Нормальне функціонування фінансового ринку вимагає узгоджених взаємопов'язаних дій багатьох учасників приватного сектора та органів державної влади. Це потребує ефективного координування дій на всіх рівнях державного апарату та між гілками державної влади й місцевого самоврядування.
Прийняття більшості рішень, пов'язаних з розвитком фінансового ринку, повинно мати на меті збільшення прозорості та підвищення довіри учасників до інститутів фінансового ринку. Зрозуміло, що фінансовий ринок включає складні та взаємопов'язані системи. Фіскальна, монетарна, бюджетна політика держави можуть справляти значний вплив на розвиток фінансового ринку. При цьому надання переваг певним секторам ринку досить часто негативно впливає на розвиток інших секторів і врешті-решт завдає шкоди системі у цілому.
Шлях до розвинутого фінансового ринку пролягає через міцну правову базу. Політика і економіка - це взаємопов'язані явища: бюджетна та монетарна політика, дії органів місцевої та центральної влади, податкова система, банківський нагляд значною мірою впливають на діяльність фінансового ринку. У свою чергу органи державної влади та місцевого самоврядування повинні більш чітко визначити головні Напрями своєї діяльності у сфері фінансів та сконцентрувати на них свої зусилля.
Однією з глобальних проблем, що стоїть перед фінансовим ринком України, є необхідність істотно зменшити контроль з боку бюрократичного апарату над національною економікою. Дерегуляція економічної діяльності - це предмет розгляду не лише господарського та адміністративного права, а й не в останню чергу фінансового (з позицій зменшення податкового тягаря на суб'єктів підприємницької діяльності та розширення самостійності окремих учасників бюджетних відносин, зокрема у системі місцевих фінансів). Управлінські процеси, що впливають на економіку, у тому числі і в галузі фінансової діяльності держави, повинні бути спрощеними та мати більшу прозорість, фахівці не раз наголошували на проведенні активної політики боротьби з корупцією на всіх рівнях, яка підриває довіру до фінансового ринку з боку всіх його учасників. Нарешті, слід проводити активну політику, спрямовану на зменшення розміру тіньового сектора економіки, оскільки фінансовий ринок не може функціонувати належним чином, якщо суб'єкти господарювання намагаються уникати у своїй діяльності використання послуг інститутів фінансового ринку, щоб не розкривати інформацію про свої операції.
Фіскальна та монетарна політика мають бути збалансованими для того, щоб уникнути гіперінфляцій та різкої девальвації (як і ревальвації) національної валюти, дефолту за державними борговими зобов'язаннями, демонетизації економіки країни та активного використання грошових сурогатів (зокрема, бартерних операцій), проблем ліквідності ринку, спричинених низьким рівнем насиченості національного ринку позичкових капіталів.
Зростання економіки сприяє розвиткові фінансового ринку, але й розвиток фінансового ринку також сприяє зростанню економіки. Дослідження, які проводилися представниками Світового банку, свідчать, що за однакових умов країни з розвинутим банківським сектором та ринком цінних паперів розвиваються набагато швидше, ніж країни, в яких рівень розвитку цих інститутів є невисоким. Таким чином, ефективний розвиток фінансового ринку можливий лише за умови створення системи, яка б забезпечувала взаємний зворотний зв'язок між державою та приватними установами.
Нині не лише на рівні приватного сектора, а й на рівні органів державної влади поступово починає превалювати думка, що держава повинна не керувати, а регулювати національну економіку. Відповідно, правове регулювання фінансової діяльності є однією з форм державного регулювання економіки.
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
ЛЕКЦІЯ 1 Фінансова діяльність держави
§ 1. Фінанси як економічна і юридична категорія
Фінанси є історичною категорією. Вони виникли ще за часів рабовласницького суспільства в умовах товарно-грошових відносин під впливом розвитку функцій та потреб держави. Термін "фінанси" походить від латинського, що означає грошовий платіж. Він почав активно використовуватися у XIII - XV ст. в Італії, де такі міста, як Флоренція, Венеція, Генуя виконували функції провідних європейських центрів торгівлі та банківської справи. У подальшому термін поширився в усьому світі і почав застосовуватися як поняття, пов'язане з системою грошових відносин, утворенням грошових ресурсів, що мобілізуються державою для виконання своїх політичних та економічних функцій.
