Правові знання мають пізнавальний, інформаційний характер. А відтак являє собою когнітивний компонент правосвідомості.
Правові оцінки мають оціночний, емоційний характер та складають правостворюючий компонент.
Правова настанова – регулюючий компонент.
Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх точної та повної реалізації. Вона виступає фактором поваги до права. [8; 468]
Класифікація правосвідомості можлива за наступними критеріями:
За суб’єктами (носіями) правовсвідомості виділяють:
· індивідуальну;
Індивідуальна правосвідомість – це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів до права, що притаманна певному індивіду.
· Колективну (групову);
Колективна (групова) правосвідомість -- це правосвідомість, що притаманна стабільним соціальним групам, класам, верствам суспільства, вона виражає їх ставлення до права та правових явищ.
· Масову;
Цей вид правосвідомості притаманний для нестабільних, тимчасових об'єднань людей, які об’єднуються для досягнення певних цілей, в тому числі і правових.
· Суспільну;
Цей вид правосвідомості характерний для макроколективів (населення країни, нації, народності
Індивідуальна правосвідомість є базовою для інших видів за суб’єктивним критерієм, оскільки суспільна і групова правосвідомість проявляється через неї. В кожному індивіді (особі) вона неоднакова, оскільки залежить від особистих якостей, інтересів, рис характеру. Але ж це не дає права стверджувати , що суспільна і групова правосвідомість являє собою сумарне судження всіх членів суспільства. Ці види правосвідомості лише виражають найістотніші думки, які переважають у суспільстві.
За глибиною відображення правової дійсності:
· повсякденна;
Повсякденна правосвідомість -- це правосвідомість, що притаманна більшості членів суспільства, формується в повсякденному житті у сфері правового регулювання і складається стихійно під впливом особистого досвіду. Основними факторами формування повсякденної правосвідомості є сім’я, трудовий колектив, засоби масової інформації.
· професійна;
Професійна правосвідомість -- це правосвідомість, що складається у процесі спеціальної освітньої підготовки та здійснення практичної юридичної діяльності. Це правосвідомість юристів-практиків. В межах професійного виду правосвідомості виділяють два підвиди: науково-теоретичну та практичну.
Науково-теоретична правосвідомість -- це правосвідомість, що притаманна дослідникам, ученим-юристам, які вирішують теоретичні питання у правовій сфері; формується на основі глибоких правових узагальнень, виявленні закономірностей держави і права тощо.
Практична правосвідомість притаманна перш за все суддям, адвокатам, прокурорам, практичним працівникам правоохоронних органів. Цей вид правосвідомості характеризується високим рівнем правового мислення.
3. Роль правосвідомості в юридичній практиці.
Взаємозв'язок правової свідомості і права має складний характер.
Роль правосвідомості в процесі правотворчості і правореалізації виражається у тому, що правосвідомість:
- певною мірою як би випереджає юридичне право, є його безпосереднім ідейним джерелом, передує йому, існує «до» права;
- діє «паралельно» з правом: уловлює потреби його вдосконалення в напрямку відображення об'єктивних суспільних процесів; визначає зміни і перспективи розвитку права; безпосередньо впливає на процес і результати правотворчості;
- існує «після» права у тому сенсі, що служить орієнтиром вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норм права, які застосовуються або реалізуються;
- є інтелектуальним інструментом ефективного використання законодавства, тлумачення норм права;
- може використовуватися як важливий інструмент застосування аналогії закону і аналогії права з метою заповнення прогалин у законодавстві;
- виступає як ідейно-моральний вимірник професіоналізму діяльності посадових осіб у системі органів державної влади і місцевого самоврядування;
- служить засобом забезпечення законності і справедливості застосування правових норм (зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопорушення) та ін.
Право впливає на правосвідомість тим, що воно є найважливішим джерелом її формування, перетворення і розвитку. Правда, зміст, напрямок цього впливу не однозначні і залежать від якості законодавства, його відповідності реальним потребам, від рівня роботи державного апарату.
З одного боку, правосвідомість передує праву, оскільки останнє є виразом волі суспільства або певної його частини, тобто виражає погляди та настанови суспільства або певної його частини, тобто їхню правосвідомість.
З другого боку, правова система, яка склалася у суспільстві, виступає одним з найважливіших факторів, що впливають на правосвідомість. І, врешті, функціонування права, його застосування і дотримання залежать від рівня правової свідомості.
Підвищення наукового керівництва суспільством, необхідність теоретичної і практичної розробки актуальних питань психології права, правової культури нашого суспільства вимагають постійного і глибокого розвитку правової та психологічної науки.
