IV. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ІНСТИТУТИ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ. ГЕТЬМАНЩИНА
Посилення гніту призводило до того, що селяни тікали від панів і поселялися в Середньому Подніпров'ї. Втікачі називали себе козаками, а їхнім організаційним центром стала Запорізька Січ як військово-політичне утворення. Січ мала свій військовий і територіальний поділ. У військовому відношенні Січ та її військо поділялися на 38 куренів, а територіальне — на 5—8 паланок.
Найвищим органом влади, органом самоврядування в Запорізькій Січі була військова рада, яка розглядала найважливіші питання. Скликались ради у строго визначений час — 1 січня і 1 жовтня, але на вимогу війська могли скликатись і в інший час. Свої ради були також в куренях та паланках.
Очолював Січ кошовий отаман, який був наділений найвищою військовою, адміністративною, судовою і духовною владою. Йому допомагали військовий суддя, військовий писар., військовий осавул. Уся військова старшина обиралася військовою радою на один рік 1 січня.
Курені очолювали курінні .отамани, і. ця посада теж була виборна. Курені були одночасно військовими одиницями, з яких і складалося запорізьке товариство.
Паланки очолювали полковники, їм допомагали осавул, писар, підосавул і підписарій. їх влада поширювалась на всю паланку, тобто на козаків, які проживали за межами Січі по слободах і зимівниках.
Організація козацького самоврядування Запорізької Січі дає підстави стверджувати, що тут існували ознаки відродження української державності. Козаки вели активну боротьбу проти Речі Посполитої за соціальне та національно-релігійне визволення.
Нечувані утиски українського народу з боку польської шляхти спричинили вибух народно-визвольної війни 1648— 1654 рр. У цей період Б. Хмельницький втілив у життя ідею незалежної держави.
Ознаками державної влади в Україні того часу були: 1) наявність органів публічної влади; 2) територіальний поділ; 3) введення своєї податкової системи.
Не досягши успіху в політиці протурецької орієнтації та в союзі з татарами, Б. Хмельницький звернув свій погляд на Москву.
В січні 1654 р. на Переяславській раді було підписано угоду про українсько-московський альянс, на підставі якої Україна прийняла протекторат московського царя, залишаючись і надалі окремим державним організмом, зберігаючи свій полі-тико-соціальний устрій, власні адміністрацію, військо, фінанси.
У березні 1654 р. були підписані статті Богдана Хмельницького та видана царська жалувана грамота 27 березня. Ці документи, які отримали назву «Березневих статей», визначили правове становище України у складі Росії на весь період Гетьманщини. Україна ввійшла до складу Росії як політико-правове автономне утворення. Але Україна визнавала верховенство царської влади. Гетьман і старшина перебували на службі царя. Україна мала самостійність у внутрішньому управлінні, мала свою казну.
На чолі України стояв гетьман, якого обирала військова рада, а згодом затверджував на посаді цар. Територія ділилася на полки на чолі з полковниками, сотні на чолі з сотниками, курені на чолі з курінними отаманами. Крім того, були села та міста.
Україна мала своє військо — реєстр козаків був визначений — 60 000. Вона мала право зовнішніх зносин, за винятком Польщі та Туреччини, свою правову та судову системи.
Але згодом царизм пішов у наступ на політичну та правову автономію України, створюючи спеціальні установи для регулювання відносин в Україні. У 1663 р. був утворений Малоросійський приказ у складі Посольського приказу. При-каз був наділений адміністративними, військовими і судовими функціями, санкціонував вибори нового гетьмана і козацької старшини, контролював українську церкву і духовенство. Діяльність цього органу суттєво обмежувала козацьке самоврядування.
Петро І скасував приказну систему, на зміну якій прийшли колегії. Замість Малоросійського приказу 1722 р. у Глухові при гетьмані була створена Малоросійська колегія.
Утворення Малоросійської колегії офіційно мотивувалося необхідністю наведення порядку в судових та адміністративних органах України. Насправді ж колегія мала завдання знищити усі давні порядки України й включити її в систему управління Російської держави.
У 1727 р. гетьманська влада в Україні була відновлена, але після смерті гетьмана Д. Апостола 1734 р. на зразок колегії було запроваджено Правління гетьманського уряду (1734— 1750) у складі трьох козацьких старшин та трьох царських офіцерів на чолі з князем О. Шаховським.
V. УКРАЇНА В СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ
У 1764 р. гетьманство в Україні було ліквідовано остаточно. Управління Україною було доручено другій Малоросійській колегії, яку очолив президент граф П. Рум'янцев. Він же був і генерал-губернатором України. Колегія складалася з восьми членів — чотирьох представників вищих офіцерських чинів російської армії, розквартированої в Україні, й чотирьох представників генеральної старшини. В цей період діяльності колегії відзнаки державної гідності в Україні — прапор, печатки, гетьманські клейноди тощо — були відправлені до Москви. Це означало, що Україна позбавлялася автономного становища у складі Росії.