У свою чергу з виділенням державної скарбниці та повним відокремленням її від власності монарха (цей процес, зокрема, чітко простежується на прикладі історії Великої Британії) виникають такі поняття, як "державні фінанси", "державний бюджет", "державний кредит".
Існування фінансів нерозривно пов'язано з товарно-грошовими відносинами, розвиток яких обумовлений суспільним розподілом праці, наявністю різних форм власності та основаних на них організаційно-правових формах господарської, у тому числі підприємницької, діяльності, зовнішньоекономічними зв'язками тощо. Саме фінанси пов'язані з розподілом та перерозподілом внутрішнього валового продукту (ВВП) та національного доходу, що виражаються у грошовій формі.
Фінанси є багатостороннім і складним явищем, що характеризується різними істотними ознаками, має певні якості й форми прояву.
Фінанси - це особлива сфера економічних відносин. Їх зміст, характер використання, закономірності розвитку визначаються соціально-економічними відносинами, що привалюють у державі, природою та функціями держави.
Фінанси - це вартісна категорія, яка органічно пов'язана з рухом вартості в її грошовій формі, з утворенням та використанням різних грошових фондів (державного бюджету, місцевих бюджетів, соціальних фондів), з грошовими відносинами, що існують між державою та приватним господарством. Свого часу один з відомих дореволюційних учених-фінансистів І. X. Озеров як предмет дослідження фінансової науки визначав фінансове господарство, тобто сукупність відносин, що виникають внаслідок публічного характеру отримання союзами матеріальних засобів; способи, завдяки яким такі союзи отримують для себе необхідні кошти і як ці кошти відображаються на інших сторонах життя.
Е. Нікбахт і А. Гроппеллі визначали фінанси як "застосування різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу" гносеологічному розрізі під фінансами розуміють науку, що досліджує питання здатності людей управляти витрачанням і надходженням дефіцитних грошових ресурсів протягом певного періоду часу.
Сучасна фінансова наука також не дає однозначної відповіді щодо суті фінансів. Тим більше, що багатогранність фінансів дає можливість вивчати їх з позицій різних рівнів, у тому числі загальної теорії фінансів, економіки, менеджменту, права тощо.
Фінанси - це не просто гроші, доходи або видатки. Фінанси - це сукупність відносин, що мають розподільчий характер і опосередковуються через доходи й видатки громадян і юридичних осіб - суб'єктів господарської діяльності, фінансово-кредитних установ, держави, міжнародних фінансових організацій тощо.
Характеризуючи фінанси, слід виходити з таких ключових елементів, як фінансові відносини та фінансова діяльність. Фінансові відносини відображають рух вартості від одного суб'єкта до іншого. Вони характеризують розподільні, перерозподільні та обмінні процеси і матеріально проявляються у грошових потоках. У свою чергу фінансова діяльність проявляється у формуванні доходів та здійсненні витрат певним суб'єктом.
Об'єктом фінансової діяльності є фінанси, які не слід ототожнювати з грошима, що є значно вужчим поняттям. Сфери функціонування грошей і фінансів перетинаються в певному сегменті; вони взаємопов'язані і взаємозалежні, але не тотожні. Фактично гроші виступають інструментом фінансових відносин.
Фінанси - це грошові відносини, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства у зв'язку з формуванням грошових доходів і нагромаджень у суб'єктів господарювання та держави і використанням їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.
Дістаючи нормативно-правове закріплення, відносини у сфері фінансової діяльності стають уже об'єктом дослідження юриспруденції. Однак предметом дослідження фінансового права як галузі права, науки, навчальної дисципліни є не всі фінанси, що обертаються у суспільстві й національній економіці і надалі набувають міжнародного значення.
§ 2. Фінансова діяльність держави
Найбільш вагомою гарантією державного суверенітету є фінансово-економічна могутність держави. Держава має бути великим власником національних багатств, уміти нагромаджувати для свого бюджету кошти за рахунок стабільності, ефективності суспільного виробництва, вмілого управління та ефективності власного виробництва, проведення розумної цінової, кредитно-грошової й валютної політики, нагромаджувати капітал за рахунок міжнародної торгівлі, бартеру, недопущення воєнних дій, що підривають економіку держави, надійно захищати об'єкти державної власності, забезпечувати своїм громадянам право на працю. Суверенна держава повинна бути також платоспроможною, мати запас золота й інших цінних металів, валютну грошову масу та готівку.