Поряд із правовою сферою істотний інтерес представляє розгляд взаємозв'язку, взаємодії правосвідомості із суспільною свідомістю в цілому. Правосвідомість виростає безпосередньо над базисом суспільства, разом з політичною і моральною формами суспільної свідомості складає основу суспільного світогляду, визначає всю систему суспільних зв'язків і відносин, активно впливає на економічний, суспільний і культурний розвиток [2]. Суспільна правосвідомість знаходиться в єдності і функціональному зв'язку як із правовою надбудовою, так і із суспільною свідомістю.
У системі суспільної свідомості правосвідомість виконує, конкретну задачу - задачу духовного збагачення нашого суспільства. У взаємодії правосвідомості з ідейно-політичною, моральною свідомістю відбувається безупинний процес їхнього розвитку, удосконалювання свідомості суспільства. Простежити функціональні взаємозв'язки, взаємодія правосвідомості з іншими формами суспільної свідомості важливо не тільки для правової науки, але і для розвитку психологічних представлень про свідомість [5].
В органічній цілісності і динамічному зв'язку усіх форм суспільної свідомості відбувається безупинне підвищення свідомості громадян. Наукове пізнання правосвідомості й інших форм суспільної свідомості, з'ясування їхнього змісту, розкриття механізму їхнього взаємозв'язку і взаємозбагачення - одна з умов формування свідомості людей.
Як ланка системи суспільної свідомості правосвідомість підкоряється загальним для всіх елементів закономірностям формування, функціонування і внутрішньої структури [1]. Суспільна свідомість являє собою єдине ціле, має свої загальні закони, що поширюються на усі форми суспільної свідомості. Тому при розгляді функцій правосвідомості необхідно виходити з загальних положень про свідомість. Особливо це відноситься до пізнавальної і діючої регулятивної ролі свідомості.
Як юристи , так і психологи широко застосовують структурно-системний метод при дослідженні складних соціально-психологічних явищ. "Системний підхід дозволяє розглядати духовну сферу громадського життя як визначену цілісність, як систему, елементи якої виконують визначені функції і вступають між собою у визначені координаційні і субкоординаційні відносини" [6].
Принцип системного дослідження припускає аналіз соціально-психологічних явищ і процесів як структурованої цілісності, у якій кожен елемент має визначене функціональне призначення. У понятті функції варто розрізняти два значення: 1) службова роль (призначення) одного з елементів системи стосовно іншого елемента чи до системи в цілому; 2) залежність у рамках даної системи, при якій зміни в одній частині виявляються похідними від зміни в іншій її частині [7].
Структурно-функціональний аналіз складних соціально-психологічних систем стосовно до дослідження функцій суспільної правосвідомості має на увазі необхідність чітко визначити структуру самої правосвідомості і місце правосвідомості в системі правової надбудови й у системі суспільної свідомості; усередині кожної системи визначити роль і призначення структурних елементів правосвідомості по відношенню один до одного і до системи в цілому; розкрити діалектичну єдність, взаємодію структурно-функціональних елементів як усередині самої правосвідомості, так і в системі правової надбудови й у суспільній свідомості.
Соціально-правова психологія, як і правова ідеологія, входить у систему ціннісно-нормативної орієнтації діяльності людей. Ценнісно-нормативні орієнтири, які вироблені юридичною психологією, переважно збігаються з теоретично, ідеологічно обґрунтованою системою цінностей і норм [3].
Правосвідомість членів нашого суспільства визначається позитивною оцінкою права, усвідомленням виражених у ньому інтересів як інтересів усього народу. Правосвідомість кожної людини повинна відповідати рівню закладених у праві загальнолюдських цілей і задач. Усвідомлення виражених у правових нормах інтересів і потреб як своїх особистих і складає суть розвитку індивідуальної правосвідомості до рівня суспільної правосвідомості.
У той же час суспільна правосвідомість, будучи складною структурно організованою самостійною системою, у свою чергу (поряд з нормами права, правовідносинами, законністю, правопорядком), входить у якості однієї з ланок у більш складну систему - правову надбудову. Правосвідомість знаходиться в єдиному зв'язку з правовою діяльністю [2]. Жодна область юридичної практики не обходиться без правосвідомості. Чи йде мова про створення нових законів, або зміну старих, чи звертаємо ми увагу на те, як складаються різні правовідносини, або як протікають процеси реалізації юридичних норм, чи задумуємося над тим, як краще організувати судову діяльність, боротьбу зі злочинами - усі ці і подібні їм питання зв'язані з правосвідомістю, з ідеями про право, закон, правосуддя [5]. Правова надбудова функціонує як єдиний суспільний організм у силу безупинної взаємодії своїх структурних ланок.