Дуалізм полягає в тому, що монарх, як правило, відстоює інтереси феодалів, а парламент виразником інтересів буржуазії та інших верств населення.
Вище наведено характеристику моделі дуалістичної монархії. Проте в силу історичних обставин вона набуває й інших форм. Так, наприклад, у Марокко діє не двопалатний, а однопалатний парламент— Палата представників;
6) конституційна монархія — один із різновидів монархічної форми правління, за якою главою держави є монарх. Влада монарха набувається і передається у порядку престолонаслідування, що, як правило, визначається конституціями. Вважається, що монарх владарює за власним правом. Його влада не є похідною від волевиявлення якогось органу державної влади або виборчого корпусу.
Конституційна монархія — це форма державного правління, генеза якої пов'язана з новими історичними часами. На відміну від абсолютних монархій, які були типовими для епохи феодалізму, конституційні монархії (або обмежені) знаменували соціально-економічні і політичні перетворення періоду буржуазних революцій. У конкретних країнах вона сформувалася шляхом еволюції абсолютної монархії. її головною ознакою було й залишається те, що влада монарха перестала бути необмеженою, а визначається (обмежується) конституцією. У своєму розвитку конституційна монархія також еволюціонувала. Історично її першим виявом була дуалістична монархія. Вона вважається перехідною формою від абсолютної монархії до іншого вияву конституційної монархії — монархії парламентарної. Остання характеризує державний лад ряду розвинених країн світу (Бельгії, Великобританії, Данії, Іспанії, Японії та ін)1;
в) парламентарна (парламентська) монархія — характеризує державний лад ряду розвинених країн. У Європі це Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція; в Азії це, насамперед, Японія. Парламентарними монархіями є також держави, які зберегли певні конституційні зв'язки з колишньою метрополією — Великобританією — і до яких іноді вживається історична назва домініонів (зокрема Австралія, Канада і Нова Зеландія). Формально глава держави у цих країнах — британський король (королева), представником якого є генерал-губернатор. Останнього британський монарх призначає за поданням уряду «домініону». Збереження монархічної форми правління у розвинених країнах, як правило, зумовлене тим, що їх державно-політичний розвиток тривалий час відбувався еволюційним шляхом.
Юридичною ознакою будь-якої монархії є наслідування влади самого монарха. Порядок престолонаслідування, звичайно, визначається конституцією.
Монарх майже завжди владарює формально за власним правом. Однак у парламентській монархії його правомочності визначено в конституції. Іноді ці правомочності номінально визначені як максимально широкі, однак на практиці більшість із них реалізує уряд. У деяких країнах з парламентарно-монархічною формою державного правління монархи навіть юридично не наділені будь-якими реальними владними повноваженнями (Швеція і Японія). В конституціях монархічних держав містяться положення проте, що монарх не несе юридичної і політичної відповідальність за свої дії як глава держави або як номінальний глава виконавчої влади. Вважається, що він діє за порадою міністрів, які й несуть відповідальність. Механізм таких взаємин глави держави та уряду забезпечується вимогою контрасигнування актів монарха главою та (або) іншими членами уряду2.
Слід назвати ще одного монарха, якого обирають навіть сьогодні: папа римський. Він виконує функції глави держави в рамках монархії, яку ми називаємо церковною державою. Зважаючи на целібат духовенства, він не може досягти свого сану через право спадковості. Тому його обирають кардинали. Проте папа римський є монархом, він користується особливими почесними правами, носить корону (тіару). У світі нараховується 44 парламентські монархії.
Республіка — форма державного правління, за якої всі вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади.
Республіка має такі юридичні ознаки:
а) обмеженість терміну повноважень усіх органів державної влади;
б) виборність і відповідальність глави держави;
в) можливість представництва держави лише за дорученням парламенту чи виборців.
Республіки існували ще в стародавньому світі і мали, як правило, аристократичний характер (Спарта, Рим), в Афінах була демократична республіка. В середні віки були республіки-міста — Флоренція, Генуя, Венеція — в Італії; Новгород і Псков — у Росії. На Україні — Козацька республіка (на Запоріжжі) в період національновизвольної війни та об'єднання з монархічною Росією.
У сучасному світі розрізняють такі види республік:
а) президентська республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і голови уряду, належать президентові, який обирається населенням шляхом прямих чи непрямих виборів і формує уряд, шо, як правило, йому підзвітний і не несе повної відповідальності перед парламентом.
