Завдяки самовизначенню особистість включається в ті чи інші соціальні зв’язки через індивідуальний вибір. Людина сама робить вибір, хоч не завжди його усвідомлює, обираючи з того, що їй реально зараз доступне. А.Адлер підкреслював, що людина сама відповідальна за те, ким вона стає і як вона себе поводить. Особистість кожного індивіда є його власним творінням [30].
Деякі дослідники (С.Степанов, Л.Журавльова, І.Шалагінова) ототожнюють зміст понять “ідентичності” та “самовизначення”, проте ми розглядаємо самовизначення як один із механізмів становлення ідентичності. Російський науковець Л.Б.Шнейдер зазначає (2001), що самовизначення – це “пошук смислу” і він передує ідентичності як усвідомленому володінню цим смислом [31]. Самовизначення – це проектування та “будівництво” життєвого шляху, тоді ідентичність – це освоєння завершеної будівлі. Якщо перше без другого безглуздо, то друге без першого нереальне.
Проблема самовизначення особистості відноситься до числа проблем, що мають екзистенційне звучання. Усвідомлення унікальності та сенсу свого буття є найсильнішою спонукальною та самоорганізуючою силою людської поведінки. Психологами встановлено, що тільки особистісний смисл здатен пронизувати суб’єктивний час особистості, структурувати його, якщо цього не відбувається, час перетворюється в “порожню нескінченність”, позбавлену смислів, що, врешті, втілюється в кризах ідентичності. Таким чином, зорієнтованість в майбутнє є умовою психічного благополуччя в теперішньому.
Часові аспекти ідентичності (Х.Маркус, П.Нуріус, Е.Белінська) розглядають в рамках поняття “можливого Я” – уявлення індивіда про те, яким він може бути, яким він хотів би бути і яким він боїться стати [3]. Набір можливих Я. що включені в систему Я індивіда – це когнітивні образи цілей, прагнень, мотивів, страхів та побоювань. Вони є детермінуючими чинниками мотивації людини, при чому їхня кількість, когнітивна складність та ієрархічна структура прямо пов’язані із формуванням змісту ідентичності.
У віковому аспекті проблема самовизначення була розглянута Л.І.Божович. Характеризуючи соціальну ситуацію розвитку старших школярів, вона вказує, що вибір подальшого життєвого шляху, самовизначення є афективним центром їх життєвої ситуації. Потреба у самовизначенні є потребою утворити єдину смислову систему узагальнених уявлень про світ і узагальнених уявлень про себе самого і тим самим визначити сенс свого існування. Л.І. Божович характеризує самовизначення як особистісне новоутворення старшого шкільного віку, пов’язане із формуванням внутрішньої позиції дорослої людини, з усвідомленням себе як члена суспільства, з необхідністю вирішувати проблеми свого майбутнього [8].
Самовизначення нерозривно пов’язано з такою суттєвою характеристикою ранньої юності як напрямленість у майбутнє. Самовизначення передбачає вибір професії, але не зводиться до нього.
Протягом життя людина формує власну картину світосприйняття, де цінності суспільства аналізуються та зіставляються з уявленнями про своє Я. В результаті цього утворюється індивідуальна система ціннісних орієнтацій, яка є ядром власної ідентичності.
На основі ціннісних орієнтацій складаються відношення особистості до оточуючого світу, до інших людей, до себе самої, це основа світогляду і мотивації життєвої активності. Інтеграція системи цінностей, що функціонують у суспільстві та цінностей, які людина сама здатна творити у реальності свого самобуття утворюють смисл людського життя, котрий одночасно є основою розвитку особистості та його результатом.
Ціннісні орієнтації – вибіркова, відносно стійка система спрямованості інтересів та потреб особистості. Індивідуальна система цінностей істотно впливає на стиль мислення та життя індивіда, перебіг емоційних та мотиваційних процесів, а також формування інтересів особистості. Ціннісні орієнтації формуються в процесі соціального розвитку індивіда, участі його в трудовій діяльності, виконанні соціальних ролей. Значне місце посідають системи цінностей, що функціонують у сім’ї, інших соціальних групах, які є референтними для певної людини [9].
Ціннісні орієнтації визначають життєві пріоритети та послідовність постановки і реалізації цілей особистості. Узгоджена та структурована індивідуальна система ціннісних орієнтацій сприяє розвитку адекватної ідентичності. Ціннісне самовизначення особистості передбачає самопізнання, рефлексію свого внутрішнього світу, усвідомлення свого потенціалу та реальних можливостей. Вміння самобачення, самопізнання та самоконтролю є показниками розвитку самосвідомості індивіда. Самоусвідомлення є важливим механізмом формування персональної ідентичності, сформована самосвідомість є передумовою становлення ідентичності.
