У 2001 -2006 роках наша країна лише за зовнішнім боргом повинна щороку сплачувати 1,7-2,1 млрд доларів За умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання нею своїх зобов'язань у рамках нинішнього курсу економічної політики потребуватиме спрямування податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на соціально-економічний розвиток. Розв'язання боргової проблеми лише за рахунок видатків бюджету призведе до остаточного руйнування сфер науки, освіти та охорони здоров'я, а також розширить масштаби зубожіння населення.
Уряд знайшов ще один спосіб відстрочення розрахунків за облігаціями. Йдеться про емісію конверсійних облігацій внутрішньої державної позики. Так постановою Кабінету Міністрів "Про випуск конверсійних облігацій внутрішньої державної позики 1998 року" від 25 серпня 1998 р. № 1343 визначено, що випуск здійснюється з метою заміни на добровільних засадах облігацій внутрішньої державної позики 1997 та 1998 років на конверсійні облігації 1998 р. Загальний обсяг емісії конверсійних облігацій визначається Мінфіном у межах до 3 млрд. грн. за результатами проведення заміни. При цьому передбачено, що Національний банк України у першу чергу здійснюватиме рефінансування комерційних банків - власників конверсійних облігацій під їх забезпечення за плату на рівні доходності за конверсійними облігаціями. З 27 по 31 серпня уряд провів добровільну конверсію ОВДП у конверсійні облігації першого випуску. Добровільно в обміні взяли участь лише 16 українських банків, які конвертували облігації внутрішньої державної позики на 803 млн грн. за номіналом і 35% від загального обсягу облігацій, що належать банкам-резидентам.
28 серпня 1998 р. уряд видав ще одну постанову - "Про додатковий випуск середньострокових конверсійних облігацій внутрішньої державної позики 1998 року". Сукупний обсяг випуску цих облігацій визначається у межах 4 млрд грн. В результаті 11 вересня 1998 р. облігації внутрішньої державної позики з терміном погашення до 27 серпня 1999 р., що належали банкам-резидентам, було анульовано і замінено на довгострокові конверсійні облігації, що погашатимуться в 2001-2004 роках відповідно до рішення уряду. Щоправда, процедура примусової заміни не стосується тих облігацій, що належать клієнтам банків (резидентам, нерезидентам, фізичним особам). Нині в Україні склалися об'єктивні обставини, які потребують вжиття надзвичайних заходів у грошово-кредитній політиці. Проте не можна не брати до уваги права кредиторів, які в даному разі було порушено.
24 лютого 2003 р. Мінфін України випустив накази № 153 і № 154, якими встановлено доходність за конверсійними облігаціями державної внутрішньої позики на період з 28 лютого по 27 серпня 2003 р. Доходність першого траншу КОВДП встановлено на рівні 9,18%, для Другого-8,18%.
Крім того, Мінфін активно готувався до випуску третього траншу казначейських зобов'язань серії С. Згідно з наказом Мінфіну від 10 лютого 2003 р. № 116 казначейські зобов'язання серії С повинні були надійти у продаж вже з 10 березня. Це цінні папери строком обігу два роки з щоквартальним купоном у розмірі 2 грн. Номінальна доходність папера у такому разі становить 16%. Загальний обсяг третього траншу казначейських зобов'язань - 50 млн грн.
Мінфіну України у 2003 р. надано право здійснювати операції з державним боргом України з метою економії бюджетних коштів. У свою чергу Кабінет Міністрів України має право брати зобов'язання від імені України, пов'язані зі здійсненням запозичень, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету в можливих судових справах, пов'язаних із поверненням позик та звільненням платежів згідно з угодами від будь-яких комісій, податків та інших обов'язкових платежів, протягом часу дії зобов'язання з повернення запозичених коштів.
Мінфіну України у 2003 р. також надано право реструктурувати прострочену заборгованість станом на 1 січня 2003 р. перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками шляхом укладання з юридичними особами-позичальниками відповідних угод у порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Прострочена заборгованість (основний борг та несплачені нараховані проценти) позичальників перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, реструктурується терміном до 7 років без застосування пільгового періоду.
