Навчально-науково-виробничий комплекс
"Академія інтелектуальної власності" МОН
Інститут інтелектуальної власності і права
Факультет підготовки фахівців
реферат з дисципліни
"Основи судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності"
на тему:
"СУДОВИЙ ЕКСПЕРТ. ЙОГО ПРАВА, ОБОВ'ЯЗКИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ"
1. Поняття судової експертизи.
2. Юридично-правовий статус судового експерта.
3. Особи, які не можуть бути судовими експертами. Відвід та самовідвід судового експерта.
4. Права судового експерта.
5. Обов’язки судового експерта.
6. Що заборонено судовому експертові.
7. Відповідальність судового експерта:
- дисциплінарна;
- матеріальна;
- кримінальна.
8. Висновок судового експерта.
9. Література.
Експерти державних судово-експертних установ керуються поняттям судової експертизи, визначеним ст. 1 Закону України “Про судову експертизу”: “Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що знаходиться у провадженні органів дізнання, досудового і судового слідства”.
З точки зору практики, можна сказати, що судова експертиза — це відмінний від інших специфічний різновид експертиз, що має особливий статус. Її подібність до експертиз у інших сферах людської діяльності полягає у тому, що вона, по суті, є дослідженням, заснованим на використанні спеціальних знань. Водночас далеко не будь-яке дослідження, засноване на використанні спеціальних знань, може називатися судовою експертизою, оскільки такі експертизи здійснюються у ході судового дослідження з цивільних, господарських або кримінальних справ, справ про адміністративні правопорушення.
Судова експертиза завжди призначається судом і проводиться особливим суб’єктом – судовим експертом, який набуває процесуального статусу у силу юридичного факту – ухвали суду або постанови слідчого.
Слово "експерт" походить від латинського слова "expertus" (досвідчений, обізнаний) і в даний час означає компетентну в якій-небудь галузі знань і/чи практичної діяльності особу, яка має певний юридичний статус. Тобто, "експерт" — видове поняття стосовно до родового поняття "спеціаліст".
Європейська континентальна доктрина визначає правове становище експерта як помічника судді, англо-американська — як свідка. Вітчизняне законодавство визначає юридичний статус експерта як самостійного суб'єкта процесу, який має власний обсяг процесуальних прав та обов'язків, що відрізняють його від інших суб'єктів процесуальної діяльності.
Відмінною рисою такого суб'єкта процесу є об'єктивна незаінтересованість в кінцевому вирішенні справи, що обумовлено його функцією подання суду особливого доказу — експертного висновку. Специфічним також є те, що експерт заздалегідь (а priori) не має доказової інформації — він добуває її в ході спеціального дослідження за допомогою своїх спеціальних знань.
Правовий статус експерта підпорядкований меті процесу і складається з його компетенції, визначеної процесуальними обов'язками і правами, а також правовики гарантіями належної реалізації ним своїх прав та обов'язків і його незалежності. Оскільки експерт не є стороною (учасником) процесу та не має особистої юридичної заінтересованості у вирішенні справи, його участь в процесі обумовлена не якимись правами, а головним обов'язком – дати об'єктивний висновок з поставлених перед ним питань.
У ст. 10 та 11 Закону України "Про судову експертизу" (далі – Закон) визначається, які особи можуть бути судовими експертами, а які – ні.
Зокрема, ст. 10 Закону визначає, що "Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, як мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності".
Цією ж статтею визначено, що до проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому Законом.
Статтею 7 Закону передбачено, що судово-експертна діяльність може здійснюватися на підприємницьких засадах, а також за разовими договорами. Однак органи дізнання, досудового слідства і суди зобов’язані доручати проведення судових експертиз переважно фахівцям, внесеним до Реєстру, згідно із статтею 9 Закону України "Про судову експертизу".
Проте, проведення експертизи за разовими договорами може мати місце лише у випадках, коли провести її в іншому порядку неможливо.
Права та обов’язки судового експерта особа набуває з моменту отримання відповідної кваліфікації судового експерта з відповідної спеціальності.
Атестацію з метою присвоєння кваліфікації судового експерта фахівців, які не є працівниками державних спеціалізованих установ проводить Центральна експертно-кваліфікаційна комісія при Міністерстві юстиції України.
Стаття 9 Закону запроваджує Державний Реєстр атестованих судових експертів, у якому реєструються атестовані судові експерти. Ведення цього Реєстру покладається на Міністерство юстиції України. Мінюст в галузі судової експертизи є організуючим та координуючим органом підпорядкованих науково-дослідних інститутів судових експертиз, до компетенції якого не належать призначення та проведення судових експертиз, а також надання правової оцінки діям судових експертів. Оцінку доказам, зокрема проведеній експертизі, відповідно до чинного законодавства дає суд, прокурор та слідчий.
Законодавство, зокрема Закони України „Про адвокатуру”, „Про судову експертизу”, „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” та Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених) (далі – Положення), не містить прямої заборони щодо сумісництва вищевикладених видів діяльності.
Ст. ж 11 Закону, на відміну від ст. 10 містить визначення осіб, які не можуть бути судовими експертами. Зокрема, це такі особи, "що визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також особи, які мають судимість.
Інші обставини, що забороняють участь особи як експерта в судочинстві, передбачаються процесуальним законодавством".
Так, стаття 31 Господарського процесуального кодексу зазначає, що сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право заявити відвід судовому експерту у разі, якщо:
- він особисто, прямо чи побічно заінтересований в результаті розгляду справи;
- якщо він є родичем осіб, які беруть участь в судовому процесі;
- з мотивів його некомпетентності.
Цивільний процесуальний кодекс встановлює наступні підстави для відводу експерта:
- якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи (п. 2 ст. 20 ЦПК);
- якщо є інші обставини, які викликають сумнів в його об'єктивності та неупередженості (п. 2 ст. 20 ЦПК);
- якщо він перебував або перебуває в службовій або іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦПК).
Кримінально-процесуальний кодекс, Кодекс адміністративного судочинства та Закон України «Про виконавче провадження» також вказують на право учасників процесу заявити відвід експерту з причин його заінтересованості в результаті розгляду справи або за наявності інших обставин, що викликають сумнів у його неупередженості.
Які ж саме права та обов’язки має судовий експерт?
Обов'язки та права судового експерта визначені Законом, Кримінально-процесуальним кодексом, Цивільно-процесуальним кодексом, Господарсько-процесуальним кодексом, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз (далі – Інструкція).
Загальні для усіх видів судочинства права та обов'язки судових експертів встановлені Законом та Інструкцією, яка затверджена наказом Міністра юстиції України 08.10.98 № 53/5.
Відповідно до ст. 12 Закону та ст. 77 КПК України на експерта покладаються такі обов'язки:
· узяти до виконання доручену йому експертизу;
· повідомити в письмовій формі особу або орган, які призначили експертизу, про неможливість її проведення, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта (спеціаліста) або якщо надані йому матеріали недостатні для вирішення поставленого запитання, а витребувані додаткові матеріали не були одержані;
· з’явитися за викликом особи або органу, які призначили експертизу, для допиту з приводу проведеної експертизи або для повідомлення про неможливість її проведення;
· заявити самовідвід за наявності передбачених законом обставин;
· з дозволу особи або органу, які призначили експертизу, проводити дослідження в присутності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи сторін у цивільних та господарських справах;
· на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду дати пояснення даного ним висновку.
Експерт не повинен давати висновки з питань, що виходять за межі його компетенції. У таких випадках, а також, коли недостатньо наданих експерту для проведення судової експертизи даних, експерт має в письмовій формі повідомити слідчого або суд про неможливість зробити висновок.