ідентичності, тобто здатності переключати увагу з однієї перспективи на іншу. Такої думки дотримується також У.Дойс. Він вважає, що особиста ідентичність є однією із соціальних репрезентацій і має сенс лише як організуючий принцип в системі взаємовідносин індивіда і групи.

За Х.Теджфелом, досягнення ідентичності можливе як посередництво розвитку особистісної ідентичності, так і через формування соціальної ідентичності. Одна і та ж людина буде діяти як окрема особистість при актуалізації в структурі Я особистісної ідентичності і як член соціальної групи – при актуалізації соціальної ідентичності.

Г. Брейкуел підкреслює соціальне походження ідентичності, бо лише у взаємодії із соціальним світом людина активно засвоює поняття, з допомогою яких пізнає себе. Вона запропонувала модель структури ідентичності, що включає чотири компоненти: біологічний організм, час, ціннісний вимір та змістовний вимір. Їх співвідношення відображено на малюнку 1.

1. Біологічний організм – це серцевина ідентичності, усвідомлення своєї фізичної окремішності. Це найперший тип ідентичності в онтогенезі, однак з часом він стає менш важливим.

2. Змістовний вимір – це ті характеристики, якими індивід користується щоб описати себе як унікальну особистість. Змістовні характеристики відносяться як до соціальної ідентичності (виконувані ролі, належність до певної групи), так і до особистісної (цінності, мотиви, емоції, установки). Змістовний вимір розширюється в ході життя людини, тому актуальний зміст ідентичності змінюється у відповідності із змінами соціального контексту.

4. Ціннісний вимір – це оцінка елементів змістовного виміру. Відповідно до соціальних норм і цінностей, вона може бути як позитивною так і негативною. Оцінки також нестатичні, вони можуть змінюватися разом із змінами наявної соціальної ситуації.

4.Час. Виділяють два аспекти цього компонента: суб’єктивний час і біографічний час. В плані суб’єктивного часу протікає розвиток ідентичності. Змістовний та ціннісний параметри ідентичності визначають структурну організацію біографічного часу [22 ].

Деякі науковці (Е.Гофман) виділяють наступні три типи ідентичності:

1.Соціальна ідентичність – типізація особистості іншими людьми на основі атрибутів соціальної групи, до якої вона належать.

2.Особиста ідентичність – індивідуальні ознаки людини та унікальність комбінації фактів її життя.

3.Я-ідентичність – суб’єктивне відчуття індивідом своєї життєвої ситуації та її своєрідності [31].

Для кожної людини буде різною значущість тих чи інших аспектів своєї ідентичності. Як зазначає Д.Майєрс в різних культурах “стимулюється” розвиток різних психологічних якостей людини, що відображається і в змісті ідентичності [16]. В західній (а точніше – в європейській та північно-американській) традиції домінує індивідуалістичний тип виховання, заохочуються якості самостійності, незалежності, а також амбіційність, активність, наполегливість, тому тут особистість більш усвідомлює свою Я-ідентичність. В східній культурі завжди домінували цінності колективізму (взаємозалежність в стосунках, відповідальність, співпраця, поступливість), а тому в її представників соціальна ідентичність є більш структурована та значима для людини.

Криза ідентичності сучасної людини в світовому масштабі, про яку багато говорять, виражається перш за все в прагненні гармонізувати взаємодію індивідуального та соціального Я. При цьому зрілість характеризується реалістичною оцінкою того, що людина досягла і може досягнути в суспільстві, вмінням змиритися з більш низьким статусом заради гармонії з іншими людьми та із самим собою. Тому багато-хто знаходиться в пошуку значимих принципів соціального устрою, котрі можуть бути сформульовані ідеологією та релігією. Криза колективної ідентичності виражається в послабленні ідентифікації індивідів з колективною реальністю, котру вони раніше переживали та підтримували. Це відбувається внаслідок зменшення ролі традицій, втрати віри в майбутнє, кризи індивідуальної ідентичності. Відсутність дієвих цінностей та норм, непередбачуваність своєї та чужої поведінки призводять до послаблення психічного та соціального здоров’я. Як відмічають дослідники (А.Б.Холмогорова, Н.Г.Гаранян), саме емоційна сфера стає найбільш патогенною зоною в сучасній західній культурі внаслідок втрати внутрішньої рівноваги, яка характеризує психічне здоров’я людини.