Виконання зобов'язань позичальника, що випливають з угоди про реструктурування, забезпечуються заставою чи порукою або в інший спосіб, відповідно до якого платоспроможні треті особи беруть на себе солідарні зобов'язання щодо виконання таких зобов'язань позичальника. Після повного виконання зобов'язань за угодами про реструктурування сума пені, що нарахована внаслідок несвоєчасного виконання позичальником зобов'язань за кредитом та/або бюджетною позичкою та не реструктурована за угодою про реструктурування, списується. У разі невиконання позичальником зобов'язань за угодою про реструктурування та/або зобов'язань щодо здійснення платежів за кредитом або бюджетною позичкою в частині, що не реструктурується, в термін, що перевищує три місяці від встановленого відповідними угодами, реструктурована заборгованість у повному обсязі визнається простроченою та стягується органами Державної податкової служби у встановленому порядку.
У разі настання гарантійного випадку в 2003 р. платежі на виконання державою гарантійних зобов'язань здійснюватимуться за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України. В обсязі фактичних витрат Державного бюджету України, пов'язаних з виконанням державою гарантійних зобов'язань, у юридичних осіб, зобов'язання яких гарантовані, виникає заборгованість перед державою за кредитами, залученими під державні гарантії. З моменту виникнення фактичних витрат Державного бюджету України на виконання державою гарантійних зобов'язань на суму таких витрат до держави переходять права кредитора та право вимагати від боржника відшкодування таких витрат у повному обсязі у встановленому законом порядку.
§ 3. Нормативно-правове забезпечення відносин у галузі державного кредиту
Якщо у країні розвинута економіка і надходження до державного бюджету мають стабільний характер, то така країна не потребує зовнішніх запозичень для фінансування своїх функцій. Проте будь-якій державі, особливо країні з перехідною економікою, необхідні кошти для виконання покладених на неї завдань. Особливо гостро стоїть питання про фінансування соціальних заходів.
У такій ситуації виникає потреба державного втручання у функціонування економічних процесів поряд з ринковими механізмами управління економікою. Можливий і шлях залучення зовнішніх запозичень для реконструкції економіки, яка спрямована на оборонний комплекс, на виробництво товарів народного споживання. Все це потребувало значних коштів, одержати які з внутрішніх джерел на початку 90-х років неможливо. Перебудова української економіки, трансформація її в ринкову серед інших якісних перетворень включають також налагодження зовнішньоекономічних зв'язків та їх відкритість.
Проблема залучення іноземних кредитів для фінансового підживлення економічних реформ в Україні має два аспекти. Один пов'язаний з особливостями нашої внутрішньої фінансово-кредитної системі другий - із впливом зовнішніх чинників на ведення економічної політики в Україні, стрижнем якого є загроза зростання зовнішнього боргу і залежність нашої економіки від країн та організацій-донорів. Водночас прийнята практика гарантування кредитних зобов'язань Урядом України в останні роки стала критичною, що призвело до необхідності майже цілковитого її припинення. Зокрема, було прийнято Концепцію державної боргової політики на 2001 - 2004 роки, згідно з якою передбачено відмовитися від надання державних гарантій за позиками, що надаються шляхом фінансування закупівлі іноземних товарів, за винятком пільгових позик від міжнародних фінансових організацій; активізувати роботу з відшкодування витрат державного бюджету, які виникли внаслідок виконання гарантійних та боргових зобов'язань держави за кредитами, у тому числі іноземними'. Зокрема, у ст. 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" було встановлено заборону надавати державні гарантії при одержанні кредитів суб'єктами підприємницької діяльності, крім кредитів, які надаються міжнародними фінансовими організаціями, або на умовах співфінансування разом із міжнародними фінансовими організаціями, а також повернення яких передбачається здійснювати за рахунок коштів державного бюджету за погодженням з Верховною Радою України.
Конкретні правовідносини з приводу надання державних гарантій виникають на підставі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України. Рішення про надання юридичним особам - резидентам права використання іноземних кредитів приймаються на засіданні Кабінету Міністрів України і оформляються відповідною постановою. Чинний порядок передбачає оформлення рішення про надання іноземного кредиту за умов валютної самоокупності; умови укладення юридичною особою та уповноваженим банком кредитних та інших угод, а також договорів застави, поруки або укладення договору страхування. Вважається, що ці умови мають бути загальними і єдиними абсолютно для всіх позичальників без винятку. Спосіб забезпечення кредиту повинен покривати: суму основного боргу, проценти за користування кредитом, витрати на його обслуговування тощо.