У межах повноважень місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території, у тому числі здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; припиняють господарську діяльність підприємств, установ та організацій місцевого підпорядкування, а також обмежують чи зупиняють (тимчасово) діяльність не підпорядкованих раді підприємств, установ та організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Підприємства, установи, організації, що забруднюють навколишнє природне середовище, підлягають державному обліку та зобов'язані безоплатно надавати інформацію органам, що здійснюють охорону навколишнього природного середовища, про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань з охорони навколишнього природного середовища та іншу інформацію. Ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною для республіки системою, у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Збір стягується з підприємств незалежно від форм власності за:
- викиди стаціонарними джерелами забруднення (обчислюється платником самостійно на підставі затверджених лімітів, які встановлюються терміном на п'ять років) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів та коригуючих коефіцієнтів;
- викиди пересувними джерелами забруднення (обчислюється платниками самостійно на підставі затверджених нормативів збору та кількості фактично використаного палива конкретного виду);
- скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти. Сплата збору здійснюється щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом. Кінцевий розрахунок збору платники подають до державної податкової інспекції в десятиденний термін після надання річної звітності про кількість викидів, скидів, розміщення відходів використаного палива. Кінцевий розрахунок збору за підсумками звітного року та сплату збору платники здійснюють до 15 січня.
В України на рівні нормативно-правових актів регулюється порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України та порядок встановлення нормативів і тарифів на транспортування нафти. Крім того, під поняття рентних платежів підпадають і платежі, що сплачуються за встановленими тарифами, з постачання суб'єктами підприємницької діяльності електричної енергії, а також платежі за природний газ.
Зазначені тарифи встановлюються для певних суб'єктів підприємницької діяльності постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України, зокрема: "Про тарифи на транспортування нафти магістральними нафтопроводами ВАТ "Укртранснафта" для споживачів України" від 22 січня 2003 р. № 56, "Про видачу ліцензій на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом ДДП "Державний Департамент по забезпеченню та контролю за використанням енергоресурсів в регіонах України", ВАТ "Укртранснафта" від 26 лютого 2003 р. № 169 та ін.
Поточні закони про Державний бюджет України регулюють порядок справляння рентної плати та встановлюють процент зарахування рентної плати до централізованого фонду. Так, згідно з Законом України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" до доходів загального фонду Державного бюджету України зараховується рентна плата за нафту та природний газ, що видобуваються в Україні. Ставки. Підприємства, які здійснюють видобування природного газу (крім Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз") та нафти, вносять до Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рентну плату за природний газ у розмірі 28,9 грн. за 1000 м та за нафту у розмірі 52,02 грн. за 1 т. Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють транспортування трубопровідним транспортом територією України природного газу, нафти та аміаку, вносять до Державного бюджету України:
- рентну плату за транзитне транспортування природного газу в розмірі 1,67 грн. за 1000 м3 газу на кожні 100 км відстані;
- рентну плату за транспортування нафти магістральними нафтопроводами в розмірі, еквівалентному 0,685 долара США за 1 т нафти, що транспортується;
- рентну плату за транзитне транспортування аміаку в розмірі, еквівалентному 0,3 долара США за 1 т на кожні 100 км відстані.
Розрахунки з рентної плати за транзитне транспортування природного газу, аміаку через територію України та рентної плати за транспортування нафти магістральними нафтопроводами подаються до органів стягнення щомісячно до 20 числа місяця, наступного за звітним.
Сплата зазначених платежів здійснюється щодекадне (15,25 числа поточного місяця, 5 числа наступного місяця) виходячи з обсягів природного газу, нафти, аміаку, що транспортуються територією України, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Рентна плата за транспортування нафти магістральними нафтопроводами та рентна плата за транзитне транспортування аміаку сплачуються у національній валюті України за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України на день, що передує дню сплати платежу.
§ 4. Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства
Збір запроваджений в Україні з 1 липня 1999 р. і є загальнодержавним. Стягується на основі Закону України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку стягнення збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" від 29 червня 1999 р. № 1170. Форми звіту затверджено наказом ДПАУ від 28 березня 2002 р.
Платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, які реалізують в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво.
Об'єктом оподаткування є виручка, одержувана від реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольних напоїв та пива. Ставка збору становить 1 % від об'єкта оподаткування.
Порядок обчислення та сплати. Збір обчислюється самостійно платником і нараховується на всю суму виручки, включаючи ПДВ. Термін подання звітності - до 20 числа місяця, наступного за звітним. Збір сплачується щомісяця до 15 числа місяця, наступного за звітним(за липень - 13 серпня).
Збір сплачується на спеціальний рахунок Державного казначейства України щомісяця у строки, визначені законом для місячного звітного періоду. 30 % нарахованих сум збору залишаються на спеціальних рахунках управлінь Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим та в областях і використовуються на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства. 70 % нарахованих сум збору перераховуються на спеціальний рахунок Державного казначейства України, розпорядником цих коштів є центральний орган виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері виноградарства, садівництва і хмелярства. Суми збору, які надходять на спеціальний рахунок Державного казначейства України, розподіляються та використовуються таким чином: 70% - на розвиток виноградарства, 30 % - на розвиток садівництва і хмелярства. Законодавством заборонено нецільове використання коштів, що надійшли від справляння збору.
ЛЕКЦІЯ 20 Правові основи державного кредиту
§ 1. Поняття та функції державного кредиту
Державний кредит - складова фінансової системи держави. Інститут державного кредиту є інститутом Особливої частини фінансового права, на який поширюють свою дію норми Загальної частини. Йдеться про методи правового регулювання, характерні також для відносин у сфері державного та муніципального кредиту, особливості фінансово-правових норм, статус суб'єктів фінансових відносин, що виникають у сфері залучення коштів шляхом оформлення зовнішніх або внутрішніх позик та повернення таких коштів. Як і в будь-якій іншій сфері фінансової діяльності, у сфері державного кредиту актуальним є питання організації і проведення фінансового контролю, роль якого є визначальною у цій сфері, оскільки йдеться про необхідність обов'язкового повернення залучених коштів та сплату процентів за придбаним кредитом.
Державний кредит як метод мобілізації державою додаткових грошових коштів - явище складне й неординарне. Цей процес супроводжується певним ризиком як на стадії виникнення даного виду правовідносин (тобто чи зацікавляться кредитори можливістю вкласти свої гроші в державні цінні папери), так і з точки зору доцільності використання запозичених коштів та можливості їх повернути, сплативши передбачену винагороду. Йдеться про наслідки, адже показником ефективності таких операцій є державний борг.
Економічний зміст і юридична природа державного кредиту водночас передбачають надходження до державного бюджету, оскільки суми державних позик становлять його доходну частину, та разом з тим ці кошти не дають нових прибутків і повинні погашатися. Власне характерні ознаки добровільності, терміновості, платності і повороткості відмежовують кошти, акумульовані шляхом державного кредиту, від доходів держави.
Суми державних позик - державні кошти, оскільки держава може їх вільно використовувати і повністю ними розпоряджатися, однак за своїм фінансовим і економічним характером вони істотно відрізняються від постійних доходів, оскільки пов'язані з певними видатками: відшкодуванням вартості державного цінного папера; виплатою процентів за державними позиками тощо. Отже, одержані державою суми державних позик згодом тягнуть за собою видатки з державного бюджету на погашення державного боргу. Як і інші сфери фінансової діяльності держави, відносини у галузі зовнішніх та внутрішніх запозичень є предметом постійного контролю з боку уповноважених фінансових органів та органів загальної компетенції.