Залежно від свого характеру, принципи права поділяються на соціально-економічні, політичні, ідеологічні, релігійні, естетичні і спеціально-юридичні. Особливість останніх полягає втому, що вони, згідно з існуючою думкою, відповідають на питання, як відображається в праві його соціальна основа, яка структура права і який характер правового регулювання суспільних відносин1.
Очевидним є те, що спеціально-юридичні принципи — це ті самі його соціальні принципи, але переведені на мову права, юридичних конституцій, правових засобів їх забезпечення.
До спеціально-юридичних принципів, як правило, відносять такі основні засади сучасних правових систем чи їх вихідні положення:
1. Принцип загальнообов'язковості правових норм для всього населення країни і пріоритет цих норм над усіма іншими соціальними нормами.
2. Принцип несуперечності правових норм, які складають діючу правову систему держави, і пріоритет закону над іншими нормативно-правовими актами.
3. Принцип відповідності між об'єктивним і суб'єктивним правом, між правовими нормами і правовими відносинами, між правом і його виконанням.
4. Принцип поділу правової системи держави па самостійні галузі та інститути.
5. Принцип соціальної свободи, виражений у системі суб'єктивних прав суб'єктів суспільних відносин, рівність перед законом і судом.
6. Принцип законності і юридичної гарантованості прав і свобод особи, зафіксованих у законі, пов'язаність нормами законодавства діяльності всіх посадових осіб державних органів. Зміст принципу законності полягає в тому, що, як записано в ст. 8 Конституції України, "в Україні визнається і діє принцип верховенства права".
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
7. Принцип справедливості, який виражає загальносоціальну сутність права, прагнення до пошуку компромісу між учасниками правових зв'язків, між особою і суспільством, громадянином і державою. Справедливість вимагає відповідності між діями та їх соціальними наслідками.
8. Принцип юридичної відповідальності тільки за винну, протиправну поведінку.
9. Принцип презумпції невинності особи (особа вважається невинною доти, доки її вину у вчиненні правопорушення не встановлено судом або іншими компетентними органами держави у визначеному законом порядку).
10. Принцип неприпустимості зворотної дії законів. "Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.. ." (ст. 58 Конституції України).
11. Принцип правосуддя виражає гарантованість захисту суб'єктивних прав у судовому порядку. В ч. 1 ст. 55 Конституції України зазначено: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. . ."
12. Принцип рівності означає перш за все рівність усіх перед законом, тобто рівність прав та обов'язків. У ст. 24 Конституції України зазначено: "Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. . ."
Окрім названих, принципи права поділяються на групи залежно від того, поширюються вони на всю систему права, на декілька галузей чи на окрему галузь права.
Відповідно до цього критерію, принципи права, які поширюються на всю систему права і окреслюють її характер, зміст, найбільш важливі її риси, називають загальними принципами.
Дати вичерпний перелік загальних принципів права неможливо, бо вони не завжди мають достатню чіткість і стабільність змісту.
Назвемо головні з них:
—принцип поваги до прав людини;
—принцип свободи;
—принцип гуманізму;
—принцип справедливості;
—принцип рівності;
—принцип законності в процесі створення і реалізації правових норм;
—принцип демократизму;
—принцип єдності юридичних прав і обов'язків;
—загальна обов'язковість норм права з поєднанням переконання і примусу для забезпечення його виконання;
—відповідність права загальнолюдським цінностям;
—відкритість законів;
—логічність і несуперечливість норм права;
— принцип взаємної відповідальності держави і особи.
Сьогодні принципи права розглядаються насамперед у зв'язку із завданням забезпечення прав людини.
Поряд із загальними принципами в юридичній літературі виділяють також галузеві, міжгалузеві та принципи окремих інститутів права.
Галузеві принципи притаманні конкретній галузі права (наприклад, рівність сторін у майнових відносинах у цивільному праві).
Міжгалузеві принципи притаманні кільком спорідненим галузям права (наприклад, гласність судочинства у кримінально-процесуальному і цивільно-процесуальному праві). На міжгалузеві принципи повністю накладаються і загальноправові принципи. В кожній окремо взятій галузі права вони набувають своєї специфіки.
Принципи інститутів права — основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права. Наприклад, принцип несприйняття подвійного громадянства чи принцип охорони і захисту всіх форм власності.
Серед основних принципів права виділяють правові презумпції і аксіоми.