У наш час президентські республіки в чистому, класичному вигляді фактично не існують. Як президентські формувалися республіки у США, Франції, Аргентині, та в ряді інших країн. Але з часом вони, у більшій чи меншій мірі, втратили свої класичні ознаки в результаті переходу ряду раніше виключно президентських повноважень до парламенту;
б) парламентська республіка, в якій здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни і формує повністю відповідальний перед ним уряд та інші вищі органи державної влади (Італія, Греція, Індія та ін.).
Але і в парламентській республіці можливе існування поста президента. На відміну від президентської республіки, тут він обирається не населенням, а парламентом, йому підзвітний і має переважно представницькі функції (ФРН, Індія та ін.);
в) змішана (парламентсько-президентська або президентська-парламентська) республіка, в якій вбачаються певні ознаки як парламентської, так і президентської республік. За такої форми правління парламент набуває певні повноваження з контролю за діяльністю обраного народом президента, що стосуються діяльності останнього відносно формування уряду і здійснення ним виконавчої влади. За певних умов парламент набуває і право усунути президента з посади. Але за президентом зберігаються широкі повноваження по формуванню і керівництву діяльністю уряду. У певних, визначених у конституціях, випадках президент має право дострокового розпуску парламенту і призначення нових виборів його складу.
Слід зазначити, що в сучасних умовах «чисті» форми президентських і парламентарних республік порівняно рідкі. Поширення дістали змішані форми — президентсько-парламентські та парламентсько-президентські республіки.
Одним із представників змішаної республіки є Україна, яка поступово перетворюється з президентсько-парламентської в парламентсько-президентську.
Нетипові форми правління:
• республіканська монархія. Зараз функціонують такі монархії, в яких глава держави не є довічним і не одержує повноваження на спадкових засадах, а переобирається через визначений законом термін. Така система існує в Малайзії і Об'єднаних Арабських Еміратах, своєрідних федеративних виборних монархіях. У цих країнах глава держави переобирається один раз на 5 років. Це наближає главу держави—монарха до президента, а монархічну форму правління — до республіканської. Однак обидві названі держави залишаються монархіями, бо главою держави може бути обраний не будь-який громадянин, який задовольняє виборчі вимоги до президента, а лише один із’'місцевих монархів'1 — правителів складових частин федерації.
Справа втому, що, наприклад, у Малайзії 9 із 13 суб'єктів федерації очолюються спадковими султанами (форма правління в чотирьох інших відрізняється), і тільки ці 9 утворюють Раду правителів, яка раз на 5 років обирає главу держави. На цей пост султани обираються за черзі, для чого в Раді правителів ведеться особливий список;
• монархічна республіка відрізняється від традиційної республіки в першу чергу незмінюваністю глави держави — президента (тому їх також називають президентсько-моністичними). На відміну навіть від суперпрезидентських республік, президентсько-моністичні республіки функціонують в умовах однопартійної системи, а їх конституції передбачають, довічних президентів. Наприклад, згідно зі ст. 220 Конституції соціалістичної Югославії 1963 р. переобрання не поширювалося на першого президента Й. БрозТіто, який займав цю посаду до своєї смерті у 1980 р. У 60—80-х роках довічними президентами проголосили себе глави держав у Малаві, Уганді, Тунісі, Екваторіальній Гвінеї і деяких інших країнах. У КНДР син довічного президента Кім Ір Сена ще за життя того був проголошений його наступником;
• правління політичної організації. У країні з такою нестандартною формою правління виша влада належить партії чи іншій політичній організації. Приклад такої країни — західноафриканська держава Буркіна-Фасо, де вся влада була присвоєна Народним фронтом, голова якого став і главою держави, і головою уряду. У подібних випадках структура правлячої партії збігається зі структурою державного апарату;
• правління колегіального органу, який утворюється, як правило, військовим керівництвом здійсненого державного перевороту. Така форма правління склалася в Нігері (Вища військова рада), Нігерії (Федеральний військовий уряд), Гвінеї (Військовий комітет національного відродження), Бурунді (Військовий комітет національного порятунку). Керівник колегіального органу в таких країнах зазвичай і в и сту п ає гл а во ю де ржа ви;