Смекни!
smekni.com

Механізми захисту прав і свобод людини в європейському та українському контексті (стр. 1 из 2)

Реферат на тему

Механізми захисту прав і свобод людини

в європейському та українському контексті

ПЛАН

3. Роль ООН у захисті прав і свобод людини.

2. Захист прав людини на регіональному рівні.

3. Права і свободи людини на Україні.

4. Роль судової влади в державі та захист прав і свобод людини.


3. Роль ООН у захисті прав і свобод людини.

Організація Об'єднаних Націй (ООН), згідно зі ст. 13 Статуту ООН, покли­кана сприяти міжнародному співробітництву в галузі прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії. ООН приймає реко­мендації, ухвалює рішення, скликає міжнародні конференції, готує проекти конвенцій, здійснює дослідження, надає консультативну та технічну допомо­гу окремим країнам. Фактично усі головні і значна частина допоміжних орга­нів ООН тією чи іншою мірою займаються питаннями прав людини.

У грудні 1949 р. Генеральна Асамблея прийняла постанову про заснуван­ня Управління Верховного комісара ООН з прав біженців. Це управління надає допомогу понад 21 мільйону біженців у різних регіонах. На 48-й сесії 20 грудня 1993 р. Генеральна Асамблея ухвалила резолюцію про запровадження посади Верховного комісара ООН з прав людини. Він вважається посадовою особою ООН і під керівництвом та егідою Генераль­ного секретаря несе основну відповідальність за діяльність Організації Об'єднаних Націй у сфері прав людини. Фактично ж Верховний комісар ООН з прав людини здійснює загальне керівництво діяльністю Центру з прав людини. Він забезпечує ділове співробітництво між органами ООН і конвенційними контролюючими механізмами.

Функції контролю за дотриманням міжнародних договорів виконують ще п'ять органів: Комітет з питань ліквідації расової дискримінації (1970); Комітет з прав людини (1977); Ко­мітет з питань ліквідації дискримінації щодо жінок (1982); Комітет з еконо­мічних і культурних прав (1985); Комітет проти катувань (1988); Комітет з прав дитини (1990) та ін.

Однією з найважливіших форм захисту прав людини є право звертатися до судових і несудових органів і таким чином незалежно від держави захи­щати свої права. Такий механізм передбачений як універсальними, так і ре­гіональними міжнародними угодами. Економічна і соціальна рада за реко­мендацією Комісії з прав людини 27 травня 1970 р. спеціальною резолюцією визначила процедуру розгляду повідомлень щодо порушень прав людини й основних свобод.

2. Захист прав людини на регіональному рівні.

Поряд із системою міжнародного співробітництва держав у сфері прав людини така діяльність здійснюється і на основі регіональних угод. Відповідно до ст. 52 та ст. 53 Статуту ООН регіональні організації повин­ні були створюватися для мирного розв'язання «місцевих суперечок», а та­кож для застосування примусових заходів під керівництвом Ради безпеки. Але після прийняття Статуту ООН почали виникати й організації, мета яких полягає в захисті прав і свобод людини на регіональному рівні.

Спеціальні структури захисту прав людини існують в Європі, Африці, Ла­тинській Америці. Винятком є лише Азія.

Найдавнішою і найефективнішою регіональною міжнародною організа­цією є Рада Європи, створена 1949 р. У Римі 4 листопада 1950 р. її члени прийняли Європейську конвенцію з прав людини і основних свобод, яка вступила в силу 3 вересня 1953 р. Через 25 років учасниками конвенції ста­ли всі члени Ради Європи. Держави-учасники цієї конвенції зобов'язалися гарантувати кожній людині, яка підлягає їхній юрисдикції, права і свободи, чітко визна­чені в першому розділі. Крім Європейської конвенції з прав людини і основних свобод, най­більш відомими є Європейська соціальна хартія, Європейська конвенція щодо запобігання тортур і тілесних ушкоджень та жорстокого поводження і приниження людської гідності, Європейська конвенція з питань культури.

Європейська конвенція Ради Європи з прав людини і основних свобод передбачають громадянські та політичні права, а також механізм і процедуру їх захисту та контролю. Проте основна цінність конвенції полягає в тому, що на її основі були створені два органи — Європейська комісія з прав людини та Європейський суд з прав людини. Комісія наділена повноваженнями для розгляду скарг як дер­жав про те, що інша держава порушує положення конвенції, так і окремих осіб.

