Деталізація і конкретизація норм закону може виражатися як у встановленні окремих норм, так і у прийнятті нових нормативних актів, а в ряді випадків і системи таких актів. Зазначимо, що конкретизація норм закону в підзаконних нормативних актах дає можливість враховувати розвиток відносин, що регулюються, і вносити зміни до їх регламентації у межах закону.
На жаль, підзаконна нормотворчість у ряді випадків дає приклади суперечливої "конкретизації" конституційних та інших законодавчих положень. У підзаконних нормативних актах час від часу допускається пряме порушення положеньзакоцу, його "обхід". Така "конкретизація" не тільки не гарантує реалізацію правових норм, а навпаки — у багатьох випадках перекручує їх соціально-юридичний зміст, призводить до падіння престижу права і законності, втрат у правовому вихованні людей. У зв'язку з тим, що такі випадки трапляються досить часто, і втрати, пов'язані з цим, зростають, вельми важливим є з'ясування появи причин таких негативних елементів правосвідомості, вивчення механізму забезпечення підзаконності, ефективності форм конституційного нагляду.
Розглядаючи формулу "на виконання закону", ми знову повертаємося до того, що підзаконні нормативні акти є невід'ємною частиною системи джерел права, несуть на собі її риси і особливості. Схематично цю систему можна відобразити таким чином. Центр системи — Конституція. Від конституції векторами по радіусах розташовані акти, що розвивають її положення. Перший після Конституції рівень у такій ієрархії — похідно-розвиваючі нормативні акти. Як правило, у таких актах відбивається конституційна норма, а потім дається її розвиток і конкретизація. Більшість актів на цьому рівні мають форму законів. За похідно-розвиваючими актами, тими ж радіальними векторами, але поодаль від центру, розташовуються нормативні акти, які можна назвати актами конкретизації й деталізації. В них містяться норми, що випливають за своїм змістом із похідно-розвиваючих актів і конкретизують та деталізують їх окремі положення. На цьому рівні більшість нормативних актів є підзаконними.
Звичайно, подібні схеми багато в чому умовні. Не завжди і не у всіх галузях права, і не у всіх груп суспільних відносин навіть у рамках однієї, окремо взятої галузі додержується такий ланцюжок нормативних актів. Але якщо розкласти їх у порядку, що зумовлений ступенем деталізації конституційних положень, ми отримаємо найбільш чітке уявлення про місце підзаконних нормативних актів у системі джерел права, наочну демонстрацію формули "на виконання закону".
Таким чином, формула "на виконання закону" означає: "у розвиток положень закону", "з метою організації виконання закону". Визначити її тільки як прийняття підзаконних актів на підставі прямого припису закону було б не зовсім точно. Прийняття нормативних актів може бути безпосередньо передбачено законом; у законі може бути побічна вказівка на необхідність прийняття підзаконного нормативного акта (наприклад, Кодекс законів про працю України у гл. II передбачає прийняття колективного договору).
Стосовно ж формули "прийнятий у межах повноважень, що надані законодавством", то вона, як уявляється, охоплюється загальною формулою "на підставі та на виконання закону". Законом у переважній більшості випадків передбачається не тільки форма, в яку мають бути втілені правові приписи, але також компетенція, тобто повноваження і предмети відання суб'єктів, що здійснюють свою нормотворчу діяльність тільки на підставі і тільки у виконання приписаних законом положень. Прийняття компетентними суб'єктами нормативних актів у межах їх повноважень і з певного кола питань є обов'язковою умовою їх законності, а не незаконності.
Окрім загальної формули підзаконності, якій мають відповідати усі без винятку нормативні підзаконні акти, можуть існувати і конкретні формули.
§ 3. НОРМАТИВНІ АКТИ УКРАЇНИ: ВИДИ, ЗНАЧЕННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ТА МЕЖІ ЇХ ДІЇ
Реформація нашого суспільства відбувається у несприятливих умовах. Нам конче потрібна державно-правова стабільність, гарантом якої є Конституція України, в якій закладено принципи розбудови незалежної, демократичної, правової держави. Також першочерговою умовою розвитку юридичної науки, подолання її відставання є визначення методології наукових досліджень, забезпечення розробки фундаментальних наукових ідей, усунення проявів догматизму і коментування, відриву юридичних наукових досліджень від потреб практики.
