Закопування живим в землю назначалось за один з самих тяжких злочинів - а саме за вбивство козака козаком. Закопування в землю виступало в якості не кари, передбаченої законом, а скоріше в якості форми народної розправи.
На практиці мали місце випадки, коли закопану по приговору суду жінку по ходотайству родичів по височайшій вказівці миловали, замінюючи їй цю міру покарання іншою. Таких випадків було багато, що впливало на суддів, і вони майже зовсім припинили застосовувати цю міру покарання, недивлячись на те, що в Положенні прямо говорилось: «живу окопати в землю и казнити ее такою казнью безо всякие пощады, хотя будет убитого дети или иные кто ближайшего роду его, того не хотят, что ее казнити». Але час згладжує і примітки закону. Тому через 15 років після видання Положення необхідно було підтвердження закона. І воно було «Жонок, - говорить Указ від 11 травня 1663 року, - мужей их за убийство против Уложения окапивать в землю по прежнему»1.
Закон продовжував застосовуватися з попередньою скурпульозністю. Так, в 1740 році, закопані були в Солікамску дві жінки «Одна из них - Марфа - за убийство и ссожжение мужа своего, другая - Прасковья - за удавление мужа в постели» Подібних прикладів багато.
4.2. Повішання.
Воно застосовувалось за кражу коней і скота, дрібну і велику крадіжку, покупку завідомо краденого і прийняття краденого на зберігання, розбій, грабіж і деякі інші. Багато авторів приводять немало прикладів, які свідчать про широкий діапазон застосування цього вида покарання аж до падіння Січі. Але в своїй більшості повішання застосовувалось за майнові злочини. Причому цей вид покарання не рідко був альтернативним іншим, частіше з биттям киями біля стовба.. Повішання застосовувалось і за злочини проти честі «За блудодияние их между собою они наказивались так, как и за воровсвто домашнее». А крадіжка домашня тягла за собою повішання. Регильман пише по даному питанню: «Воровство и блуд не терпели, а если би и кто хотя мало, как то путо или плеть у них украл, повешен тот на древе будет».
Про способи кари досить широко говорять Корж і Рігельман.
1Див.: Дарский А. Система карательных мер... ст. 446.
Шибениці споруджувалися в кожній паланці і на великих дорогах, і взагалі поза межами міст і сіл. Де не було шибениць, вішали на деревах. Досить часто винуватих вішали там де вони скоювали злочин.
Повішання проводилось трьома способами.
Простим, нормальним «до шибениці приставляли драбину, підіймали на ній злочинця, а потім накинувши на нього зашморг, драбину забирали». Інколи це робили за допомогою коня.
За ноги вниз головою.
Кваліфікована форма повішення - повішання за ребро гаком (металічним крюком).
Корж по приводу третього способу повішання говорить слідуюче: «Злочинця вішали за ребро на залізний крюк, а він залишався в такому положенні поки не помирав, і кістки його не розсипались; це робилось в приклад і страх іншим, і зняти йогоз крюка ніхто не міг під загрозою смертної кари». В літературі приводиться приклад, коли на крюк повинен був вішати батько рідного сина власноручно. Говорять, що цей вид кари призначався за кваліфіковану крадіжку, тяжкі випадки посягання на власність - розбій, грабіж...
4.3. Посаження на кіл.
Це один з найдавніших звичайних видів смертної кари. Він застосовувася в багатьх країнах в Х\/-Х\/ІІІ ст, в Січі Запорозькій, як бачимо з моменту її організації. Професор Сєргєєвскій описав це виконання «В землі, - говорив він, - закріплювався вертикальний кіл з загостреним верхнім кінцем чи металічним наконечником. Злочинця, з зв’язаними назад руками, садили на нього зверху так, щоби острійо ввійшло в задній прохідний отвір. Під тяжінням тіла кіл входив в внутрінності все глибше і глибше і накінець, висовувася назовні чи в спину, між лопатками, чи спереді в груди. Інколи на колі робились на деякій відстані від верхнього кінця, горизонтальна перекладинка, так, що посажений впирався в неї сідницями, тоді кіл не міг ввійти глибоко і настання смерті сповільнювалось». По словам сучасників, деякі посажені на кіл мучились день, а то і два, якщо кіл не попадав відразу в серце. При цьому жертва могла зберігати повну свідомість і нерідко, надодячись на колі, піддавалась допиту.
