Адміністративні суди в Україні (стр. 1 из 9)

Конституцією України передбачено, що всі правовідносини в нашій державі забезпечуються судовим захистом та кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
У сучасному суспільстві будь-які відносини мають потенційну небезпеку перерости у конфлікт, особливо відносини між громадянами та владою. Громадяни позбавлені важелів впливу на владу, а тому в стосунках з нею є беззахисними. Право кожного оскаржувати в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є важливою гарантією реалізації конституційного принципу відповідальності держави за свою діяльність перед людиною. Ось чому в сучасних демократичних країнах велике значення для гарантування прав людини у її відносинах з владою надається правовому захисту з боку незалежного й авторитетного органу – суду, перед яким громадяни та адміністрація є рівними.

Обговорення питання про створення в Україні адміністративних судів пройшло стадію дискусій довкола їх необхідності. Потреба у створенні системи адміністративних судів дістала офіційне визнання: спочатку на рівні концепцій, згодом – на законодавчому рівні.
Концепцією судово–правової реформи, затвердженою Верховною Радою у 1992 році, передбачено поступове запровадження адміністративної юстиції, починаючи від спеціалізації суддів і утворення спеціалізованих судових колегій і закінчуючи створенням вертикалі адміністративних судів.
Створення системи адміністративних судів з метою повноцінного судового захисту прав і свобод громадян у сфері публічно–правових відносин передбачено також Концепцією адміністративної реформи в Україні, схваленої Президентом України у 1998 році.
Створення системи адміністративних судів на законодавчому рівні вперше за роки незалежності України було визначено Законом України «Про судоустрій України», який прийнятий Верховною Радою України 07 лютого 2002 року. Цей закон не тільки визначив місце адміністративних судів в системі судів загальної юрисдикції, а й установив трирічний строк для їх створення.

На виконання положень зазначеного Закону 01 жовтня 2002 року Президент України підписав Указ про утворення Вищого адміністративного суду України.
Далі процес створення адміністративних судів продовжився підписанням Президентом України Указу від 16 листопада 2004 року № 1417/2004 «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів», відповідно до якого в Україні створено 7 апеляційних (66 суддів) та 27 окружних (215 суддів) адміністративних судів. Таким чином, система адміністративних судів створювалась, починаючи з вищих ланок.

Слід зауважити, що важливим етапом становлення адміністративної юстиції стало прийняття 06 липня 2005 року Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності з 1 вересня 2005 року.

11 грудня 2003 року були обрані перші судді Вищого адміністративного суду України.

Розділ перший: Місце адміністративних судів в Україні.

Під адміністративною юстицією, як правило, розуміють особливий вид правосуддя, метою якого є здійснення розгляду скарг громадян, їхніх об’єднань, інших фізичних і юридичних осіб на незаконні дії чи бездіяльність органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування (адміністративних органів), їх посадових і службових осіб, які завдають позивачам матеріальних чи (та) моральних збитків. Тобто предметом окремого судового розгляду спеціалізованими адміністративними судами згідно із запропонованим визначенням можуть і повинні стати саме ті конфлікти публічно-правового характеру, які до недавна частково вирішували загальні суди, частково – господарські суди.

Однак п'ять років тому ситуація змінилася. Як відомо, ВР України 6 липня 2005 р. Прийняла, як тоді вважалося, остаточний варіант Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалення цього Кодексу, як і введення в дію нового Цивільного процесуального кодексу України, стало важливим етапом утвердження України як демократичної, правової держави, розвитку її судової системи, виведення на якісно новий рівень механізму захисту конституційних прав і інтересів громадян. Іншими словами, прийняття подібних нормативно-правових актів стало ще одним підтвердженням конституційного постулату, що права і свободи людини визначають зміст і спрямування діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави.

Відомо також, що будь-який правовий інститут не може ефективно діяти в структурі суспільних відносин, впливати на їх оптимальний розвиток, якщо не визріла суспільна необхідність у його використанні саме в цій, а не в іншій формі. Стосовно адміністративної юстиції ця теза є більше ніж просто актуальною, оскільки становлення такого виду правосуддя в нашій країні відбувалося хоч і мляво, але з похвальною теоретичною впертістю та завзяттям.

Саме намагання деяких правників у належний спосіб забезпечити державними гарантіями зазначені в Конституції пріоритети й досягти рівня правової держави і стало результатом того, що в Україні все ж таки було доктринально запропоновано запровадити адміністративну юстицію як форму судового захисту прав і свобод громадян. Однак кожен результат має якусь причину його виникнення. Що ж саме спонукало появу адмінюстиції? Не є таємницею той факт, що доктрина української адміністративної юстиції, подібно до Німеччини, Австрії, Польщі та деяких інших європейських країн, невід’ємно пов’язує даний інститут, насамперед, із системою спеціалізованих

адміністративних судів, створення яких передбачено Законом України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. А ось вже необхідність формування системи адміністративних судів в Україні зумовлена такими причинами:

1. закріплення в Конституції України принципових положень, спрямованих на створення судової системи, яка б відповідала вимогам розбудови правової держави;

2. необхідність приведення національної судової системи у відповідність з міжнародними правовими стандартами;

3. створення механізму спеціалізованого судового захисту прав і свобод громадян у сфері державного управління;

4. розширення переліку і підвищення ефективності організаційно-правових гарантій забезпечення реалізації та захисту прав і свобод громадян;

5. створення дієвого організаційно-правового механізму, спрямованого на недопущення порушення законності органами державного управління та органами місцевого самоврядування через прийняття протиправних актів або бездіяльність, а також через корупційні діяння;

6. розширення і ускладнення суспільних відносин у сферах державного управління й місцевого самоврядування та виникнення різноманітних адміністративних конфліктів;

невідповідність цивільно-процесуальної форми правозахисним потребам громадян немайнового характеру у сферах державного управління та місцевого самоврядування, а отже, відсутність у судів загальної юрисдикції реальних важелів щодо дієвого та всебічного захисту прав і свобод громадян, які є суб'єктами правових відносин, що виникають у зазначених сферах. Таким чином, громадяни як суб’єкти правовідносин, що виникають у сферах державного управління і місцевого самоврядування, саме і лише завдяки адміністративним судам отримають реальну можливість повноцінно реалізувати своє публічне право на захист у судовому порядку шляхом оскарження неправомірних дій (бездіяльності) органів, які є носіями публічно-управлінських повноважень. Однією з основних ознак правової держави є право на доступ до правосуддя та справедливий судовий розгляд.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, які зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).