Основні зусилля науковців-юристів у сучасний період мають бути зосереджені на теоретичній розробці проблем побудови Української правової держави.
Неабияку роль має відіграти прийняття нових, вкрай необхідних нормативно-правових актів, які б регулювали весь спектр суспільних відносин, що виникають у державі.
Залежно від юридичної сили, значення і місця в системі законодавства Закони України поділяються натри великі групи:
1. Конституційні закони або основні: Конституція (Основний Закон) України, Закон «Про громадянство», Закон «Про Президента України», закони про вибори тощо);
2. Звичайні або поточні закони, які регулюють інші важливі суспільні відносини. Наприклад, Закони «Про статус суддів», «Про підприємництво»;
3. Надзвичайні закони, які приймаються в необхідних випадках, передбачених Конституцією; таких законів Україна поки що не має.
За суб'єктами прийняття закони поділяються на такі, що прийняті Верховною Радою України; народом України в ході всеукраїнського референдуму (до останнього часу не існують); закони колишнього СРСР, які регулюють відносини, що не регламентовані законами України і не суперечать Конституції і законам України1 .
Основні види підзаконних нормативно-правових актів:
—укази й розпорядження Президента України;
—постанови Верховної Ради України та інші акти;
—нормативні акти Автономної Республіки Крим;
—постанови Кабінету Міністрів України;
—міжнародні договори України; укладені і належним чином ратифіковані (схвалені, санкціоновані, затверджені) Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм цього законодавства. Юридична сила таких договорів визначається тим органом, яким вони ратифіковані2;
—інструкції, вказівки і нормативні накази керівників міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, господарського управління і контролю;
—інструкції та нормативні накази міністерств, керівників відомств С PC P щодо питань, поки що не врегульованих відповідними нормативно-правовими актами України;
—нормативні акти відділів, інших служб місцевих органів державної виконавчої влади, господарського управління і контролю, які торкаються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер;
—постанови правління Національного банку України;
—рішення територіальних громад;
— рішення сільських, селищних, районних у містах, обласних і районних рад. Види специфічних юридичних актів в Україні, які можуть набувати нормативно-правового значення:
—акти прямого волевиявлення населення, що фіксують результати всеукраїнського або місцевих референдумів;
—окремі рішення певних громадських об'єднань (акти делегованої або санкціонованої державою правотворчості таких об'єднань);
— окремі рішення трудових колективів (рішення зборів і рад трудових колективів). Юридичні властивості нормативно-правових актів:
—такі акти є формально-обов'язковими волевиявленнями уповноваженого суб'єкта;
—містять правила поведінки загального характеру;
—приймаються органами держави, посадовими особами (або у деяких випадках, передбачених законом, іншими суб'єктами);
—мають точно визначені зовнішні реквізити (ознаки);
—публікуються у спеціальних (офіційних) виданнях;
— поширюють свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів. Термін, протягом якого нормативно-правовий акт зберігає свою чинність, може
визначатися вказівкою певного календарного періоду, позначенням певної дати, вказівкою на конкретні події, з перебігом або настанням яких закінчується, вичерпується чинність цього акта.
Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, є Основним Законом і актом вищої юридичної сили, що обумовлює прийняття законів та інших нормативно-правових актів на основі Конституції і у повній відповідності з нею.
Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Верховна Рада приймає закони, постанови та інші акти (ст. 91). Закони України набирають чинності через 10 днів після їх офіційного оприлюднення, якщо інше не визначено самими законами, але не раніше дня їх опублікування. Вони підлягають офіційному опублікуванню протягом 15-ти днів після підписання і прийняття до виконання Президентом України. Офіційним (щодо законів України, а також інших актів Верховної Ради України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України) є опублікування тільки в таких друкованих виданнях: "Голос України", "Урядовий кур'єр", "Відомості Верховної Ради України", "Офіційний вісник України"1.
Постанови та інші акти Верховної Ради України нормативного характеру набирають чинності через 10 днів після їх офіційного оприлюднення, якщо інше не визначено самими актами, але не раніше дня їх опублікування 1¾ офіційному друкованому виданні.