Отже, інтеграційні процеси в рамках Європейського континенту сприя­ють створенню і відносно успішному функціонуванню регіональної систе­ми, яка забезпечує надійний захист прав і свобод людини та громадянина. Створений правовий механізм забезпечення цих прав, що своєю чергою прискорює аналогічні процеси на Латиноамериканському і Африканському континентах. Проте різнорідність політичних і правових систем та різний рівень соціально-економічного розвитку, не дають можливості створити дієвий меха­нізм захисту прав людини на цих континентах. Поза полем дії такого меха­нізму перебувають Азія та мусульманський Схід. Спеціалізовані установи й органи ООН, покликані захистити права і свободи людини та громадянина у всесвітньому масштабі, мають недостатню ефективність.

3. Права і свободи людини на Україні.

Чинна Конституція України проголосила права і свободи людини найви­щою цінністю. Це зобов'язує державу виконувати функції головного гаран­та їх дотримання і захисту.

Суб'єктивне юридичне право громадянина може виникати лише за умови закріплення його в законодавстві. Зміст основних прав і свобод у норматив­но-правових актах — конституції та законах — формулює законодавчий ор­ган держави. Конституція України 1996 р. (ст. 92) закріпила положення про те, що вик­лючно законами України визначаються:

- права і свободи людини та громадянина, їх гарантії, основні обов'язки громадянина;

- громадянство, правосуб'єктність громадян;

- права корінних народів і національних меншин;

- основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення;

- засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства,
материнства, батьківства;

- питання виховання, освіти, культури, охорони здоров'я;

- проблеми екологічної безпеки.

13 листопада 1997 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про Упов­новаженого Верховної Ради України з прав людини», що діє на підставі ві­домостей про порушення прав і свобод людини, які надходять від громадян України, а також з власної ініціативи. Звернення розглядаються відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Гарантом дотриман­ня Конституції України, прав і свобод людини та громадянина є Президент України. Кабінет Міністрів України як найвищий орган у системі органів виконав­чої влади, згідно з Конституцією України, вживає заходів щодо забезпечен­ня прав і свобод людини та громадянина. Проблемами прав і свобод людини і громадянина займаються також міс­цеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в областях і ра­йонах, містах Києві та Севастополі, а також органи місцево­го самоврядування та їхні виконавчі органи.

Особливу роль серед органів системи виконавчої влади, що займаються захистом прав і свобод людини, відіграють правоохоронні органи — міліція та служба безпеки. До компетенції міліції входить захист життя, здоров'я, прав і свобод, власності громадян, інтересів суспільства і держави від про­типравних посягань. Органи міліції забезпечують особисту безпеку грома­дян, попереджають правопорушення, охороняють громадський порядок, розкривають злочини, розшукують злочинців, піклуються про безпеку до­рожнього руху, захищають власність, виконують кримінальні покарання. Служба безпеки України також стоїть на сторожі прав гро­мадян. Діяльність цієї служби запобігає актам те­роризму, корупції, організованої злочинності.

Сприяти захистові прав та представляти інтереси громадян України, іно­земних держав, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу покликана адвокатура — добровільне професійне об'єд­нання, її діяльність групується на принципах верховенства закону, незалеж­ності, демократизму, гуманізму та конфіденційності.

Однією із форм захисту прав і свобод людини є діяльність неурядових правозахисних організацій. В Україні діють декілька впливових організацій, та­ких як Український центр прав людини, заснований при Українській Правничій фундації, групи міжнародної амністії, що об'єдналися в Українську асоціацію, Українсько-американське бюро захисту прав людини, Харківсь­ка правозахисна група та ін.

Отже, за короткий час Україна створила чітку, більш-менш ефективну сис­тему захисту й забезпечення прав і свобод людини та громадянина, правова основа якої — це передусім чинна Конституція, нормативно-правові акти на­ціонального законодавства, а також міжнародні угоди, укладені Україною.

Проте стан справ у сфері дотримання та захисту прав і свобод ще далекий від бажаного. За даними першої щорічної доповіді, оприлюдненої 28 листо­пада 2000 р. у парламенті, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини омбудсмена зверталося 100 тис. осіб. Загалом 56% заяв стосу­валися порушень громадянських, 20% — економічних, 16% — соціальних прав. Причини такого становища ховаються в глибокій соціально-економічний і політичній кризі, у зниженні загального рівня культури й моралі. Неабияке значення має недовіра громадян до інститутів державної влади, недостатня структурованість суспільства, відсутність у на­селення досвіду використання найважливішого органу захисту прав і свобод людини — суду.

Поглинання громадянського суспільства державою, одержавлення усіх сфер життя відбувається там, де права людини відсутні або мають деклара­тивний характер. Ступінь демократичності будь-якого суспільств визнача­ється не декларуванням, а насамперед повнотою забезпечення прав і свобод людини, функціонуванням ефективного механізму їх захисту. Україна, як і всі посттоталітарні держави, робить спробу практично забезпечити увесь спектр прав і свобод людини, проголошених Конституцією і законодав­ством.