На жаль, необхідно констатувати, що на сьогодні для законодавців України людина не стала головним об'єктом уваги. Вони приймають закони з розрахунку не на неї, а на підприємства, відомства та заклади, трудові колективи. І закони ці багато чому не можуть запрацювати тому, що захищеність інтересів держави й індивіда не знаходяться на одному рівні.
Необхідно зазначити, що людина — основа та мета правової держави. Возвеличуючи й охороняючи її гідність, держава забезпечує перш за все, свою власну основу — існування особистості як морального суб'єкта права і громадянина держави. Саме це є вихідним постулатом нової Конституції України, яка проголосила соціальність держави.
Що ж таке соціальність держави, проголошена Конституцією України? Це питання складне. Для чого взагалі потрібна суспільству держава, тобто, для чого погрібна влада? Справді, ми не можемо обійтися без влади, яка встановлює загальні, обов'язкові для всіх правила, закони, бо інакше кожен робитиме своє, і в суспільстві запанує хаос. Держава потрібна, але вона повинна служити людям, тобто суспільству. Ст. З Конституції України проголошує, що людина, її життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звичайно, ситуація не може змінитися за один день, адже ми вийшли з того суспільства, в якому все було навпаки, в якому ми всі служили державі, а можливість обійти закон, скажімо, вирішити справу через партійного начальника всупереч закону — вважалося нормальним.
Єдиний розумний вихід із такого становища — це повне відновлення юридичних засад суспільного, громадського і політичного життя. Але для цього необхідно подолати теорію і практику, відповідно до яких права особи є «засобом», «інструментом», «подарунком» влади. Необхідно раз і назавжди усвідомити, що права особи — це невід'ємна частка (аспект) самої людини як соціальної істоти, і тому вони повинні бути для держави метою, а не засобом.
Досягнути цього на практиці можливо тільки втому випадку, якщо буде створено правову державу, яка зможе стати ефективним інструментом захисту прав. При цьому надзвичайно важливо якнайшвидше відійти від здеформованих комуністичною ідеологією принципів права, поняття самого права та правових зв'язків.
Основними засадами права є юридична рівність громадян, і тісно пов'язаний з цим еквівалент у їхніх стосунках, у поступі й обміні благ і послуг, а також у призначенні покарань за правопорушення. До речі, в нашій Конституції зафіксована рівність усіх перед законом. Яким же чином Основний Закон забезпечує соціальність держави? У розділі «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» записані норми, в яких йдеться про те, що держава гарантує кожному право на працю шляхом забезпечення рівних можливостей для працевлаштування за вільним вибором. Кожен наймач, чи то держава, чи приватне підприємство має здійснювати соціальний захист: наприклад, якщо ви захворіли, вам оплачують лікарняну допомогу. Держава встановлює санітарні й гігієнічні вимоги, і кожний наймач має їх дотримуватися. Чи може держава зробити більше? Очевидно, ні. Держава не може бути перетворена на відділ соціального забезпечення, який збирає зі всіх, а потім потроху роздає, чи борошно, чи пшеницю, чи одяг, чи взуття. Це не справа держави. Вона має забезпечити можливість кожному з нас своєю працею заробити собі на життя. І ми повинні звикнути до того, що держава лише створює рівні умови, рівні можливості для нас, щоб кожен із нас завдяки своїм талантам, працелюбності мав можливість забезпечити собі гідне життя.
Але тим, хто не може цього зробити, держава повинна допомогти: інвалідам, пенсіонерам, одиноким матерям, багатодітним сім'ям. Ось у чому полягає соціальність держави, закладена в нашій Конституції.
Якщо говорити про демократичність майбутньої Української держави, то в Конституції сформульовано достатньо правових підстав, щоб таку державу побудувати. По-перше, уст. 5 сказано: У країна є республікою. По-друге, вона реально формується народом. По-третє, законодавча, виконавча та судова влади набувають досвіду роботи щодо виконання своїх обов'язків і відходять від протистояння. А це забезпечує головне — стабільність у державі.
Велика увага приділяється розбудові політичної системи нашої країни та формуванню громадянського суспільства.