Отже, категорія ідентичності відображає не тільки цілісність психічного життя людини, але і її органічний зв’язок з соціокультурним світом. Гармонійне взаємодоповнення особистісної та соціальної ідентичності сприяє як особистісній зрілості, так і збагаченню суспільних взаємин. Так Е.Еріксон застосував теорію ідентичності в психобіографічному методі, ціль якого в осмисленні історичної фігури лідера при всій її унікальності, “законфліктованості”, як “прототипу свого часу, що відповідає специфічним життєвим потребам своїх послідовників”. В психобіографіях М.Лютера та М.Ганді він прослідкував схему розвитку особистісної ідентичності двох харизматичних лідерів – основоположника Реформації та індійського політичного діяча. Непроста особиста доля кожного з них стала предвісником, стимулом широких соціальних змін.

Життя М.Лютера стало подією тому, що він відкрив шлях подолання внутрішнього конфлікту через внутрішнє удосконалення як єдину можливість спасіння. Духовне рішення Лютера виходило за рамки власне теологічних проблем, а виражало суть необхідних змін в соціально-психологічному образі світу та людини. Створена Лютером протестантська модель християнської релігії виявилась квінтесенцією соціальних очікувань та прагнень всіх верств німецького суспільства. Еріксон припускає, що криза ідентичності молодого Лютера є ключем до розуміння його подальшої діяльності. Основною причиною затяжної кризи ідентичності в юності став дитячий конфлікт стосунків з батьком.

Лютер несвідомо проектує на образ Бога батьківський образ жорстокого судді. Ще дитячі сумніви у доцільності такої суворої влади батька відобразились потім у ненависті до римського духовенства на чолі з Папою, що мали необмежену владу в суспільстві. Надбання особистісної ідентичності Лютера стали врешті складовою соціальної самосвідомості.

М.Ганді подолав вже не юнацьку кризу, а кризу зрілості – генеративної стадії життєвого циклу, коли людина піклується про дітей, виховує підростаюче покоління, передає йому соціальні та етичні цінності. Центральна проблема цієї кризи – відносини “батько-син” та ставлення до майбутнього своїх дітей. Ганді проголошує нову ідеологію в політиці – турбота про людей, служіння їм, викорінення насильства. Тобто він сімейну проблему турботи про дітей “виніс” на національний, державний рівень: Ганді виконував функції батька для цілого народу. Втілюючи принципи своєї ідеології в національно-визвольному русі Індії, Ганді знаходить вихід з власної кризи, яка стала наслідком неможливості налагодити контакт із своїми синами.

Отже, основні аспекти ідентичності – соціальний та особистісний - можна розділити тільки умовно. Зріла особистість вдало поєднює їх обох, що сприяє цілісності психічного життя, успішній самореалізації в усіх сферах. Особистісна ідентичність “продовжується” в соціальних якостях людини, суспільні умови житття, соціальні ролі, реальний життєвий досвід впливають на формування особистісної ідентичності. На основі попереднього аналізу різних теоретичних підходів можна зробити висновок, що формування ідентичності носить соціальний характер та визначається багатьма чинниками.

3.Основні психологічні механізми формування ідентичності.

Ідентичність – стан усвідомлення себе і своєї автономності, механізмом формування якої є ідентифікація, як процес емоційного, раціонального та діяльнісного самоототожнення з іншою людиною чи групою. Через ідентифікацію індивід засвоює певну систему цінностей та норм, зразки поведінки та соціальні ролі. Ідентифікація – багаторівневий та багатоаспектний феномен, що обумовлює динаміку розвитку особистості.

Поняття “ідентифікація” було введене З.Фрейдом для пояснення походження хворобливих фантазій меланхоліків, для позначення специфічних відносин, які виникають у дитини з батьками тієї ж статі і не можуть бути пояснені почуттям любові. Внаслідок ототожнення себе з іншою людиною з’являється наслідування поведінки, прийняття її норм та цінностей [28].

В теорії соціального навчання (А.Бандура) підкреслюється, що найважливішими детермінантами ідентифікаційного процесу є соціальні фактори. В сучасній психологічній науці ідентифікація розглядається як важливий компонент соціалізації, який забезпечує взаєморозуміння між людьми і опосередковує розвиток особистості в онтогенезі. Через ідентифікацію відповідно до суспільного та культурного контекстів відбувається структурування самосвідомості [17],яка є підгрунтям для становлення ідентичності.

Тобто, ідентичність є соціальною за походженням, вона формується в результаті взаємодії індивіда з іншими людьми. Зміни змісту ідентичності теж обумовлюються змінами в соціальному оточенні.

Ідентичність – динамічна структура, її становлення відбувається протягом всього життя людини, починаючи із найперших етапів онтогенезу. Цей розвиток нелінійний та нерівномірний, може іти як в прогресивному, так і регресивному напрямку. На поведінковому рівні ідентичність можна розглядати як процес вирішення життєво важливих проблем. Кожне прийняте рішення щодо власного самовизначення в житті буде вносити вклад в формування структури ідентичності.