На початку 80-х років XVIII ст. на Україну було поширено російську адміністративну систему й сформовано відповідну систему органів управління. Потреба в Малоросійській колегії відпала і 1786 р. вона була ліквідована.
Наступ на автономні права України з боку царизму не обминув і Запорізьку Січ, яка після 1654 р. в межах України зберегла самостійність і самоврядування.
Першого нищівного удару по Запорізькій Січі завдав Петро І після того, як кошовий К. Гордієнко із своїми однодумцями перейшов на бік І. Мазепи. За це Січ було ліквідовано. 1734 р. цариця Анна на прохання гетьмана Д. Апостола дозволила запорожцям, які уникли кари Петра І, повернутися в рідний край і заснувати Нову Січ.
Але 1775 р. за наказом цариці Катерини II численна російська армія вдерлася на Запоріжжя і ліквідувала Січ, а її територія була приєднана до Новоросійської губернії. За маніфестом З серпня 1775 р. заборонялося навіть вживати назву «запорізький козак». Козаки могли поступати на службу в козацькі полки або переходити в селянство, а вся козацька старшина була відправлена у заслання. Так закінчився період Гетьманщини в Україні.
За поділами Польщі (1772, 1793, 1795) різко змінилося політичне становище українських земель.
За другим поділом 1793 р. до Росії відійшла Правобережна Україна. У складі Російської імперії перебувала до 1917 р.
За першим поділом Польщі 1772 р. до Австрії відійшла Галичина, а 1774 р. Північна Буковина, яка 1786 р. була включена до складу Галичини як окрема адміністративна одиниця. Закарпатська Україна у складі України ще з XVI ст. була захоплена Австрією. Очолював край призначений імператором губернатор. Територія ділилася на циркуля, які очолювали призначувані старости. Такий порядок зберігся до 1848 р.
В 1849 р. замість губернського правління в Австрії було запроваджено поділ на коронні краї, або намісництва, та крайові управління. Буковина була виділена в окремий коронний край. На чолі Галичини стояв призначений імператором намісник, а Буковини — крайовий президент. Територія ділилася на повіти з повітовими старостами.
В 1861 р. австрійський імператор створив для коронних країв сейм. Такі сейми були створені для Галичини і Буковини. Буковинський сейм складався з 31 депутата, а Галицький — із 151. Виконавчим органом був крайовий виділ на чолі з маршалом та віце-маршалом. Виборці ділилися за майновим цензой на чотири курії: великих землевласників, торгово-промислових палат, міську та сільську. Наприкінці XIX ст. була запроваджена загальна п'ята курія, а на початку XX ст. загальне виборче право.
У 1870 р. коронні міста (центри) отримали окремі статути. Такі статути на самоврядування отримали Львів та Чернівці. Населення міста обирало міську раду із 100 депутатів на 6 років. Очолював раду президент міста, який був і керівником її виконавчого органу — магістрату. Такий порядок зберігся до розпаду Австро-Угорщини в 1918 р.
VI. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ 1917—1420 рр.
РАДЯНСЬКА УКРАЇНА
У лютому 1917 р. Російська імперія розпалася, 4 березня 1917 р. на Трудовому Конгресі у Києві була створена Центральна Рада — вищий орган влади Української держави, її главою став М. Грушевський. Виконавчим органом — урядом спочатку була Мала Рада, а з червня 1917 р. Генеральний Секретаріат.
Третім універсалом Центральної Ради 20 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіки (УНР), але, як і раніше, у федеративних зв'язках з Росією. І тільки четвертим універсалом 22 січня 1918р. Україна була проголошена незалежною суверенною державою.
29 квітня 1918 р. Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки. Того ж дня німці завершили окупацію України і розігнали Центральну Раду, натомість поставивши при владі генерала П. Скоропадського.
З відходом австро-угорських військ восени 1918 р. гетьман А. Скоропадський втратив свою опору. 13 листопада на таємному засіданні Українського Народного Союзу був утворений уряд Директорії на чолі з В. Винниченком. Пост головного отамана збройних сил УНР був наданий С. Петлюрі. Після захоплення Києва військами Директорії П. Скоропадський зрікся влади і виїхав до Німеччини.
На Трудовому Конгресі наприкінці січня 1919 р. в Києві був затверджений акт з'єднання УНР і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), який передав тимчасово законодавчу і виконавчу влади Директорії. Україна опинилася у надзвичайно складній ситуації. Більшовицька Росія, війська Дені-кіна, Франції, Румунії фактично окупували Україну. С. Петлюра із залишками своїх військ перейшов на територію Польщі й, підписавши у квітні 1920 р. з Ю. Пілсудським Варшавський договір, рушив з його армією у свій останній невдалий похід на Україну. Але і білополяки, і війська Петлюри були розбиті більшовиками. Ще одна спроба створити незалежну Українську державу закінчилась невдачею.