Серед завдань, що поставлені перед урядом на сучасному етапі:
розроблення концептуальних засад системи реабілітації інвалідів в Україні, що передбачають, зокрема, наукове обґрунтування, фінансування та організаційне супроводження реабілітаційного процесу, створення відповідної нормативно-правової бази, розвиток та належне фінансове забезпечення мережі центрів медичної, соціальної, трудової, професійної та фізкультурно-спортивної реабілітації, у тому числі реабілітаційних центрів для дітей-інвалідів.
Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачає, що роботу з соціальної захищеності інвалідів фінансує Фонд України соціального захисту інвалідів (ст. 10). Положення про Фонд затверджене Кабінетом Міністрів України.
Бюджет фонду України соціального захисту інвалідів формується за рахунок коштів республіканського бюджету, благодійних внесків організацій, трудових колективів і громадян, інших надходжень, у тому числі від підприємницької діяльності Фонду, що не суперечить чинному законодавству. За місцевими радами законодавство залишає право утворювати власні фонди соціальної допомоги інвалідам. Порядок і умови витрачання коштів цих фондів визначаються відповідними місцевими радами з урахуванням пропозицій громадських організацій інвалідів.
Для стимулювання діяльності щодо соціальних гарантій інвалідам держава встановлює ряд пільг. Зокрема, підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право на пільги зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України з питань оподаткування, які застосовуються на підставі дозволу, який надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів.
Платники. Для підприємств (об'єднань), установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При порушенні зазначених нормативів керівники таких суб'єктів господарювання несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом за поданням Фонду.
Якщо кількість працюючих менша вищезазначеної, такі суб'єкти господарювання щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (ст. 20 Закону). При цьому порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені із суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати, в розмірі, передбаченому законом. Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи та організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Порядок застосування заходів відповідальності визначається постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів" від 28 грудня 2001 р. № 1767.
Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій використовуються виконавчою дирекцією та відділеннями Фонду в межах затверджених Мінпраці кошторисів доходів та видатків виконавчої дирекції, відділень Фонду. Проекти цих кошторисів за поданням виконавчої дирекції Фонду затверджує Мінпраці на відповідний рік.
Фінансування видатків відділень Фонду здійснюється відповідними територіальними органами Державного казначейства на підставі кошторисів доходів і видатків цих відділень, що розробляються і затверджуються виконавчою дирекцією фонду в межах загального кошторису доходів та видатків відділень Фонду, затвердженого Мінпраці. У кошторисах обов'язково передбачаються видатки відділень Фонду на судові витрати, а також кошти, необхідні для організаційно-технічного забезпечення здійснення фондом функцій реєстрації та обліку підприємств, контролю за надходженням сум штрафних санкцій.
РОЗДІЛ II ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ
ЛЕКЦІЯ 10 Правові засади регулювання державних доходів. Система державних доходів
Для виконання завдань і функцій держава повинна мати у своєму розпорядженні достатню кількість коштів, тобто мобілізувати необхідні фінансові ресурси для забезпечення фінансової діяльності. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона використовує для покриття власних видатків. Таке використання відбувається внаслідок переходу до державної власності у вигляді різних видів платежів. Враховуючи значення таких платежів, держава закріпила на рівні Конституції України (ст. 92), що виключно законами встановлюються система оподаткування, податки і збори, порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу.
Відповідно до ст. 142 Конституції України та ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" власні доходи мають територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах, якими розпоряджаються відповідні органи місцевого самоврядування.
Державні доходи являють собою сукупність надходжень у грошовій формі до державних фондів коштів для подальшого їх використання з метою реалізації завдань і функцій держави. Доцільно зауважити, що не слід плутати поняття державних доходів та фінансових ресурсів держави, оскільки останні є значно ширшим поняттям, що включає у себе доходи не лише держави, а й усіх фізичних та юридичних осіб України, що отримують доходи на території України і за її межами та володіють певним майном на праві власності.
У свою чергу доходи бюджету - це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Вони посідають центральне місце у системі доходів держави. За Бюджетним кодексом України, доходи бюджету поділяються на податкові надходження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом та трансферти. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі; неподатковими надходженнями - доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження.
Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї не призводить до наслідків більш тяжких, ніж високий рівень оподаткування, оскільки тягне за собою інфляцію.
Залежно від порядку формування системи державних доходів їх можна поділити на:
- централізовані - кошти, що утворюються у процесі розподілу валового продукту і надходять до державних та муніципальних централізованих фондів, у тому числі цільових позабюджетних;
- децентралізовані - доходи, що залишаються у розпорядженні державних підприємств, установ, організацій при розподілі та перерозподілі внутрішнього валового продукту і формуються переважно за рахунок їх прибутку.
У світовій практиці ведення національного господарства проблема застосування податків є однією з найскладніших і суперечливих. Як свідчить практика, існує залежність співвідношення прямих і непрямих податків від таких факторів, як життєвий рівень населення країни, рівень його культури, існуючі традиції в оподаткуванні та шляхи вдосконалення механізму стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, властивості системи оподаткування мінімізувати ухилення від їх сплати. Зокрема, істотні масштаби непрямого оподаткування у Франції, Німеччині, Італії зумовлені особливостями соціально-економічної політики, яка проводиться у цих країнах. Особливістю економічної політики держави є те, що життєво необхідний для неї потенціал може забезпечити тільки вона сама, маючи таке важливе прибуткове джерело, як податки. Завдання макроекономічної стабілізації та економічного піднесення має пов'язуватися тільки з податками, їх фіскальною і регулюючою функціями. Мета здійснення фіскального адміністрування - забезпечення держави фінансовими ресурсами, а також ефективне їх використання. Якщо податки можуть дорівнювати державним витратам, бюджет буде збалансований.
З перетворенням податків на постійне джерело доходів держави ступінь їх раціональності набуває першочергового значення. Оскільки вміла організація оподаткування нерідко перетворюється на визначальний фактор суспільного, у тому числі економічного, прогресу, її вирішення не може залишитися прерогативою однієї особи, а передається на волю колективного розуму. Податкова система як складне фінансове явище формується на досить високому рівні соціально-економічної організації суспільства.