Набуття людиною особистої ідентичності є багаторівневим процесом, що має складну структуру та складається з декількох фаз. Фази різняться як психологічним змістом ціннісно-вольового аспекту розвитку особистості, так і характером проблематики життєвих труднощів, які переживаються особистістю. Різні також і динамічні компоненти, а саме: темп та інтенсивність переживань людини. Змінюються інтереси, уподобання, ідентифікаційні зразки, тематика проблемних ситуацій, значимість різних сфер життя (вибору професії та професійного шляху, релігійних та моральних переконань, політичних поглядів, міжособистісного спілкування, сімейних ролей), способи подолання труднощів.
Пошук соціальної та особистісної ідентичності передбачає експериментування з доступними соціальними ролями, соціальними функціями, способами спілкування, професійними орієнтаціями. При неможливості такого експериментування процес набуття ідентичності проходить більш повільно та супроводжується кризовими явищами.
Отже, розвиток особистості завжди є відображенням соціальної структури стосунків в зовнішньому оточенні та результатом внутрішньої самодетермінації. Виділення та усвідомлення своїх внутрішніх індивідуальних властивостей є передумовою формування стійкої та адекватної ідентичності. Уявлення про себе – це психічна система, з допомогою якої ми організуємо своє життя і зміни цих уявлень приводять до змін нашої поведінки. Основними механізмами становлення особистісної ідентичності протягом життя людини є ідентифікація, ціннісне самовизначення, самоусвідомлення та рефлексія. Як було вже сказано вище, найактульнішою проблема ідентичності є в ранній юності, коли усвідомленя себе, свого місця в житті стає центральним переживанням. Саме в юності структурна організація ідентичності набуває визначеності та послідовності завдяки достатньому розвитку емоційної, вольової, когнітивної сфер особистості.
4.Рання юність як актуальний період
становлення ідентичності.
Рання юність – етап дозрівання і розвитку людини, що знаходиться між дитинством та зрілістю. Як зазначає І.С.Кон, юність – фаза переходу від залежного дитинства до самостійної та відповідальної дорослості, що передбачає, з одного боку, завершення фізичного, зокрема, статевого, дозрівання, а з другого – досягнення соціальної зрілості [15].
Е.Шпрангер, автор однієї із перших монографій про юнацький вік, вважав, що юність – це перш за все стадія духовного розвитку. Основним новоутворення юності є відкриття власного “Я”, розвиток рефлексії, поява життєвого плану, установки на свідому побудову власного життя. Персонологічний підхід, започаткований Е.Шпрангером, був розвинутий Ш.Бюлер. Для неї юнацький вік – це така стадія життєвого шляху, що передує самовизначенню або є спробою його здійснення в попередньому, дифузному, екскізному вигляді [27].
Інтелектуалістський підхід до специфіки юнацького віку реалізований в концепції Ж.Піаже. З точки зору такого підходу даний вік характеризується ускладненням розумових операцій (перехід до формальних операцій), що викликає нахил до теоретизування та рефлексії, які дають можливість осягнути життєвий шлях в цілому, створити концепцію власного життя. Але мислення в ранній юності своєрідно егоцентричне, керується більшою мірою категорією можливого, а не дійсного [27].
Сучасне інформаційне суспільство пропонує безліч різнотипних, часто прямо протилежних варіантів і моделей поведінки, серед яких молода людина повинна зробити свій вибір. В ідентичності цей вибір усвідомлюється та конкретизується. Рання юність – актуальний період формування ідентичності, коли здійснення особистісного самовизначення є умовою подальшого гармонійного розвитку особистості.
У вітчизняній психології згідно загальноприйнятої періодизації рання юність охоплює період від 14 до 18 років. Для більшої частини молоді це час навчання в старших класах загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та гімназій. Рання юність – завершальний етап первинної соціалізації.
Рання юність – період реального переходу до справжньої дорослості. Попри те, як зазначає Р.С.Нємов, старшокласників повністю дорослими ще не назвеш, так як у них ще багато збереглось дитячих уявлень та переконань. Багато хто з них на порозі закінчення школи ще недостатньо відповідально відносяться до вибору своєї майбутньої професії, до необхідності посилено працювати, щоб в подальшому витримати конкуренцію, до питань особистісного самовизначення [19]. Порівняно з підлітковим віком, до старшокласників суспільство висуває більш жорсткі та чіткіші вимоги, що стосуються як навчальної діяльності, так і сфери міжособистісних контактів, емоційно-вольових якостей та переконань молодої людини.
В юності розвиток пізнавальних процесів досягає такого рівня, що молоді люди стають практично готовими до виконання всіх видів розумової роботи дорослої людини, включаючи найскладніші. Старшокласники засвоюють багато наукових понять, вчаться використовувати їх в процесі вирішення різних задач. Сформованість теоретичного або словесно-логічного мислення приводить до інтелектуалізації всіх інших пізнавальних процесів. Нові інтелектуальні можливості підвищують адаптивні можливості молодої людини до нової соціальної ситуації розвитку [19].