Одним із безперечних завоювань Української держави є свобода совісті, повернення церкві і релігії належного їм місця в суспільстві. Це особливо наочно видно при зіставленні картини сьогодення з десятиріччями державного атеїзму. В Україні представлені 52 віросповідання. Діяльність церков і релігійних організацій, міжконфесійні та церковно-державні відносини регулюються ст. 35 Конституції України та Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Чинне законодавство в цілому має демократичний характер і відповідає нормам міжнародного права, зокрема Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакту про громадянські та політичні права, рекомендаціям Парламентської Асамблеї Ради Європи №190 (1995 p.). Чи не головною проблемою у взаємовідносинах Української держави і церкви сьогодні є реституція майнових прав релігійних організацій. Тобто йдеться. про повернення релігійним організаціям того, що було відібрано в них у перші роки радянської влади.
Треба сказати, що в Україні вже визначились зі стратегічними підходами до реформування гуманітарної сфери загалом, і насамперед культури, освіти, науки, охорони здоров'я. їх роль у житті країни як базових цінностей державності, суспільної свідомості і національної безпеки, вимагає створення цілісної національної системи гуманітарної політики, пристосованої не до соціально-економічних реалій, а до завдань та перспектив нашого демократичного розвитку.
На демократичність нашої держави вказує і те, що в Конституції зазначено: єдиним джерелом влади в Україні є народ. Звичайно, нам і раніше говорили те саме, але добре відомо, що влада народу була цілковитою фікцією, і тому виникає слушне запитання: а який же механізм здійснення народовладдя зафіксовано в Конституції України 1996 р.? Ст. 69 передбачає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії. Народ має можливість впливати на ситуацію в державі шляхом не тільки всеукраїнського, але й місцевих референдумів і ставити на цих референдумах найбільш важливі питання. Що стосується виборів, то, гадаємо, історія не придумала кращого способу самоорганізації суспільства, ніж можливість діяти через обраних народом представників депутатів, та це вже справа людей, кого вони оберуть.
Однією з найважливіших засад демократичної держави є незалежність судової влади, і в ст. 126 читаємо: незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією України.
Судова влада має особливе значення для держави, яка претендує на те, щоб називатися правовою. Власне кажучи, суд — остання інстанція для вирішення правового спору з будь-яких питань. Це правило повинно не тільки проголошуватись, а й реально забезпечуватись. Але так буде лише в тому випадку, коли суд володітиме справжньою незалежністю і буде спроможний кваліфіковано вирішувати будь-яку справу.
На жаль, нині суд ще не відповідає цим вимогам. Передусім, просто не вистачає добре освічених фахівців-суддів. Недостатньою є загальна кількість суддів, та і спеціальна підготовка багатьох із них залишає бажати кращого. Це пояснюється шерегом чинників, у тому числі й тим, що фах судді тривалий час у нас не вважали престижним і відповідно його погано оплачували.
Ми хочемо збудувати правову державу, і тому Конституцією проголошено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, тобто в його основу покладені природні права людини.
У зв'язку з цим повчально знати, як інші народи йшли до правової держави. Вони не створювали великої кількості законів, які частково давали б людям права. Так, США відразу і в цілому прийняли Білль про права, у якому суспільство чітко окреслило свободи громадян та гарантії їх дотримання та поваги. Сьогодні жодне відомство, жоден заклад не сміє на них зазіхати. І тільки після того, як було закладено цей непорушний фундамент, на якому, властиво, і стоїть правова держава, американці почали створювати інститути влади, обумовлюючи при цьому, що вони повинні оберігати права людини.
Для того, щоб ми могли наблизитись до проголошеного ідеалу демократичного правового суспільства, необхідно здійснити наділі широку правову реформу, виробити принципи національного права, які б забезпечили верховенство закону в Україні. Власне кажучи, нормативні акти утворюють систему лише тоді, коли перебувають у ієрархічно-ступеневій співпідпорядкованості, легально (формальна ієрархія на основі верховенства закону) і по суті (відповідність принципам права).
В іншому випадку виникає розлагодженість і деформація системи. Тоді врегулювання і порядок будуть досягатися не цивілізованими правовими шляхами, а за допомогою брутальної сили, авторитарних протиправних вказівок. У Конституції України саме і закладений принцип панування права і механізм його здійснення для того, щоб уникнути волюнтаризму і свавілля, зберегти суспільний правопорядок.
Адже конституція, в якій недотримуються принципу панування права і верховенства закону, фактично ніколи не зможе стати верховним законом. Не передбачаючи правового характеру здійснення державної влади, вона стає половинчатою, непослідовною, суперечливою, а вся правова система приречена на неминучі деформації і переродження.