Висвновки.
В даній курсовій роботі, тема якої «Правові відносини та судочинство в Запорозській Січі», ми охарактеризували правові відносини козаків які проживали в самій Січі, так і мешканців Заопорозських Вольностей (тобто козаків, які займалися господарством); також ми детально розглянули порядок і способи здійснення судочинства в Запорозькій Січі.
Особливе значення для розвитку українського права мало формування звичаєвого права в житті тих українських селян, які тікали від панського гніту на віддалені від властей простори середнього і нижнього Піддніпров’я, Лівобережжя і називали себе козаками. Виникло навіть нове поняття - «козацьке право» сукупність правових звичаїв, більшість з яких склалася в Запорізкій Січі. Звичаєве право запорозьких козаків залишається мало дослідженим.
До характерних рис козацького права можна віднести його суворість. Запорожці поблажливо ставилися до минулого осіб, які прагнули записатися в козаки, але за порушення запорозьких порядків встановлювали суворі покарання: смертну кару (як просту так і кваліфіковану), тілесні покарання, вигнання злочинців за межі Запорозьких Вольностей.
Що стосується форми козацького права, то загальновідомим є положення про те, що запорозькі козаки не мали писаних законів, і діяли виключно на підставі «стародавніх звичаїв, словесного права і здорового глузду».
Отже, звичаєве право запорожців можна вважати типовим прикладом ранньої стадії формування правових норм. Про це свідчать такі характерні ознаки: широке застосування смертної кари; досить суворі, переважно тілесні, покарання; корпоративність; домінуюча роль «публічного права»; усна форма вираження правових норм (у більшості випадків); консерватизм; обрядовість.
Список використаних першоджерел
История государства и права Украинской ССР. - Т. 1. - К., 1987р.
Ткач. А. Історія кодифікації дореволюційного права України. - К., 1968р.
Никитин Н. О формационной природе ранних казачьих сообществ (к постановке вопроса) // Феодализм в России: сборник статей и воспоминаний, посвященних памяти академика Л.В.Черепнина. - М., 1987г.
Дарский А. Система карательных мер...
Слабченко М. Соціально-правова організація ..
Яворницький Д. Історія Запоророзьких козаків. - Т.1. - К.: Накуова думка, 1990р.
Скальковський А. Історія нової Січі ...
Греков В. Бунт Сіроми на Запоріжжі 1768р. // Записки Іст. Філ. Від. ВУАН. - Т. ІХ. - К.: Наук. Думка, 1925р.
Эварнидский Д. Сборник материалов для истории запорожских козаков. - Спб., 1888р.
Скальковський А. К истории Запорожья // Киевская старина. 1882р. - Т.3, декабрь.
11. Грозовський І. Козацьке право // Право України, 1997 р., № 6., ст. 76-80.
12. П. Михайленко. Суды и наказания в Сечи Запорожской // Іменем закону, 1993 р., №34, 35, 36.
13. Грозовський І. Звичаєве право Запоріжської Січі // Радянське право, 1991 р., № 10, ст 58.
14. Шульєв М. Козацтво і держава. // Гурт, 1993 р., 12червня.
15. Смолій В. Українська козацька держава // Історія України, 1996 р. №4
16. Шуст Р. Козацька Рада чигиринського періоду і початок українського парламентаризму // Хроніка - 2000, 1998 р., вип 23-24, ст. 15-18.
17. Статут українського козацтва // Народна армія, 1996 р., 10 жовтня.
18. Кульчицький В.С.і ін. Історія держави і права України. Еавальний посібник для вузів. Львів: Світ, 1996 рік.