Правові аксіоми — це такі ідеї, положення, що сприймаються без доведення.
Правові презумпції— це такі ідеї, що припускають їх істинність без доведення, іншими словами — це припущення. Серед них можна виділити такі:
—право існує в трьох формах: нормативні акти, правовідносини і правосвідомість;
—закон зворотної сили не має, якщо інше не встановлено законом;
—закон, який встановлює чи посилює кримінальну відповідальність, зворотної сили не має;
—незнання закону не звільняє від відповідальності;
—презумпція невинуватості: ніхто не може бути визнаним винним у здійсненні злочину, а також притягнутий до відповідальності інакше, як за вироком суду;
—ніхто не зобов'язаний сам себе звинувачувати;
—ніхто не може бути суддею у своїй справі;
—не може бути два покарання за одне й те саме правопорушення;
—закон хоч і суворий, але він закон;
—нема права без обов'язків, як і обов'язків без права;
— хай буде вислухана інша сторона при здійсненні правосуддя. Зрозуміло, що ці знання основних принципів, презумпцій, аксіом дозволяють
майбутнім юристам і всім громадянам краще орієнтуватися в чинному законодавстві і вирішувати справи, особливо коли потрібно застосовувати аналогічні права.
§ 6. СОЦІАЛЬНА ЦІННІСТЬ, ФУНКЦІЇ ПРАВА ТА ЙОГО СТРУКТУРА
Цінність є основою вибору суб'єктом цілей, засобів, результатів та умов діяльності, що відповідають на запитання: "В ім'я чого здійснюється ця діяльність?" Специфіку цінності, що становить основу життєдіяльності, можна пояснити давньою байкою. Мандрівник запитує у трьох робітників, які возять цеглу: "Що ви робите?" Один відповідає: "Цеглу вожу", інший: "На хліб заробляю", а третій: "Собор будую". Дії однакові, а ціннісні орієнтації — різні (Філософія. — К., 1995).
Зрозуміти соціальну цінність права означає уяснити, розкрити його позитивну роль для особи і суспільства.
Соціальна цінність права полягає в наступному:
По-перше, за допомогою права забезпечується загальний і стабільний порядок у суспільних відносинах.
По-друге, завдяки праву досягається відповідність, точність у самому змісті суспільних відносин. Правове регулювання спроможне охопити соціально корисні форми правомірної поведінки, відмежувати їх від свавілля і несвободи.
По-третє, право забезпечує можливість нормальних активних дій особи, оскільки не припускає незаконних втручань у сферу його правомірної діяльності за допомогою механізмів юридичної відповідальності та інших примусових заходів.
По-четверте, право у громадянському суспільстві забезпечує оптимальне поєднання свободи і справедливості.
По-п'яте, на правовій основі формується громадянське суспільство: ринкова економіка, багатопартійність, демократична виборча система, незалежність засобів масової інформації та правова держава.
Сутність і соціальне значення права проявляються в його функціях. Вони відображають основні напрями впливу права на суспільні відносини і поведінку людей, що дозволяє дати узагальнюючу характеристику "праці" юридичних норм.
Перш за все право впливає на різні сфери життя суспільства — економіку, політику, духовні відносини, а значить, виконує загальносоціальні функції — економічну, політичну і виховну. Тут вони діють разом з іншими соціальними інститутами, проте своїми специфічними засобами.
Окрім соціального, право має функціональне призначення. Воно виражається втому, що право виступає регулятором суспільних відносин. Ці основні функціональні призначення права проявляються в більш конкретних функціях.
Розрізняють такі види функцій права: загальносоціальні та спеціально-юридичні.
Загальносоціальні функції:
1. Гуманістична — право охороняє і захищає права людства, народу, людини.
2.Організаторсько-управлінська — право забезпечує можливості окремих соціальних суб'єктів щодо розв'язання певних соціальних проблем, допомагає організувати загальні зусилля людей для досягнення загальнолюдського ідеалу.
3.Виховна функція — це функція виховання поваги до права за допомогою якості законів, їх справедливого змісту, тлумачення в преамбулах мети закону. Правова вихованість кожної людини — це високий рівень правосвідомості, це ставлення до права, яке виявляється не тільки в законослухняності, а й правовій активності, у прагненні в будь-якій справі затвердити правові засади як найвищі цінності цивілізації.